ЗАПАЛИ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІ

Указ Президента України про відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій

З метою належного відзначення в Україні Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій і впорядкування проведення відповідних заходів постановляю:

1. Започаткувати традицію у День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, який у 2005 році відзначається 26 листопада, покладати траурні вінки з житніх і пшеничних колосків до пам’ятних знаків, місць поховань жертв голодоморів та політичних репресій, вшановувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання та запаленням свічок.

2. Оголосити 26 листопада 2005 року о 16 годині на вшанування пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях (крім підприємств, де це не допускається за технологією виробництва), рух громадського та приватного транспорту в населених пунктах з подаванням відповідних звукових сигналів.

На території України 26 листопада 2005 року приспустити Державний Прапор України, обмежити проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити проведення вечорів-реквіємів та інших заходів щодо відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО.

22 листопада 2005 року.

З ідеалами Майдану – до конкретних справ

У неділю, 20 листопада, на майдані Незалежності Рівного на мітинг зібралися представники партій та громадських організацій, котрі на минулорічних виборах підтримали народного Президента Віктора Ющенка.

Зібралися, щоб згадати дух помаранчевого Майдану, той дивовижний порив, який чи не вперше в історії нації згуртував українців у прагненні до реальної незалежності, до єднання з демократичною Європою. Та не тільки спогади зібрали на площі найпомітніші сили минулорічного виборчого процесу – політики Рівненщини свідомі того, що настав час окреслити завдання на найближче майбутнє, пов’язані ще з одним серйозним вибором, який невдовзі необхідно буде зробити. Тож у промовах представників партій, які взяли участь у мітингу, - Української Народної Партії, Народного руху України, Християнсько-демократичного союзу, Партії зелених України, «НСНУ», партій «Собор» та «Батьківщина» - крім спогадів, звучали слова, спрямовані в майбутнє, пов’язане з розстановкою сил на майбутніх виборах.

Голова Рівненської обласної організації Української Народної Партії Сергій Олексіюк нагадав, що революційні традиції Рівненщини, започатковані ще 15 років тому, не тільки не втрачені, а й підсилюються і передаються молоді, котра в помаранчеві дні довела свою небайдужість до долі держави і до власної долі та виступила рушійною силою революції. У цей момент виступу до пам’ятника Т.Шевченку підійшли молодята, щоб покласти квіти, і С.Олексіюк, вітаючи їх, зауважив, що саме завдяки демократичним перетворенням молодь має можливість вшановувати національних героїв, пишатися своєю історією, і має зробити все, щоб можна було пишатися сьогоденням Батьківщини.

У виступі члена УНП, головного лікаря Рівненської обласної лікарні, голови фракції Блоку Віктора Ющенка в обласній раді Мирослава Семаніва прозвучали різкі критичні слова на адресу тих діячів кучмівської когорти, котрі в усякі способи ще й зараз гальмують процес демократичних перетворень, захищаючи свої привілеї творити свавілля і беззаконня. М.Семанів висловив сподівання, що народ на майбутніх виборах буде мудрим і виваженим.

Голова Рівненської обласної державної адміністрації Василь Червоній закликав рівнян згадати героїв ІІ Зимового походу, котрі в ці дні далекого 1921 зробили відчайдушну спробу захистити рідну землю від поневолювачів, та були знищені, але не скорені. Приклад 359 страчених під містечком Базар героїв-козаків, їхня відданість ідеї, має надихати нас сьогодні, коли від кожного з нас залежить, якій бути Україні. Тож необхідно відкинути власні амбіції, прагнення особистої вигоди і зробити вибір на користь держави. Те, що рівняни зуміють зробити правильний вибір, підтверджує їхня активність у вшануванні національних героїв - нещодавно затверджений прапор Рівненщини із зображенням історичного герба присутній на всіх заходах патріотичного спрямування. В.Червоній наголосив, що національно-демократичні сили області готові до співпраці з усіма, хто пріоритетом своєї діяльності вважає благо держави, області, міста, а професіоналізмом та чесністю довів це. «Народна коаліція», яка об’єднала конструктивні сили області – а це вже 18 партій та громадських організацій, - визначилася з кандидатом на посаду мера міста. Ним став керівник ВКГ «Рівнеоблводоканал» Володимир Хомко, кандидатура якого була запропонована обласною організацією Партії Зелених України.

…Помаранчевій символіці, яка стала вже історією, прийшли на зміну прапори партій, серед яких народ має вибрати достойних того, щоб керувати державою зі славним минулим і великим майбутнім. А те, що вибір буде на користь національно орієнтованих, патріотичних і послідовних у своїй діяльності організацій, якою є Українська Народна Партія, довів минулорічний помаранчевий Майдан.

Лариса Кітова.

Віктор ЮЩЕНКО: Тільки наше порозуміння є гарантією всіх змін

Виступ Президента України на Майдані у Києві 22 листопада (зі скороченням)

Дорога громадо!

Дорогий славетний Майдане, друзі, побратими!

Я сьогодні гордий тим, що після 12 місяців достойного, красивого, цікавого життя ми сьогодні святкуємо перші роковини української свободи. Це істина: незалежність, яка через 14 років прийшла на українську землю. Знаю, що кожна людина, яка прийшла на цей Майдан, вона прийшла через те, що дуже любить Україну.

Можливо, непростий час сьогодні: в нас ідуть розмови, як ми справились з цими 12 місяцями. У чому є в нас розчарування, в чому є перемоги, чи тією дорогою йде Україна і чи не збилися з путі? Є багато інших питань, що виникають у чесного люду.

Мій виступ буде присвячений одному – як вийти з кожного Майдану з вірою в те, що ми йдемо вірною дорогою.

Друзі, давайте будемо толерантними. Прийде всьому час. Але сьогодні ми повинні дати відповідь, що турбує кожну порядну людину, яка прийшла на цей Майдан. Давайте чесно розберемося в тому, що відбувається - без масок і акторства, чесно скажемо, чим живемо, що відбувається і що будемо робити.

   Я прийшов сюди зі своєю родиною, із цими дітьми, які допомагали виходити 12 місяців назад, щоб я піднявся на цей подіум. Вони були тоді біля мене. Біля мене мої онуки, моя родина. Кожний із нас, шановні друзі, заплатив за те, що ми називаємо свободою. Кожний із нас. Я платив свою ціну. Кожен платив із нас свою ціну. Сплатила ціну і моя мама, яка через кілька днів після моєї інавгурації померла, власне кажучи, не приходячи у свідомість. Бо не кожна здорова людина може витримати ту боротьбу з бандою, яку ми вели рік назад.

Ми тоді були єдині, бо ми знали, проти кого ми боремося. У мене запитання: коли ми прийшли до влади, коли люди прийшли з цього Майдану у службові кабінети, чому вони втратили ту етику, ту політичну мораль, яка їх тримала тут укупі? Незважаючи на те, що це різні двадцять політичних сил. Ми тоді говорили про одне: ми говорили про ідеали Майдану. От, власне кажучи, про перші уроки першої річниці українського Дня Свободи я хотів би сьогодні і говорити.

Перш за все, я хочу сказати тим, у кого опустилися руки, у кого хилиться голова. Друзі, як Президент своєї країни я стверджую: ми йдемо єдиною вірною дорогою – дорогою свободи, справедливості для кожної людини. У будь-якому розвиткові – політичному, економічному чи гуманітарному - закладено три речі: демократія, свобода і верховенство права. З цими речами 12 місяців назад тут дерли ми горло. Щоб ці цінності відбулися в Україні.

Тут мільйони людей казали: «Та не зарплати нам треба, та не пенсії нам треба, але дайте, щоб у цій країні була чесна влада, іншими словами, було право вибору, жила свобода і було верховенство права, щоб тебе ніхто більше не мордував». За 12 місяців цієї ходи я стверджую, що ми не схибили з цієї дороги. Ми нею йдемо. Але давайте цінувати виклик, шановна громадо! Те, що демократія, істинна свобода, права людини творяться не одним місяцем, це річ очевидна. Давайте не посипати голову України попелом від того, що через 12 місяців у когось появилися якісь розчарування. Не будьте скоростиглими, особливо в тих речах, які відносяться до нашого споживання. Я переконаний, що моя нація, мій народ блискуче прожили, блискуче пройшли ці 12 місяців.

І це дорога унікальна. І тому хочу говорити про те, що рік тому оцей Майдан став могутньою рікою. Сюди зійшлися десятки потічків, які сюди вели і наші митці, і наші дипломати, і наша молодь, і наші представники силових структур. Окрему доблесть складала, можливо, невеличка, але доблесна армія українських журналістів. Ми вірили, ми, можливо, підписували останні документи Комітету спасіння. Ми знали, що нас можуть арештувати, але ми думали, що це єдиний спосіб сьогодні прислужити Україні. Ми це зробили. На цей Майдан людей вели різні житейські дороги. Але на них кожен звільнився від страху, байдужості, неправди. Тільки вільні люди могли зібратися на цьому Майдані, знайти красивий вихід з того конфлікту, який у більшості країн закінчується громадянською війною. І це унікальний комплімент нації, який дає сьогодні увесь світ. Тому увесь світ сьогодні, як і 12 місяців поспіль, говорить про Україну. І я прошу вас, шановні українці, пишаймося цим!

Наступне. Помаранчевий Майдан питав удень і вночі: чого ти хочеш? Яких ти змін хочеш для своєї нації, для своєї держави, для своєї родини? Від нього, як і від власної совісті, ніхто не міг сховатися, від цього запитання. Пряму й чесну відповідь мусить дати кожен громадянин, де б він не жив, якою б мовою він не говорив, до якого храму б він не ходив, які б політичні погляди він не сповідував. Майдан сказав: «Нам потрібні чесні вибори. Нам потрібна влада, яка поважає демократію і верховенство права, нам потрібні свобода і справедливість, аби власною працею здобути достаток і впевненість у завтрашньому дні». Кожен українець, хто серцем, хто розумом, прийняв його слово і волю. Львів і Донецьк, Чернігів і Крим, Волинь і Таврія, Гетьманщина і Слобожанщина – єдині у наших українських цінностях. Господь почув святу Шевченкову молитву:

«І всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

і братолюбіє пошли».

Лицарями Майдану були київські студенти, українські студенти, і власне, молодь. Я ніколи не забуду, як 23 листопада три тисячі викладачів і студентів Києво-Могилянки на спільних зборах прийняли рішення оголосити страйк і розіслати листи у вузи із закликом підтримати акції опору на підтримку Ющенка. Спільна заява дипломатів, де більше 500 співробітників підписали її. Міліція, яка щодня, дуже часто без форми, засвідчувала, що вона разом із народом. Журналісти: як «5 канал» оголосив голодування проти свавілля влади! Як 40 журналістів закликали владу припинити тиск на ЗМІ. Як телеканали «Ера», «Тоніс», ТРК «Київ» казали глядачам правду. Не всі канали, на жаль, далеко не всі. Але я говорю про ті правдиві канали, які робили інформаційну революцію. Наталія Дмитрук – сурдоперекладач з УТ-1 - зробила подвиг – у прямому ефірі сказала, що канали брешуть.

17 днів Майдану породили нове обличчя України. Світ побачив нову країну, сучасну націю, яка здатна формувати нове обличчя Європи. По-новому сьогодні і ми відчуваємо Україну в собі. Абсолютна більшість громадян України сьогодні сприймає Україну як єдину Батьківщину. Перелом відбувся у всіх регіонах України. В усіх соціальних і мовних групах. У першу чергу, серед молоді та людей із вищою освітою. Єдиною Батьківщиною Україну сьогодні вважає 90% громадян України. Два роки тому нас було 76 %. 94% молоді єдиною своєю Батьківщиною вважають Україну. Два роки тому їх було 87%. П’ять років тому більше половини української молоді хотіло б народитися за кордоном.

Сьогодні ми на повний голос говоримо про себе як про українську націю. Ми пишаємося своїм українством – у цьому найбільша перемога Майдану. Ми думаємо по-українськи. Ми відроджуємо свої корені, очищуємо від чужих міфів свою історичну пам’ять. Це непростий процес. Нам не вистачало останнього кроку, щоб примиритися, наприклад, в українському баченні перемоги над нацизмом, коли б учасники і Великої вітчизняної війни, і Повстанської Армії подали один одному руки.

Це не вдалося. Але я вірю, що цей крок буде зроблений. І я зроблю все, щоб усі старі розбрати були в Україні подолані. Днями згадаємо іншу сумну сторінку української історії - голодомору, який забрав 10 мільйонів синів і дочок у 32-33 роках. Нам треба винести уроки з цієї трагедії. Це потрібно нам, щоб усвідомити, що доля кожного - і мертвого, живого, і ненародженого - вплетена в долю єдиної України. Майдан допоміг мільйонам людей утвердитися у своїй українській ідентичності.

26 листопада я вас усіх запрошую взяти участь у посадці калинового гаю на честь кожного українського села, яке у 32-33 роки потерпало від голодомору. Ще одна безперечна перемога – це усвідомлення мільйонами людей гідності громадянина. Українці назавжди звільнилися від старої звички терпіти безвідповідальність, у тому числі й безвідповідальність влади.

Безперечною перемогою Майдану стало утвердження свободи слова. Воно стрімко набирає сили. Як і всі українці, я вітаю цей процес, і зроблю все для того, щоб воно прискорювалося. Я пропоную журналістському цеху партнерство. Переконаний, що незабаром преса стане в Україні четвертою владою. Знаю, що в українській журналістиці досить чесних професіоналів, які свій іспит владою витримають достойно. Найвищі журналістські стандарти, переконаний, стануть нормою, і це питання недовгого часу. Нарешті, перемогою Майдану стало отримання всіма нами свободи вибору. Ми захистили право українського громадянина самому обирати собі владу. Я гарантую, з першого дня виборчої кампанії парламентських виборів 2006 року вони будуть чесними і вони будуть прозорими. На вибори 2006 року до українського парламенту не будуть працювати під жодну політичну партію ні державний офіс, ні державне приміщення, ні державний комп’ютер, ні державне авто.

Ми повинні об’єднатися. Ми повинні подати один одному руки. Ми повинні пам’ятати одне – виклик, який стоїть перед нами на виборах у парламент у 2006 році, – це не вибори прем’єр-міністра. Це відповідь на те, чи збережеться те, що ми завоювали і що ми називаємо українською демократією, чи ми передамо це у спадок колишній владі.

Я готовий зробити все для нашої єдності. Ми повинні отримати перемогу демократичних сил у березні 2006 року. Це наша обіцянка, тому що переможні вибори президента України можуть бути переможними лише при демократичних перемогах у парламент України у 2006 році. Це єдине ціле, це не можна розділяти. І тому, шановні друзі, говорячи про це, я хотів би звернутися до вас, хто сьогодні є на цьому Майдані і торік був на цьому Майдані.

Україні потрібна активність усіх громадських структур, які захищають свободу, демократію і права людей. Потрібні пильні відповідальні медіа, які повинні говорити громадянам правду. Потрібні енергійні підприємці, які рухають вперед її економіку і створюють робочі місця. Україні потрібна енергія і патріотизм усіх громадян, об’єднаних любов’ю, свободою.

Присягаю, я готовий зробити все для нашої єдності. У першу чергу, для об’єднання тих сил, які разом були на Майдані і сповідують його цінності. Тільки наше порозуміння є гарантією всіх змін, про які ми щойно говорили. Я ще раз нагадую про силу, яку дала нам українська свобода.

Сьогодні, як і завжди, ми будемо святкувати День української свободи. Він буде нагадувати, що, вільні і єдині, ми досягаємо всього, що на Майдані ставилося як метою нації. Збудеться мрія про процвітаючу, вільну, незалежну Україну, якою ми тут жили, пишались. Слава українському Майдану, слава кожному з вас, слава вільній українській нації, слава Господу Богу і слава Україні!