Замість Майдану - спортивний майданчик

У місті Корець біля загальноосвітньої школи № 2 споруджується багатофункціональний спортивний майданчик. Покриття для нього безкоштовно виділяє Міністерство молоді та спорту.

А для того, щоб постелити покриття, потрібно підготувати спеціальну основу, завезти пісок, щебінь. На це потрібно десятки тисяч гривень, а оскільки таких вільних коштів немає, то майданчик споруджується на ентузіазмі: один виділяє безкоштовно автомобіль, щоб завезти пісок та щебінь, інший - автонавантажувач - як говориться, з миру по нитці.

Керівники Корецької райдержадміністрації та активісти Української Народної Партії річницю помаранчевої революції вирішили відзначити по-особливому.

22 листопада 2005 року працівники райдержадміністрації та активісти УНП, озброївшись лопатами, вийшли на спортмайданчик, де за кілька годин розрівняли пісок і щебінь. Таким чином, практично було завершено будівництво основи спортмайданчика.

Отже, в м.Корець прихильники та активісти помаранчевої революції відзначили День Свободи, як сказав наш Президент, «не словом, а ділом».

 В.КРАВЧУК,

заступник голови Корецької РО УНП.

 Освячено пам’ятник «Борцям за волю України»

У неділю, 13 листопада, в с.Берестовець Костопільського району було проведено чин освячення пам’ятника «Борцям за волю України», зведеного взамін тимчасово спорудженого. Освячення провів настоятель місцевого храму отець Сергій. Ініціатором зведення пам’ятника виступив місцевий осередок Української Народної Партії на чолі з Михайлом Колодієм.

Деталі пам’ятника виготовлено на місцевих малих підприємствах «Камінь-Древ» і «Базальт» підприємцями Леонтієм Вдовиченком та Миколою Науліком. Художньо-граверні роботи на камені виконані Юрієм Ягнічем.

Село Берестовець за всі часи поневолення не стояло осторонь від політичної боротьби за визволення від загарбників. Ще за часів польського панування дехто скуштував хліба Берези Картузької. Інші відчули в передвоєнні роки міцність мурів Дубенської в’язниці. Серед них Наум Тарасюк, Роман Галевик, Галина Гаврук, яка стала першою жертвою і пролила свою кров у цій катівні.

Не минула лиха доля жителів і в часи фашистської окупації. Адже тільки за один день було розстріляно 39 мешканців, серед яких були навіть жінки з малолітніми дітьми. Щоб увіковічнити пам’ять про загиблих, на перехресті в центрі села був насипаний високий земляний курган, на вершині якого поставлено Пам’ятний знак. Ця споруда стояла б і понині, але після війни більшовицька влада стерла її бульдозером з лиця землі, щоб усе скоріше пішло в забуття.

Сьогодні село достойно вшанувало пам’ять своїх односельців, які віддали життя за визволення, за волю України. Адже тут виявлено 191 учасника визвольних змагань. Тому і постав знову в центрі села цей красень-пам’ятник «Борцям за волю України». Пам’ятник - святиня, біля якого щорічно збираються жителі вшанувати пам’ять полеглих, проводяться церковні відправи.

Ростислав НАБЕРЕЖНИЙ

Створення асоціації «За духовне відродження країни»

Наш Президент Віктор Ющенко закінчив свій виступ 22 листопада на «Майдані-2» словами: «Слава Господу Богу! Слава Україні!». Нам, учителям християнської етики, ці слова вселяють надію, що духовне відродження України поступово торкнеться кожної сім’ї в нашій державі. Нам загрожує духовне виродження, якщо християнськими цінностями не заповнимо вакуум, що певною мірою панує в суспільстві.

З цією метою ще 23 березня цього року з ініціативи проректора Національного університету «Острозька академія» Василя Жуковського була створена асоціація «За духовне відродження України». Тоді ще майбутні магістри релігієзнавства, які 6 вересня успішно захистили свої магістерські роботи, увійшли до складу асоціації. Почесним головою асоціації було обрано проректора Василя Жуковського; головою - Наталію Лахман, директора Мізоцького ліцею; співголовами - Олену Обєднікову та Оксану Приходько, секретарем - Ірину Місюру. Членами Малої ради стали Оксана Гаврисюк та Валентина Гаврилюк. Інші 9 магістрів релігієзнавства ввійшли до складу Великої ради асоціації.

У планах нашої громадської організації - видання християнської газети «Вісник асоціації», створення структур у всіх областях України, налагодження толерантної співпраці з начальниками обласних управлінь освіти. Положення і Статут асоціації зумовлять активну роботу в залученні громадськості до цієї святої справи. Ідея духовного відродження України втілюватиметься в життя впевнено і планомірно.

 Олена РАШКО

Лави рівненських „регіоналів” покинуло 44 відсотки членів

Таку невтішну для Сулковського і Януковича статистику був змушений навести колишній заступник голови РОДА, голова Рівненської обласної організації Партії регіонів Василь Берташ під час обласної конференції, що відбулася 18 листопада. Інша значна частина партактиву повідомила, що з партії виходити не буде, але просила не турбувати. У результаті колись грізна «партія влади» на Рівненщині лишилася з носом.

Утім, замість того, щоб вирішувати свої внутрішньопартійні проблеми, Берташ під час проголошення промови тільки те й робив, що критикував дії помаранчевої команди. Так, період після революції він назвав епохою «галюцинацій і люстрацій, що відбуваються на фоні хрестових ходів, а точніше походів». Попри те, що слушна ініціатива щодо прийняття Закону про люстрації в парламенті підтримки не знайшла, рівненські регіонали стверджують, що система „люстраційного переслідування” стосовно них таки діє. Зокрема, їх масово звільняють з роботи, піддають громадському осуду, психологічно цькують.

На вибори рівненська Партія регіонів планує йти самотужки на чолі з тими ж політиками, які зазнали повного розгрому від народу на виборах минулих: Берташем, Кичатим і сумновідомим Сулковським. Очевидно, необхідності зміни лідерів регіонали не усвідомлюють. Правда, один новачок у президії таки з’явився – молодий хлопчина з прізвищем Губанов. Цей пан запам’ятався присутнім російськомовною промовою та твердженням, що «регіонали» „не делят людей на русских и немцев”. Після цієї фрази навіть делегати з’їзду зашурхотіли: мовляв, які ще німці? Врешті всі заспокоїлися, знайшовши пояснення: мабуть, під німцями він мав на увазі українців.

На прес-конференції, що відбулася пізніше, левова частка розмови була присвячена церковній тематиці. На запитання, до якої церкви щонеділі ходить Сулковський, той відповів, що до найближчої - а це Печерська лавра, і він там уже декілька разів був. Очевидно, відвідувати храм частіше Сулковському щось заважає. Ображався Сулковський і на те, що Патріарх Філарет не дав йому ордена. Можливо, така натхненна підтримка московської церкви і викликана саме цим?

 Ігор Гошовський

Я все це пережив...

У 1933 році, коли Україна стояла на краю чорної могили, мені було 11 років, і я все пам’ятаю. І зараз перед очима ті страшні картини: сусіди, опухлі від голоду, як колоди, біженці, діти й старі, що шукали собак, котів, мишей, щурів, щоб ними втамувати голод - картини, одна жахливіша за іншу. Уся ця живність була швидко з’їдена, і наставала агонія та мученицька смерть.

Моя багатодітна сім’я жила в селі Жабариця (тепер Заріччя) Баранівського району Житомирської області. Нас у сім’ї було вісім душ: батько, мати, два брати, три сестри і я. Батько, Яків Йосипович, хворів на серце і помер першим від дистрофії серця. Потім померли у страшних муках молодша сестричка Настя і братик Тиміш. Коли помер батько, усі турботи лягли на плечі матері і найстаршої сестри Марії. Мати з кропиви варила борщі, а з жолудів і березових бруньок пекла млинці. А вижили ми тому, що сестра Марія вийшла заміж за прикордонника Василя Старенка, і він приносив із солдатської кухні залишки від обіду. Він врятував нашу сім’ю від голодної смерті. Таких щасливих випадків більше ні в кого не було. У сусідньому селі Стара Гута жила материна сестра Ярина. У 1932 році вона вийшла заміж, а весною 1933 р. народила дитину. Від голоду в Ярини не було молока і не було чим годувати маля. Від горя і відчаю вона збожеволіла і в стані душевної депресії разом з дитиною втопилася в річці Случ.

А врожай в 1932 р. був славним, але колгоспники нічого не отримали на трудодні. Усе було виметено з комор у держпоставки за наказом комуністичної верхівки. І це призвело до голодомору. Вимирали від голоду цілі сім’ї. Коли ми хоронили батька в загальній ямі, на цвинтарі валялися непоховані мерці. Були випадки, коли батьки, не витримавши мук голоду, йшли на самогубство й умертвляли своїх дітей. Родичі мого батька жили по другий бік кордону, біля Острога. Тож ми знали, що коли в Радянській Україні голодомор косив людей, у буржуазній Польщі жили заможно. Почувши про голодомор на Совітській Україні, стали посилати посилки нам, але ми їх не отримували. Кордон був на замку.

Коли Західну Україну в 1939 р. «визволила» Червона армія і ми стали спілкуватися з родичами, вони були дуже обурені тим, що їх посилки до нас не доходили.

На правах людини, яка пережила трагедію голодомору, я вимагаю суду над комуністичною партією України за організацію штучного голодомору.

Сьогодні комуністична верхівка України на чолі з комсомольським викормишем Симоненком і Ко, виконуючи замовлення «п’ятої колони» Зюганова, використовуючи комуністичну риторику, мріє виграти вибори 2006 року. Треба національно-патріотичним силам поставити їм заслін. Комуністичну партію треба судити в ім’я пам’яті жертв голодомору, в ім’я Справедливості.

Іван ПРИСЯЖНЮК,

ветеран війни і праці, інвалід війни ІІ групи.

ЧОГО ЗЛЯКАВСЯ ЛЕХ?

XV конференція НДП, яка відбулася минулої суботи, пройшла утаємничено. У всякому разі, автора цих рядків як журналіста „Волині” до зали в готелі «Мир», де вона відбувалася, просто не пустили. Врешті, як і представників інших ЗМІ. Мотивація виявилася «залізобетонною»: конференція НДП – справа суто партійна, тож стороннім слухати внутрішні секрети зовсім необов’язково. Хоча, за задумом, саме ця конференція мала визначити політику обласного осередку партії на майбутніх виборах.

Утім, дивуватися утаємниченості цього зібрання не доводиться. Адже задекларований керівництвом обласної організації партії Пустовойтенка „огляд” політико-економічної ситуації на Рівненщині перетворився практично на потік малоаргументованої критики на адресу нинішнього голови облдержадміністрації Василя Червонія. Найлегший закид – казочка про те, що Рівненщина нібито за всіма економічними показниками перемістилися на останні місця в Україні. А перші особи краю тільки проводять „масові політичні люстрації” представників опозиційних до влади партій та розпалюють „релігійні чвари й заколоти”. Більше того, делегатам конференції для розгляду та затвердження пропонувалися аж дві заяви – до Президента В.Ющенка та Генерального прокурора України О.Медведька – з вимогами захистити від „політичних переслідувань І.Й.Леха, наших однопартійців та інших громадян Рівненщини”, які буцімто чинить над усіма цими потерпілими керівництво області.

Як випливає із заяв, сьогоднішній Ігор Лех – «друг і прихильник» Президента України Віктора Ющенка, а всі висловлені до нього претензії не що інше, як спроба «підірвати авторитет» глави держави. Навіть те, що «видатного фахівця з податкової справи» І.Леха з роботи звільняли тричі, подається як «політичні репресії», а порушена проти нього кримінальна справа – штучно створений важіль „шантажу”.

Отож, справедливо передбачаючи «незручні» питання представників мас-медіа, голова обласної організації Народно-демократичної партії І.Лех запропонував журналістам зачекати, доки завершиться партійна конференція й розпочнеться прес-конференція для журналістів. Особисто автор цього матеріалу чекав початку спілкування ендепівців з пресою з дванадцятої (офіційний початок партконференції) до першої години, а потім дійшов висновку, що Ігор Лех – не така „засвічена” фігура, як, скажімо, Юлія Тимошенко, яка свого часу змусила мас-медійців чекати себе декілька годин поспіль. Тим більше, що нічого нового від керівника обласної організації НДП, який обрав імідж «плакальника», чекати не доводилося. Отож, довелося наслідувати приклад інших журналістів, і піти, не дочекавшись спілкування І.Леха з пресою.

Що ж стосується рішень зібрання, єдине, чого від них не віднімеш, – амбітності. Адже делегати прийняли рішення йти на вибори самостійно, оголосивши, щоправда, на місцевому рівні про створення власного блоку «Наш дім – Полісся», у якому чекають на всі партії, неспроможні добитися успіхів у виборчому процесі самостійно, позапартійних осіб та представників релігійних конфесій. ...А ось обіцяний широкому загалу Валерій Пустовойтенко на конференцію до Рівного так і не прибув.

Олег ТУМАНОВСЬКИЙ