Казнокради та їх покровителі, або Вибрики псевдодемократії

З наближенням парламентських виборів усе більш жорсткою стає боротьба між представниками різних партій та блоків за створення собі іміджу чистих, непорочних, безкорисливих слуг народних, які всі сили й думки немовби віддають лише на благо виборця.

Насправді діла їх протирічать заявам і деклараціям, а тих, хто викриває цю мімікрію та справжні цілі претендентів на депутатське крісло, кревно ненавидять і вдаються до будь-яких дій та облудних заяв, щоб нанести їм удар нижче пояса.

Це найяскравіше виявилося під час пленарного засідання обласної ради.

Через декілька місяців роботи обласної виконавчої влади колишні високопосадовці й депутати в одній особі, витурені зі своїх насиджених місць, скомпонувавшись з новітніми мільйонерами, які нажили свої статки за часів Кучми-Сороки, а після перемоги Ющенка не отримали очікуваних важелів впливу на розподіл державного пирога - бюджету для примноження своїх багатств (Рівненщина чи не єдина, де влада відокремлена від бізнесу, як того вимагав Майдан), зробила спробу контрреволюційного перевороту з метою повалення демократичної влади, призначеної Президентом Ющенком.

Чим закінчилася ця масштабна, добре підготовлена й профінансована авантюра, усім відомо. Свої позиції після цього Василь Червоній тільки зміцнив.

Тоді цей аграрно-олігархічний прайд накинувся на свого найбільш затятого опонента в обласній раді - голову фракції блоку В.Ющенка, члена Української Народної Партії М.Семаніва, зробивши спробу зняти його з посади начальника управління охорони здоров’я. І знову невдача.

На попередній, 27 сесії обласної ради найбільш інтригуючим питанням було обговорення подання обласного прокурора про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності депутата обласної ради Я.Маслія за дивним як для важкості скоєного злочину формулюванням - перевищення службових повноважень при виконанні контракту щодо поставки в обласну лікарню медобладнання.

І тут почався спектакль, якого не бачили глядачі в жодному театрі. Виступаючі аграрії, чи то пак, члени Народної партії Литвина, разом з іншими регіоналами затято відстоювали казнокрадів, дійшовши до абсурдних словесних викрутасів, що цей акт казнокрадства, організований злочинним угрупованням з тодішніх високопосадовців, приніс славу рівненській медицині, немовби цю славу не можна було принести за 30, а не за 96,2 млн. гривень. Справжня слава Герострата.

Усі виступаючі виправдовували Маслія тим, що він був тільки виконавцем злочинної оборудки, тому його чіпати не треба, нехай відповідає організатор.

Хто ж цей організатор, містер Х, чітко не сказала ні прокуратура, ні виступаючі, хоч ім’я екс-губернатора М.Сороки повторювалося неодноразово. Довелося мені розтлумачити присутнім у залі загальновідомі факти.

По-перше, 5 років імітації розслідування банальної справи, деталі якої відомі навіть дітям у дитсадку (хто вкрав 57 млн. гривень, як пройшла оборудка, де гроші, як двічі вивозили КамАЗами компрометуючі злодіїв документи, хто давав на це вказівку і т.п.) вилилося у звинувачення за інфантильною ст.365 - перевищення службових повноважень, яка навіть не передбачає конфіскацію майна казнокрадів.

Чи треба було відписуватися аж 5 років на депутатські запити, що складу злочину немає? Чи не нагадує хід розслідування справу з убивством Гонгадзе?

По-друге, не зафіксовано умисний, спланований характер дій організованим злочинним угрупованням з високопосадовців попередньої влади.

По-третє, основне: хто поверне в державну казну розкрадені 57 мільйонів гривень?

Як і передбачалося, аграрія Маслія дружбани по партії не здали. Тільки 7 депутатів, в основному, членів Української Народної Партії Ю.Костенка проголосували за видачу Маслія правосуддю. Тут подіяв і специфічно український неписаний закон критичної маси вкраденого - чим більше вкрав, тим менша ймовірність сісти за грати.

Особливо дивну позицію зайняла християнка В.Кобилянська, яка на сесію внесла проект звернення до Верховної Ради про зняття депутатської недоторканності і тут же скористалася можливістю допомогти уникнути відповідальності казнокраду.

Звичайно, християнська етика допускає всепрощення гріхів (але ж не злочинів!), та справжній християнин повинен згадати, що, простивши Вараву-убивцю, на хресті розіп’яли Ісуса Христа. Таке фарисейство, дволикість Януса, а по-ленінськи - політична проституція підриває довіру народу до інституту парламентаризму та й політиків узагалі.

Зате, наперед знаючи результати голосування, ожив Маслій, який, судячи з медичної документації, мав би сидіти вдома в інвалідному візку, виліз на трибуну і, жодного разу не заїкнувшись (куди й хвороба поділась!), злісно огризався на всі звинувачення, у тому числі й до голови ОДА. Спробував би так патякати до Сороки!

Як лікар, не можу не відзначити благотворного впливу указу Президента про депутатську недоторканність депутатів місцевого самоврядування, бо після його виходу у світ усі клієнти правоохоронних органів раптово видужали і вже не ховаються в лікарнях.

Читача вже не здивуєш тим, що бандити не в тюрмах, бо жодна резонансна справа (навіть з отруєнням Президента) не доведена до логічного завершення. Фальсифікатори виборів, сепаратисти, убивці та казнокради щодня красуються на екранах телевізорів, розраховуючи на коротку пам’ять виборців, на те, що ми забудемо довготривалий трьохраундовий марафон (хоч переможець був відомий ще в першому турі) і про ту величезну шкоду, матеріальну й духовну, нанесену ними українському суспільству.

Про вибрики української псевдодемократії, її руйнівну дію відомо й на Рівненщині – замість того, щоб обслуговувати весь загал, часто влада використовується для задоволення особистих цілей (як у Дубно, де депутати-медики в містечку з 38 тисяч населення змушують платників податків утримувати 10 головних лікарів з прислугою (замість 1-2), або депутати Рівнеради заради того, щоб утримати на посаді головного лікаря пологового будинку № 2 депутата Ганну Чайку, стягують з міських платників податків 3,5 млн. гривень щорічно на утримання аж двох пологових будинків, завантажених наполовину і т.п).

Але щоб представники народу - депутати, якщо вони обрані ним, а не призначені владою чи посаджені в депутатські крісла за допомогою тиску влади (як нинішня більшість в облраді) відкрито виступили проти інтересів виборців, даючи можливість уникнути відповідальності високопосадовим злодіям, - такого ганебного факту Рівненщина ще не знала. Подібне рішення надихає тих, хто голосував на підтримку розкрадачів народного добра, і в майбутньому, якщо вони прийдуть до влади після виборів, зможуть, не грабуючи банків, не нападаючи на інкасаторів, одним розчерком пера заволодіти багатомільйонними народними коштами, як, між іншим, робили за попередньої влади не тільки маслії.

За Марксом, первинний капітал має кримінальне коріння. Чи не тому наші скоробагатьки так ревно підтримують казнокрадів, що завтра за певних умов і вони можуть опинитися поруч з Маслієм?

У державі, де не діють закони і правосуддя, де злочинці відкрито йдуть до влади, ігноруючи інтереси громади, панує не демократія, а кримінал та анархія.

В області, як і в Україні в цілому, створилася незвичайна ситуація, коли, програвши президентські вибори, антидемократичні сили, маючи більшість у представницьких органах, фактично паралізують діяльність нової влади.

Виборці мають знати, хто з депутатів позбавив їх права повернути в сімейний бюджет вкрадені в них гроші. Але як це їм зробити, коли власники газет - олігархи, усі як один проголосували за депутатську недоторканність злодіїв і не зацікавлені в об’єктивному висвітленні подій. А про мене - єдиного, хто, крім голови ОДА В.Червонія, у своєму виступі вимагав повернення в державну казну вкрадених грошей через суд, у своїх газетках навіть не згадали, немовби я й не був на сесії. Оце така демократія, така заангажована жовта преса, як, між іншим, і телебачення.

Та передчасно радіють злочинці різних рангів. Народ ніколи не допустить того, щоб казнокради та їхні покровителі нахабно лізли до влади. Їхнє друге пришестя загрожує національній безпеці, бо розкрадуть не тільки гроші й землю, але й повітря. Народ, який пережив голодомори і сталінські закони про 7 колосків, не змириться з тим, щоб розкрадачі 57 мільйонів гривень цинічно жирували за їхні кошти.

Як депутат, я звернувся до обласного прокурора з проханням направити подання до Генерального прокурора України для винесення цього питання на сесію Верховної Ради, яка правомочна відмінити рішення Рівненської обласної ради і все-таки притягнути Маслія та його «падєльніків» до кримінальної відповідальності.

Рано чи пізно правда восторжествує.

Продовження в наступних числах «Волині».

Мирослав СЕМАНІВ

Завдання В.Ющенка виконали!

Голова Рівненської обласної служби зайнятості Роман Ширко звітував перед журналістами про виконану в цьому році роботу. Він повідомив, що завдання Президента України Віктора Ющенка про створення 1 мільйона робочих місць (для Рівненщини – 18 тисяч) на регіональному рівні вже не лише виконано, але й перевиконано. Станом на 1 грудня на Рівненщині створено 19,6 тисяч нових робочих місць.

Роман Ширко похвалився й іншими здобутками. Нинішнього року в області було звільнено менше працівників, ніж працевлаштовано (44 і 46 тисяч відповідно). Таким чином, спостерігається зменшення безробітних на обліку Служби зайнятості з 37 тисяч до 33 тисяч, або на 10 відсотків.

Серед основних проблем області, які не дозволяють ліквідовувати безробіття швидшими темпами, є високий рівень незайнятості населення в сільській місцевості та низький рівень умов праці та зарплати на вільних вакансіях.

20 грудня відбудеться всеукраїнський День зайнятості. У всіх обласних та районних центрах буде проведено тематичні заходи, спрямовані на роботодавців та незайнятих громадян.

На виконання розпорядження голови облдержадміністрації від 15 квітня 2003 року № 221 «Про вдосконалення діяльності органів виконавчої влади Рівненщина з питань інформування населення щодо основних напрямів державної політики» черговий загальнообласний день інформування населення відбудеться 27 грудня 2005 року. На День інформування виносяться теми: «Нові норми закону про вибори народних депутатів», «Реалізація права громадян на звернення».

   Ігор Гошовський

методоб’єднання вчителів християнської етики

8 грудня в Рудківській ЗОШ І-ІІІ ступенів Демидівського району відбулося методоб’єднання вчителів християнської етики.

Ми багато корисного взяли для себе, відвідавши урок у 4 класі, майстерно проведений Катериною Гапонюк. Учителька зуміла зацікавити і учнів, і колег, і запрошених нестандартними методами на уроці на тему: «Не заздри насильникові і ні однієї з доріг його не вибирай». Міжпредметні зв’язки поєднувалися з місцевим матеріалом. Інтегровані елементи вміло були застосовані на різних етапах уроку.

В обговоренні уроку взяли участь учителі із сусідніх шкіл: Михайло Регулич з Вербня, Петро Гриник з Княгинина, Інна Олійник з Боремля, Інна Кіндратів з Демидівки, які обмінялися своїми враженнями. Методист районного відділу освіти Василь Смаль дав цінні рекомендації на майбутнє цього курсу. Настоятель місцевого храму о.Федір (УПЦ КП), запрошений на методоб’єднання, закликав усіх присутніх до співпраці і виховання духовних цінностей у формуванні характеру школярів.

Олена РАШКО

Високопреосвященному Євсевію митрополиту Рівненському і Острозькому

 УКАЗ

Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (журнал № 27 від 14 грудня 2005 року) Ви призначаєтесь митрополитом Рівненським і Острозьким, керуючим Рівненсько-Острозькою єпархією, про що і надається цей Указ.

ФІЛАРЕТ,Патріарх Київський і всієї Руси-України.

  БІОГРАФІЯ

Митрополит Євсевій (в миру Віталій Петрович Політило) народився 12 липня 1928 року в с.Софіївка Дніпропетровської області у православній побожній родині службовця.

Після закінчення середньої школи поступив у Ленінградську духовну семінарію (1950-1954). Потім у 1954-1958 роках учився в Ленінградській духовній академії, яку успішно закінчив. Кандидатська дисертація на тему «Святий Димитрій Ростовський як богослов-догматист».

17 липня 1949 року рукоположений у сан диякона, а 15 жовтня того ж року - у сан священика Львівським архієпископом Макарієм (Оксіюком). 28 років, з 1965 по 1993 рік, був настоятелем Свято-Успенської церкви м.Львів. У 1975-1978 роках проходив церковне служіння в Канаді: секретар єпископа, керуючого патріаршими парафіями в Канаді та США. Редактор журналу «Канадський православний вісник». З 1979 по 1985 р. - секретар Львівсько-Тернопільського Єпархіального Управління.

З 1990 року - ректор Львівської духовної семінарії. Згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ КП (журнал № 32 від 11 грудня 1996 р.) призначається ректором Львівської духовної академії, а 20 жовтня 1999 року присвоєно вчене звання доцента.

Постановою Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату (від 29 червня 2002 року) протоієрею Віталію Політилу визначено бути після постригу в ченці єпископом Полтавським і Кременчуцьким.

5 липня 2002 року у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі єпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій звершив постриг протоієрея Віталія Політила в ченці.

7 липня під час Божественної Літургії у Свято-Володимирському кафедральному соборі м.Київ рукоположений у сан єпископа.

2002-2005 р. під керівництвом єпископа Євсевія на Полтавській кафедрі був збудований Свято-Успенський кафедральний собор. У 2004 році возведений в сан митрополита.

14 грудня 2005 року Священним Синодом призначений на Рівненсько-Острозьку єпархію.

Дешевий газ чи національна гідність?

Мірилом вчинків будь-якої людини були, є і будуть моральні критерії. Божі заповіді завжди стоятимуть вище будь-яких нібито найпереконливіших аргументів на користь того чи іншого негідного вчинку. Ніякі матеріально вигідні оборудки не варті втрати порядності, гідності та інших людських чеснот.

Саме в такому моральному аспекті слід розглядати російсько-український конфлікт у газопостачальній сфері. Це не означає, що держслужбовці, які представляють Україну в переговорному процесі, повинні взяти під ноги будь-які економічні закони й забути про стратегічне значення постачання газу на нашу територію. Але є певні межі, за які той, хто справді дбає про національні інтереси і реальну незалежність своєї батьківщини, переходити не має права.

Йдеться, безумовно, про національну гідність, про вартісне значення якої за часів правління Кучми ми вже звикли забувати. Адже стосунки колишнього президента з московськими правителями базувалися не на практичній основі, а на системних поступках Кремлю у всіх сферах політичного й економічного життя. Синдром меншовартості, орієнтація на схід, а не на розвинену Європу, хабарництво з обох боків та взаємозалежність поставили Україну в ранг держав, яких не було за що поважати.

Дякувати Богові, цей ганебний період нашої історії залишився позаду. Бо відтоді, як Віктор Ющенко став Президентом, Україна жодного разу не проявила слабкості у стосунках з Росією. Уперше за багато років українці почали розмовляти з москалями через перекладачів, а Путін уже навіть не припускає якихось політичних поступок з нашого боку. Навряд чи дешевий газ вартий повернення почуття національної гідності. Уже давно слід було перевести абсолютно всі відносини з Росією в чітку економічно-розрахункову площину і з кожним роком позбавлятися хоча б частини енергозалежності. Запорукою цьому може стати державна програма видобутку власної нафти й газу, енергозбереження й пошуку альтернативних джерел постачання енергоносіїв. І якщо чітко дотримуватися такої стратегії, то вже десь через десять років не ми будемо залежні від Москви, а вона від нас.

Віриться, що так і буде. А поки що слід успішно завершити переговорний процес з газопостачання. Сподіваюся, що мова ультиматумів з боку Москви не стане тим фактором, який знову призведе до втрати Україною національної гідності.

Сергій СТЕПАНИШИН

Голова обласної державної адміністрації Василь Червоній зустрівся з матерями-героїнями

9 грудня голова Рівненської обласної державної адміністрації Василь Червоній зустрівся з мешканками області, яким Указом Президента від 1 грудня 2005 року присвоєне звання „Мати-героїня”. У розмові з Юлією Пишенюк з Рівного, матір’ю 7 дітей; Валентиною Момотюк з Рівного, матір’ю 11 дітей; Наталією Богушевською з с.Томашгород, матір’ю 10 дітей; Ніною Семенюк з смт Рокитне, матір’ю 15 дітей голова області поцікавився проблемами багатодітних матерів і обіцяв сприяти їх вирішенню, а на сесії обласної ради самовідданим матерям вручив нагороди.

Сучасному козакові – 85!

Козаччина – одна із найяскравіших сторінок української історії. Сьогодні в нашого народу вже стало доброю традицією, віншуючи іменинників, бажати козацького здоров’я, козацької вдачі. Кажучи це, на увазі передусім мають загартованість, стійкий імунітет до хвороб і, звісно, щирість, патріотизм, незламність духу. Приємно, що саме ці чесноти сьогодні характеризують нас як націю. Удвічі приємніше, коли вже на схилі літ людину продовжують називати козаком. Це значить, що протягом життя вона справді заслужила таке почесне звання. Саме таким є мешканець села Добривода Радивилівського району Андрій Паничевний, якому 13 грудня виповнилося 85 років. Сучасному козакові – 85 ! Усе його життя – яскравий приклад того, як воно - жити по-козацьки.

 Неподалік будинку Андрія Паничевного стоїть високий хрест – пам’ятник воякам УПА, які загинули в роки ІІ Світової війни. З цією пам’яткою в іменинника пов’язана одна вельми цікава згадка. Уперше знак вирішили встановити ще в 60 роки. Пан Андрій особисто склав список місцевих патріотів, які долучилися до вшанування, і відніс його місцевому священику. У нього цей реєстр і пролежав довгі 25 років радянського панування, будучи стовідсотковим компроматом на вказаних громадян. Лише дивом він не потрапив до рук «компетентних органів» і дожив до 1991 року, коли Україна здобула свою незалежність.

Патріотизм та любов до рідного краю Андрію, його братам і сестрам (у сім’ї було аж восьмеро дітей) прищепили батьки. У часи, коли освіченість була не надто популярною, усі діти відвідували школу, читали класиків української літератури, виховувалися в дусі національної свідомості. Сьогодні пан Паничевний згадує, що саме тоді, у молоді роки, він «захворів» захопленням, що проніс через усе життя – археологією. Так само на все життя зберіг він і звичку одягати вишивану сорочку.

У роки війни, за прикладом батька, котрий воював у складі військ Петлюри, юний Андрій вступив до лав Української Повстанчої Армії, яка тоді вела відчайдушну боротьбу за незалежну соборну Україну. У боях під псевдо «Гамалія» пройшов мало не всю Галичину та Кременеччину, зазнав чимало злигоднів, але лишився незламним до кінця. Ще в 1955 році він активно тримав зв’язок із повстанським рухом, допомагаючи організувати відхід за межі Радянського Союзу для останніх підпільників. З тих часів жив у рідному селі, працюючи агрономом та успішно уникаючи переслідувань за справи своєї буремної молодості.

«У нас у Стовпці в усі часи проживали справжні патріоти, - розповідає пан Андрій, - мені за совітів неодноразово доводилося потрапляти до КПЗ через різні підозри, однак ніхто із сусідів мене не викрив, а інших доказів в органів не було. Якось розбирали нашу клуню і між снопами на даху знайшли заховану мною рушницю, проте ніхто про це не довідався. Врешті мене перестали зачіпати і я спокійно прожив аж до розпаду СРСР».

Про проголошення незалежності України та помаранчеву революцію Андрій Паничевний згадує з особливим теплом. Каже, що в ті часи помолодів тілом і душею і вельми дякував Богу за те, що дозволив дожити до цієї омріяної миті. Після виборів рік тому кілька разів їздив на Майдан до Києва. Нещодавно відзначав також річницю помаранчевої революції, щоправда, у Рівному. «Треба довести до кінця почату справу, - вважає колишній підпільник, - нині, після подій революції, багато її вождів почали займатися не тим, чим потрібно. Лави їхніх партій поповнили лакеї колишнього режиму, які, замаскувавшись під патріотів, знову рвуться до влади. Ми мусимо усвідомлювати це і зробити вірний вибір на користь політиків, які є справжніми патріотами України».

Минулого вівторка привітати Андрія Паничевного із 85-річним ювілеєм завітали представники нової влади області - голова Рівненської облдержадміністрації Василь Червоній та голова Радивилівської райдержадміністрації Юрій Вовк. Пан Андрій, вітаючи гостей, у першу чергу показав їм свою більш ніж солідну колекцію старовини, зібрану протягом усього життя. Тут і доісторичні сокири, і трипільські намиста, і ефеси від князівських мечів, і козацькі ядра, і гайдамацькі ножі… Цю колекцію, між іншим, свого часу високо оцінив відомий археолог, професор Ігор Свєшніков, який протягом усього життя підтримував дружні стосунки з ювіляром.

І по сьогодні пана Паничевного не покинула пристрасть колекціонера. Нещодавно його музей поповнився справжнім козацьким казаном, який подарував сусід Нил Демчук. Цей предмет козацького побуту було знайдено в одному з ярів неподалік села Добривода, куди він, ймовірніше за все, потрапив після Берестецької битви, коли козаки, відступаючи на Дубно, переправлялися через річку Пляшеву. Пан Андрій має намір передати свою знахідку до музею.

Доля решти колекції, за словами іменинника, також вирішена. Планує передати її онукам, які успадкували від діда його захоплення. Хоча навряд чи зробить це найближчим часом: на свої літа козак аж ніяк не виглядає і, ймовірніше за все, ще не один рік поповнюватиме свій музей самотужки. Секрет довголіття від пана Андрія простий – здоровий спосіб життя і чиста совість. Тож, виявляється, аби прожити 85 років, треба просто мати справжню козацьку вдачу.

Максим КОЛОМИС.