Про політичні амбіції Росії на українському «церковному фронті»

Минулого тижня Рівне відвідав соратник Наталії Вітренко, «лідер» новоспеченої громадської організації «Союз православных граждан Украины» Валерій Кауров.

На опубліковані в місцевій періодиці оголошення про його зустріч з православними християнами обласного центру відгукнулося близько сотні громадян, які прийшли в Палац культури «Текстильник», а згодом змушені були залишити залу після некоректних висловлювань з боку Каурова на адресу Української Православної Церкви Київського Патріархату та його заяв про те, що вірні цієї Церкви не є православними. З Кауровим залишилося близько десяти коротко підстрижених хлопців з охорони, троє парафіян Московського патріархату і декілька журналістів.

Саме перед цією аудиторією лідер «СПГУ» провів імпровізовану прес-конференцію, на якій ще раз довів, що його заяви про захист православ’я є прикриттям для політичної діяльності, спрямованої на посилення російського впливу в країні, загострення політичного та міжконфесійного протистояння.

На своєму офіційному сайті Кауров заявляє, що «...нынче у власти - представители коллективного антихриста, а «христиане» добровольно пьют яд лжи «незалежности» и «самостийности». На подсознательном уровне действует Тризуб, хомут-подкова, методы зомбирования”. У більшості його статей присутні заклики до об’єднання з Росією на кшталт: «Происходящие события заставляют православных сплотиться и действовать. Новороссия, Киевская Русь, Подкарпатская Русь, Великороссия, Белоруссия - это земли одной и неделимой Святой Руси. Это наша земля, Православие - наша святая истинная вера. Русская Православная Церковь - наша Мать! Наше дело правое, православное, враг будет разбит, победа будет за нами!»

Можна було б не звертати уваги на діяльність маргінальних політичних груп, подібних до СПГУ, бо вони не користуються народною підтримкою у зв’язку зі своїм радикалізмом. Та церковне питання намагаються використовувати у своїх цілях російські державні чинники і проросійські політичні сили в Україні - «Регіони України», «народний» блок Литвина, СДПУ(о), підтримуючи Російську Православну Церкву (офіційно зареєстровану як УПЦ) на противагу ідеї визнання автокефалії Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Автокефальна помісна Православна Церква в Україні є найнеобхіднішим чинником існування Української держави. Відсутність такої Церкви призводить до духовного занепаду та протистоянь не тільки на рівні країни, міської або сільської громад, але навіть на рівні родини. У Євангелії сказано про те, що царство, розділене в собі, буде знищене. Про це добре пам’ятають противники української державності.

У 28 правилі 4 Вселенського собору йдеться про те, що якщо є нове столичне місто, тобто створюється суверенна держава, то там має бути предстоятель. Іншими словами, кожний державний народ повинен мати свою помісну Церкву, аби не було у віруючих спокус та розколів. Натомість Українська Православна Церква Московського патріархату є митрополією (частиною) Російської Православної Церкви, що суперечить нормам канонічного права. Українська Православна Церква Київського Патріархату самопроголосила автокефалію, оскільки, на жаль, політичні амбіції російських політичних кіл призвели до того, що ієрархія Російської Православної Церкви не погодилася на прохання тоді ще митрополита Київського і всієї України Філарета дарувати таку самостійність.

Щоб було збережене апостольське спадкоємство, кожна Помісна Церква повинна мати щонайменше трьох правильно рукоположених єпископів, аби започаткувати ієрархію нехай навіть самопроголошеної автокефальної Православної Церкви, яка перебуває в юрисдикційному розколі, як це було свого часу в Сербії, Болгарії, Грузії, Румунії, Московському князівстві. Згодом Церкви цих держав були визнані. Наприклад, автокефалію Болгарської Православної Церкви у зв’язку з політичними амбіціями грецької влади, а відтак і Церкви, не визнавали з першої половини ХІХ до середини ХХ століття.

Сучасні російські політики, богослови, а також апологети москвофільства в Україні твердять про унікальність української ситуації, заявляючи, що «розкольники» начебто не мають правильно рукоположених єпископів, яких мали болгари та інші народи. Але це не так, позаяк відомо, що з митрополитом Філаретом у 1992 році залишилося чотири єпископи, рукоположені в Російській Православній Церкві. Так що українським православним людям потрібно молитися і працювати, пам’ятаючи, що немає нічого нового під сонцем. Як греки у ХІХ ст. підбурювали турків-мусульман, щоб вони переслідували єдиновірних православних болгар - прихильників автокефалії Болгарської Церкви й одночасно громадян Османської імперії, так і нині Російське дипломатичне відомство домовляється з турецькою владою, щоб та тиснула на Вселенського Патріарха Варфоломея - прихильника визнання автокефалії Української Православної Церкви і громадянина Турецької республіки. Саме з ініціативи росіян турки цього року заборонили Його Святості їздити по Туреччині та відправляти богослужіння у православних монастирях Константинопольської Церкви, затримали й депортували єпископа Тельміського Іларіона - українця, архієрея Константинопольської Церкви, який духовно окормляє українців у Португалії та є однією з чільних постатей у переговорному процесі щодо визнання автокефалії нашої Церкви.

Врешті-решт, добродій Кауров у Рівному відкрито і зневажливо заявив, що приїхав тільки-но з Москви, влада якої погрожує Туреччині економічними санкціями, якщо ті не вплинуть на Вселенського Патріарха. А турки, мовляв, кажуть: «Ты, Варфоломей, смотри, не шали!» Очевидно, недаремно проросійськими силами в українському парламенті було піднято питання щодо так званого порушення Закону «Про свободу совісті й релігійні організації» в Рівненській області та Шумському районі Тернопільської області - на історичній Волині, у регіоні, де позиції Українського Православ’я є найсильнішими і який є каталізатором руху за автокефалію. Російські сили звинувачують Червонія і Стойка у якихось порушеннях, українське ж громадянство має розуміти, що все відбувається з точністю до навпаки.

Дуже влучною була думка телеглядача під час прямого ефіру на «Рівне-1» з В.Кауровим. Російськомовний рівнянин сказав, що, переглянувши каурівський сайт, він здивований, чому цей громадянин сидить у студії, а не в слідчому ізоляторі.

Це питання не тільки до влади, а й до нас усіх.

 Диякон

Віталій ПОРОВЧУК,

Новий карнавал від Сулковського

На жаль, процес карнавальності, який ми маємо змогу спостерігати в українській політиці, завершиться ще нескоро. Поруч із зірками шоу-бізнесу та спорту у верхній частині партійних списків опиняються також політики, які більше схожі на клоунів. Мабуть, для України більше користі було б, якби вони чіткіше усвід омили власне покликання і працювали в цирку, а не під куполом на Грушевського. Найяскравішим депутатом такого типу завдяки неперевершеній міміці та вмінню байки на ходу сплітати, безперечно, є Сулковський.

Чергову шараду він продемонстрував перед журналістами в Рівному 27 грудня. Після обіцянки наслати кару Божу на працівників редакції газети „Волинь” (цей жарт оцінили всі, а тому обличчя слухачів, у переважній більшості, посвітлішали від посмішок) Сулковський перейшов до справ мирських і суєтних, а саме – до звільнення В.Червонія. На думку Сулковського, воно вже не за горами, бо, бачте, є чіткий план, як цього досягти. Фіналом цього плану має стати звернення до Європейського суду!

Хоча щодо останнього варіанту, то Сулковський, очевидно, був би не проти. У Москві його заслуги перед родіной оцінюють високо. Недарма ж він не забуває полити водички на млин Путіна. І цього разу не забув: „Без Росії Україна жити заможно не зможе, запам’ятайте! І в НАТО краще не рипатися, бо Путін все одно не дасть!”. І в цьому теж є елемент клоунади, бо всерйоз ці слова могли б сприйняти лише жителі Донбаса, але аж ніяк не Рівненщини, де москвофільська політична сила Сулковського з тріском провалилася не лише на минулих виборах, але й ганебно програє на нинішніх.

Вершиною «творчості» Сулковського став спіч про паранормальну ненависть до Червонія і його „підтакувачів”: „Василь Червоній помішався, і йому треба зробити обстеження на голову. Про це я відкрито заявляв Ющенку і з трибуни Верховної Ради усьому народу!”. Але якщо пальцем біля скроні крутять такі „скоморохи”, як Сулковський, то, безумовно, мають на увазі себе. Як кажуть у народі, з хворої голови - на здорову.

 Ігор Гошовський

Сулковський як психічний портрет партії регіонів Януковича

Майже чотири роки тому, ідучи на вибори, Сулковський спав і бачив себе у кріслі губернатора. Більше того, про ці рожеві мрії знали всі і посміхалися – у комуністичного класика був четвертий сон Віри Павлівни, а натомість отримали чарівний сон Павла Гнатовича. Та, щиро кажучи, виступи Сулковського під час його участі в роботі обласної та Верховної рад змушують сумніватися в адекватності світосприйняття нардепа.

Передостання в нинішньому році сесія обласної ради спершу не обіцяла жодних несподіванок. Вивірений порядок денний, попередньо обговорені в комісіях питання. Здавалось би, «підводних каменів» на її течії немає. Хіба так уже важко затвердити кількісний склад облради наступного скликання чи підтримати або відхилити прокурорське клопотання щодо притягнення до відповідальності керівника одного із сільськогосподарських підприємств Зарічненського району, який заборгував зарплату своїм працівникам - Юрія Фрідріха?

Та, як на лихо, у роботі пленарного засідання вирішив узяти участь Павло Сулковський. З якого дива – зрозуміло кожному. Адже за кілька місяців на нас чекають парламентські вибори, під час яких нардеп-перевертень, який з фракції Віктора Ющенка чкурнув до Януковича, сподівається стати головою ОДА. Принаймні, з одним Сулковському пощастило – він нібито в прохідній частині регіонального списку. Хоча врешті все залежатиме від волевиявлення виборців – віддадуть вони голоси януковичам чи ні. Та якби Сулковський не був у партійному списку, наступного терміну у Верховній Раді йому не бачити, як своїх вух. Адже «любов» виборців до «свого» народного депутата видно наочно – це десятки тисяч підписів, зібраних під зверненнями про його відкликання.

Однозначно – довіри своїх виборців Сулковський не виправдав. Натомість робить усе, аби розрахуватися за ті тридцять срібняків від Януковича. І ось уже Сулковський з трибуни Верховної Ради говорить про те, що буцімто нинішній голова ОДА порушив усі мислимі закони, підписавши розпорядження про перехід храму в Острозі до Київського Патріархату. Надуманий привід дав змогу Сулковському вилити не одне відро бруду на нову владу. Хоча особисто його, напевне, оцінюватимуть за іншими критеріями – за зраду та міфічні «конбайни», які нардеп-фантазер збирався випускати на Квасилівському заводі і заради яких нібито кинув фракцію Віктора Ющенка.

Щоправда, суд позицію Сулковського не розділив і визнав передачу храму цілком законною. Та це на завадило нардепу з’явитися на сесію облради, аби потішити публіку. Адже його виступ, у якому, образно кажучи, віз часто-густо опинявся перед конем, викликав у більшості присутніх щирий сміх. Хоча, на погляд автора цих рядків, проти Сулковського варто було б розпочати судове переслідування за хамство і непарламентські вислови. Адже навіть голова облради вдруге відмовив у наданні слова Сулковському, щоб не зірвати роботу сесії.

У всякому разі, нардеп закликав присутніх «вигнати» голову ОДА Василя Червонія не лише з президії, а й взагалі із сесійної зали, пообіцяв, що «Червонія не буде у владі», та заявив на десерт, що всі представники нової влади «хворі на голову». Очевидно, правий був депутат Мирослав Семанів, який оголосив на сесії, що в депутатів варто було б брати довідки про стан їхнього психічного здоров’я, адже в певних випадках неадекватність «державних мужів» просто кидається в очі. Утім, як виявилося, виборці давно і безповоротно оцінили нардепа-зрадника – після завершення сесії на обранця чекала група виборців, аби висловити все, що вони про нього думають і, схоже, проігнорувати депутатську недоторканість янучара. Та нардеп з народом зустрітися злякався і заховався в облрадівських коридорах. Знає, кіт, чиє сало з’їв!

Президенту України ЮЩЕНКУ В. А.

 Шановний Вікторе Андрійовичу!

 Ми, пересічні рівняни, украй схвильовані зухвалими, надуманими, наклепницькими виступами у Верховній Раді П.Сулковського, людини, яка неодноразово зраджувала нас, виборців Рівненщини. Сьогодні, відробляючи свої 30 срібняків, цей іуда-депутат задля задоволення власних амбіцій і прислужництва перед Януковичем і Москвою, незаконно звинуватив нашого голову обласної державної адміністрації Василя Червонія в порушенні законодавства щодо свобод совісті та діяльності релігійних громад, а частина заангажованих, шовіністично налаштованих депутатів, комуністів, соціалістів і опонентів сьогоднішньої народної влади під тиском А.Мартинюка та В.Литвина, порушуючи регламент Верховної Ради, аж з четвертого разу проштовхнули незаконну постанову. Ми розцінюємо це рішення меншої частини Верховної Ради як передвиборне загравання опозиційних політичних сил з московською Церквою, а істеричні наклепи П.Сулковського відкидаємо, бо знаємо Василя Червонія не тільки як великого патріота України, політичного діяча, якому сьогодні немає рівних в області, але й доброго господарника. Підтвердженням цього є переконливі успіхи Рівненщини у виконанні планових соціально-економічних завдань у 2005 році.

Переважна більшість простих рівнян поважають Василя Червонія за його невтомну повсякденну діяльність на посаді керівника області, і в народі кажуть, що якби Вам, пане Президенте, 20-30 таких керівників, як Василь Червоній, то наша Україна через короткий час стала б такою державою, про яку колись мріяли наші діди й прадіди, герої-українці, які поклали свої голови в боротьбі за свободу й незалежність нашої Батьківщини.

Нехай допомагає нам Бог!

Слава Україні!

 За дорученням обласних громадських організацій:

Товариство сприяння обороні України

О. І. КУЗЕННИЙ

 Спілка офіцерів України

В. І. ЛАВРЕНЧУК

  Братство військових християн

М. Ф. КОЛОДЮК