Христос народився - славимо Його!

Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета

Дорогі браття і сестри!

Христос народився, славімо Його!

Різдво Христове, яке ми святкуємо кожного року, є основою нашого спасіння. Спасіння людства від гріха і смерті без народження Сина Божого Пресвятою Дівою Марією не могло відбутися. Різдво Христове по-інакшому називається Боговтіленням. Апостол Павло називає народження Сина Божого великою таїною благочестя: Бог явився у плоті (Див.:1 Тим. 3, 16).

Людський розум не може осягнути: як Бог, Який є абсолютним Духом, міг з’єднатися з плоттю? Як Творець Всесвіту в особі Сина Божого міг з’єднатися зі своїм творінням? Незбагненне чудо полягає в тім, що Бог дійсно став людиною, що Він явився в образі людини; невидимий Бог став видимим і жив серед людей.

За словами апостола Павла, Син Божий «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік» (Флп 2, 7). Різдво Христове — це сходження Божества, приниження Бога до рабського вигляду людини. Ісус Христос народжується не в царських палатах, а в яслах для тварин у Віфлеємі.

Син Божий у повному розумінні є довершеною людиною, бо Він прийняв не тільки людське тіло, але й людську свідомість, людську волю, людські почуття. Він дійсно став одним із нас. Це твердження є тією ж мірою правдивим, як і твердження, що цей Чоловік є Бог.

Церква Христова покликана здійснювати в земному житті наслідок Боговтілення. Спасіння треба розуміти як подолання в нас, людях, гріховних нахилів, як наше очищення до стану святості і як перемогу життя над смертю. Спасіння в такому розумінні не могло здійснитися людськими силами. Для цього потрібне було пришестя у світ Бога.

Присутністю і діянням Бога в людській душі є віра. Тому той, хто має живу віру, має благодать Божу, яка діє в його душі. Віра проймає всю людину, проникає в усі глибини людського духу і тому може й повинна вдосконалювати всі сторони життя. Через віру відбувається примирення Боже у світі. У цьому діянні Божому повинна брати участь і людина. Участь християн у цій Божій справі різноманітна. Вона відбувається через богослужіння й молитву, через проповідь Євангелія, через християнський спосіб життя, через повсякденну миротворницьку діяльність у широкому розумінні слова.

Надбання і дотримання миру є першочерговим завданням християн України, особливо це стосується тих православних, які розпалюють ворожнечу, ображають і принижують гідність своїх братів і сестер. Не може бути благодаті Божої в серцях тих православних, які дихають агресивністю і не бачать в українцях своїх братів і сестер по вірі. Без примирення православних ієрархів, духовенства і віруючих не може бути об’єднання українського православ’я. А український народ чекає і ніяк не може дочекатися того дня, коли постане Єдина помісна Українська Православна Церква.

Примирення і толерантне ставлення одне до одного потрібні також політичним і громадським діячам, особливо під час виборів. Не можна ображати людську гідність. Адже Син Божий для того і став Людиною, щоб назвати нас Своїми братами і сестрами. Першочергове завдання християн полягає в тому, щоб набути мир у собі. Але, здійснюючи це, ми як посланці Спасителя і Господа покликані умовляти людей примиритися з Богом (Див.: Кор. 5, 20), а також бути миротворцями серед людей (Див.: Мф 5, 9; 1 Пет. 3, 11; Рим. 12, 18 та ін).

Нехай зміцнить Господь усіх нас у доброму душевному і тілесному здоров’ї і надасть нам Свою благодатну допомогу в наших повсякденних трудах на благо України і на славу Божу! Подякуймо Господу нашому Ісусу Христу, Який народився у Віфлеємських яслах, за Його благодіяння в минулому році, і просімо у своїх молитвах, щоб благословення Боже було на кожній людині, яка чинить добро, на українському народі і на нашій Українській державі.

Христос народився, славімо Його!

Різдво Христове.

Філарет,  Патріарх Київський  і всієї Руси-України

2005/2006 рік, м. Київ.

Різдвяне послання митрополита Рівненського і Острозького ЄВСЕВІя

Дорогі брати і сестри! Христос народився!

Непомітно минув рік, і ми знову наблизилися до Різдва Христового, до Нового року ласки Божої, і знову чуємо радісну пісню ангелів у ніч Різдва Христового: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, між людьми благовоління». «Ось я благовіщу вам велику радість, яка буде всім людям: бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, який є Христос Господь» (Лук. 2,10-11).

Така була перша проповідь на землі про народження Сина Божого, її приніс ангел Господній віфлеємським пастухам. Цю ангельську проповідь по всіх просторах нашої землі через віки пронесла Свята Церква Христова аж до наших днів. Святі апостоли, євангелісти, мученики, ісповідники, пастирі, отці та вчителі Церкви Божої благовіствували нам, що Син Божий народився на землі і став чоловіком ради нашого спасіння, показуючи тим, що «Бог є любов» (1 Йоан. 4, 16).

Тож нехай міцним і непохитним буде наше українське братнє єднання в ім’я Бога миру і любові, в ім’я народженого Спасителя нашого! Нехай світлою та ясною буде в серцях наших радість великого свята віри нашої, нехай в них завжди перебуває Божа Благодать!

Поздоровляю Вас, Високопреподобні Отці Рівненської єпархії, з радісним святом Різдва Христового! Будьте мужніми, сильними, ревними, взірцевими пастирями Української Православної Церкви Київського Патріархату!

Вітаю вас, дорога моя Рівненська паство, - всіх, від найстарших до наймолодших, вас, дорогі Матері, ви, мучениці любові! Від хвилини, коли ти стала матір’ю, привела дитя на світ, ти вже перестала жити для себе. Твоє життя перейшло в життя дитини: з ним живеш, з ним терпиш, з ним радієш і плачеш! У день Різдва Христового пізнай, Мамо, гідність християнського материнства і стань гідною цього великого достоїнства.

Ціле щастя, ціле поводження родини залежить від тебе, Мамо.

Бо ми, мужчини-чоловіки, і то без виїмку, скільки нас є на світі, все, що є в нас доброго, тобі завдячуємо, Мамо! Бо хто нас стеріг від дитинства? Хто над нашою колискою ночей не досипав? Хто нас викормив? Хто нас навчив пізнавати Бога та Його любити? Хто небо святими наповнив? Ти, Мамо!

Хто нас потішав, коли нас усі покинули? Хто нам простив, коли нас усі осудили? Серце твоє, Мамо. Лиш серце мами все билось для нас любов’ю! Лиш серце мами знало про наше горе! Лиш серце мами наш біль розуміло! Тож просіть Пречисту в день Різдва Господнього, щоб помогла вам виховувати синів і дочок ваших, Богові на славу, собі на потіху, а українському народу на користь!

Вітаю вас, Батьки! Ви можете перемінити свій дім, свою квартиру в небо - або в пекло. Ви заступаєте місце Господа Бога на землі. Господар Небесний назначив тебе, Брате, господарем земним. Ти є батьком – отже, будь образом Небесного Отця!

Дівчата нашої Православної Церкви! Бережіть побожність, чесність, чистоту, осягайте глибокі знання, високо тримайте свою гідність, свято шануйте заповіді Божі, не міняйте себе на дрібниці й пустоту, будьте достойною заміною своїх матерів.

Юнаки! У день Різдва Христового пам’ятайте: ви - надія батьків, надія нашої Рівненщини, нашої України, нашого народу - надія Церкви і Неба! На вас колись Батьківщина будуватиме щастя своє. Не допускайте, щоб вас псував черв’як безбожності, розпусти, пияцтва, наркоманії. Пам’ятайте, що злий син буде злим чоловіком, злий муж-чоловік буде недобрим батьком! Тож будьте побожними, працьовитими, патріотами своєї України!

Цілим серцем закликаю на вас всесильне Благословення Боже, молю Боже Дитятко новонародженого Спасителя світу, щоб наступаючий новий 2006 рік був для всіх вас літом Господнім сприятливим, повним радості й миру, добробуту й щастя!

«Богу ж і Отцю нашому слава на віки віків. Амінь» (Флп. 4, 20).

Христос народився! - Славімо Його!

  Різдво Христове.

ЄВСЕВІЙ,  Митрополит Рівненський і Острозький

2005/2006 р., м. Рівне  

Різдво Спасителя – на календарі та в серці

Наша Церква 25 грудня за старим стилем, 7 січня за новим святкує Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Це свято було запроваджене в перші часи існування Церкви. Різдво Христове 25 грудня спочатку святкувалося тільки у західній Церкві. У Церквах же східних, тобто православних, до ІV століття Різдво святкувалося 6 січня (19 січня за новим стилем) і було більш відомим як Богоявлення.

Це свято мало особливий характер і було присвячене, власне, не Різдву Христовому, чи Хрещенню, а взагалі явленню Бога у плоті, одкровенню у Христі та через Христа Божественної благодаті, тому і називалося Богоявленням.

Початковим приводом святкувати Різдво Христове 6 січня (19 січня за новим стилем) була не історична відповідність цього числа дню народження Господа, який як тоді, так і нині залишається невідомим, а таємниче розуміння співвідношення між першим і Другим Адамом – Христом, між винуватцем гріха і смерті та Джерелом життя і спасіння. Другий Адам, за розумінням давньої Церкви, родився у той самий день, у який створений був перший Адам – у день шостий, цьому дню відповідало 6 число першого місяця року.

 З ІV століття між східними і західними Церквами встановлюється єдність стосовно часу святкування Різдва. Уперше Різдво 25 грудня у Константинопольській Церкві почали святкувати у проміжок між 377 і 380 роками. Цьому особливо сприяв своєю енергією та силою красномовства святий Іоанн Золотоустий. Звідси це свято розповсюдилось по всьому православному Сходу.

До речі, Римська Церква, встановивши свято 25 грудня, хотіла таким чином виступити проти дуже популярного язичницького культу і застерегти віруючих від участі в ньому. Відомо, що у римлян на 25 грудня припадало свято – язичницький культ, зміст якого полягав у поклонінні Сонцю, яке, у розумінні язичників, у цей час повертаючись на літо, постійно оновлюється. Святкування супроводжувалися розгнузданими веселощами.

У Євангельському розумінні цей день був відповідним для згадки події Різдва Ісуса Христа, Який у Новому Завіті часто називається сонцем правди, світлом для світу, а негідне язичницьке святкування в цей час спонукало Церкву облагородити 25 грудня згідно з християнською традицією та світоглядом.

Звичайно ж, християни повинні у Різдвяні свята відмовлятися від язичницьких забобонів, але, на жаль, сучасна практика свідчить, що не завжди так відбувається. Наприклад, новорічні свята супроводжуються всілякими гаданнями на гороскопах, кожний рік називається на честь якоїсь тварини, і все це, на перший погляд, подається у жартівливій формі, але часто закінчується великою шкодою для душі. Ми бачимо це на прикладі нашого суспільства, значна частина якого хоче, свідомо чи підсвідомо, зазирнути в майбутнє, дізнатися про те, що Бог за своїм мудрим промислом закрив від нас. Таким чином, ми забуваємо про надію на Бога і про покору Його святій волі, про те, що є нашим упованням, нашою силою і щастям.

Отак, мудрствуючи, вважаємо для себе корисним те, що, за промислом Божим, є шкідливим для людини, а новорічні, у тому числі Різдвяні свята, зустрічаємо за римським язичницьким принципом – «як зустрінеш новий рік, так його і проведеш». Цікаво у зв’язку з цим запитати себе, скільки в ці дні в Україні випивається цистерн горілки і вина. Відомо, принаймні, скільки злочинів, нещасть і трагедій, згідно зі статистикою, у цей час скоюється у п’яному дурмані.

Звичайно, дух Христовий – не ворог тілесним веселощам, адже людина потребує відпочинку, спілкування в колі друзів, але таке святкування не повинно порушувати чистоти помислів, почуттів та слів, не повинно принижувати людської гідності. Святий Іоанн Золотоустий пише, що «там, де розкоші, пиятика і всілякі негідні забави, там немає нічого твердого, а все хитається, все непостійне».

На жаль, рідко зараз можна побачити людей, які, збираючись за святковий стіл, моляться і просять Божого благословення, співають християнські псалми і спілкуються у Дусі Святому. Усе зводиться до обрядовірства і тілесних забав, а побажання здоров’я, грошей, успіху і слави є головним мотивом більшості наших зібрань.

Не забуваймо, що Церква святкуванням Різдва Христового навчає нас святому життю, гідному новонародженого Господа, щоб не бути тільки за назвою християнами.

Коли Йосиф і Марія шукали, де прихилити голову, щоб народити Христа, вони зверталися в різні доми – багаті й не дуже -, але їм відмовляли у прихистку. Спаситель світу народився у хліві, і першими про це довідалися прості, неграмотні, але чисті серцем пастухи і прийшли привітати Його. Запитаймо себе, чи можемо ми прийняти на ніч у свою домівку чужинців – чоловіка та вагітну жінку, чи прийняли ми у своє серце Христа?

Диякон

Віталій Поровчук