Чи не остання таємниця Рівненщини...

У різні періоди назва цього села змінювалася – Хрупков, Губибор, Губник, Губків, Губка, Гапків. Відомо, що перша згадка про поселення відноситься до 1504 р., коли село, і замок, і призамкову церкву вщент зруйнували татари. Відомо, що 1596 року, під час селянсько-козацького повстання С.Наливайка, князівським замком оволоділи війська Григорія Лободи. Перший дерев’яний замок виник тут ще в Х-ХІІІ ст. (це підтверджують знахідки експедиції Ю.Нікольченка 1974 р.), та його разом з поселенням змила монголо-татарська повінь. Сліди княжого ранньосередньовічного Губкова добре простежуються в археологічних знахідках, серед яких є і пам’ятки раннього християнства. Відомо, що кам’яний нащадок первісної фортеці з’явився, ймовірно, у XV ст. (за версією відомого краєзнавця О.Цинкаловського). З початку XVІ ст. володіли місцевим замком магнати Семашки, а з XVІІ ст. замок перейшов до могутніх Даниловичів, від них - до Цетнерів. Відомо, що замок зруйнували нечасті на українських теренах вороги - шведи під час військової кампанії 1708 р. Гарно вони тут побешкетували, а ще й чума допомогла: за люстрацією 1727 р. на весь Губків лишилося всього 38 хат - та один бургомістр. Де вже за таких умов розвиватись торгівлі та гомоніти ярмаркам... Тому 1729 року вцілілі жителі переселяються за Случ і засновують нове поселення - Людвипіль. Хоча про віру й тоді не забували: на місці, де стояла віками призамкова парафіяльна церква, 1708 року вибудували дерев’яний храм Параскеви з такою ж дзвіницею та дзвонами, відлитими волинськими майстрами. Дерев’яна церква Параскеви над річкою Случ поруч замковища простояла два з половиною століття, а в 1943 році її спалили німецькі окупанти. У вогні загинули люди разом з протоієреєм Венедиктом Корницьким та дяком Петром Борисом. А далі – познайомимось з легендою.

Почнемо з найкоротшої - з сайту «Українська геральдика»: у замку мешкав не хто-небудь, а князь. У кожного нормального князя просто мусила бути дочка-красуня - і в цього теж була. Вона, як і годиться княжні з легенди, покохала бідного хлопця з другого берега річки. Князь заборонив закоханим зустрічатися й - неначе цього було мало - посадив доньку в найвищу вежу замку. Однак уночі дівчина і хлопець ставали соколами і вилітали на зустріч. Довідавшись про це, старий князь прокляв молодят (гарний татко!) - і вони навіки залишилися птахами й оселилися в горах, які відтоді стали називати Соколиними.

Ознайомившись коротко з молодятами-соколами, забираємося в хащі української літератури. Перед вами ще одна інформація про Губківський замок - з книги рівненського письменника і краєзнавця Григорія Дем’янчука «Біля джерел»:

 ГУБКІВСЬКИЙ ЗАМОК

Коли Улас пристав до козацького загону, сотник запитав його:

- Звідки будеш, друже?

- З-над Случа я, - сказав Улас. - Чули про Губків? Там у мене мати...

- Це той Губків, де Семашко сидить?

- А так. Не пішли ми з батьком на панщину третього дня зелених свят, то Семашко звелів прилюдно висікти нас. Двадцять різок... А хворий батько після цього і не встав більше.

- Як не втече, то скоро поручкаєшся чи почоломкаєшся з паном. Рушаємо на Корець, а там і до Губкова рукою подати.

- Та в нього, лиходія, такий замок, що й не приступитись.

- Не журись, Уласе. От нащо вже була твердиня в Кременці, а погуляли наші там на горі з Кривоносом і Колодкою,- сотник поплескав козака по плечу.

...З Корця Улас повів козацький загін до свого Губкова. Їхали долиною Корчика, а далі впродовж Случа. Затаїлися в лісовій гущавині перед Губковом.

- От капосні,- лається сотник.-Добре місце вибрали для замку. І від татар, і від своїх людей муром заступились.

- Орлиним гніздом прозвали свій барліг,- стискує кулаки Улас.- І справді гніздо, тільки павуче. А вони, павуки, хитрі. Чує моє серце - втече від мене той Семашко... Є в нього підземна нора від замку аж до Княж-гори в Маринині. І ніхто не знає, де там той вихід.

На світанку козаки пішли на приступ замку. Залога не витримала натиску. Улас, як очманілий, сновигав по замкових покоях, заглядав у кожний закапелок - де Семашко? «Втік, проклятущий!» - мало не плакав козак. Потім удвох з сотником спустились у підземелля, довго шукали оту нору, якою можна дійти до Княж-гори. Не знайшли. Люди сказали: Семашко втік у Луцьк зразу, як тільки почув, що козаки виступили з Корця...

 ...Цей пагорб над Случем з руїнами старовинної фортеці бентежить уяву. Якщо дивитися на нього з Сокіл-гори, здається, що над річкою стоїть велетенський стіг сіна, обсипаний зверху камінням. Це Замкова гора, на якій видніються залишки мурів. Зліва з-поза яскравої зелені садів виглядає білостінна школа та інші будинки Губкова; справа, з лівого берега річки, виповзають нагору густі ліси.

Губківський пагорб на малюнку польського письменника і дослідника Полісся Ю. Крашевського, очевидно, мальований з натури десь у 30 чи 40 роках XІX століття. Тоді залишки замку виглядали краще, та півтора століття з вітрами, дощами і сонцем доконали його остаточно.

Розглядаючи малюнок, розумієш і фортифікаційний, і естетично-архітектурний задум місцевих будівничих, які споруджували це кам’яне гніздо для українського феодала Семашка. Високі башти і мури ніби виростали з пагорба, були його продовженням, і замок здіймався вгору як його природна вершина.

Добре видно Замкову гору з лівого берега ріки, переправившись через яку на човні, можна піднятися до руїн по крутому скелястому узгір’ї, по ледь помітних стежечках. І ось вони, уламки древніх мурів і башти з бійницями – з гранітних брил і червонястої цегли, дбайливо укладених у мури десь близько півтисячоліття тому... З-поміж руїн видно внизу звивисту стрічку Случа, мальовничі краєвиди «Надслучанської Швейцарії»...

Відносна висота Замкової гори над літнім рівнем ріки, за приблизними підрахунками, понад 32 метри, абсолютна - близько 200 метрів. На ній розташоване давньоруське чотирикутне городище - одна з багатьох древлянських твердинь. У другій половині XІX століття один з мандрівників, описуючи руїни замку, зазначав, що було ще видно де-не-де навіть розташування кімнат, особливо добре збереглася східна башта з двома ярусами. Уламок її видно й нині.

З історичних джерел відомо, що в 1504 році замок і містечко Губків зруйнували татари. Мабуть, з цією подією пов’язана легенда про урочище Татарський Груд біля Губкова. Розбите татарське військо поверталося в Крим. Один із загонів заблукав серед непрохідних боліт та лісів і не міг звідти вибратися. А поблизу жив мисливець, і в нього була жінка-чарівниця. Вона показала татарам стежку на схід, до містечка. А зрада не прощається. Через якийсь час чарівниця пішла збирати ягоди на болото, ступила в безодню і втопилася. Болото відтоді називається Бабине гало, а місцина, де заблукані татари стояли табором, - Татарським Грудом.

Ця легенда була записана у другій половині XІX ст.

...Літні люди про те, що діялось на Замковій горі, розповідають таке: «Відступали лісом татари, заблукали, а там жила, кажуть, жінка-чарівниця... А ще був козак Улас, котрий хотів помститися за батька, вбитого паном Семашком. У того Семашка в підвалах золото лежало, люди шукали його, тому побили стіни кирками й ломами, сам бачив, бо з дідом туди спускався. На подвір’ї замку є невеличка заросла яма - там була глибоченна криниця, а від неї, кажуть, вів підземний хід аж до Княж-гори...»

Скільки-то води спливло від того часу, а легенди залишились... У 1708 році замок зруйнували шведи. Відтоді в ньому ніхто не жив. Населення Губкова, яке залишилося живим після нападу шведів та епідемії чуми, заснувало нове селище - Людвипіль, нинішнє Соснове. Тепер в «Надслучанську Швейцарію» приїжджає багато туристів, шанувальників природи. Кожному хочеться ще і ще раз зійти на Замкову гору. Бо тут, на вершині пагорба, поміж старих руїн особливо виразно чуєш, як над землею гуде вітер часу.

***

І ще одна величезна цитата:

В «Историко-статистическом описании церквей и приходов Волынской епархии» Теодоровича знаходяться відомості про Губківський замок. «Село Губків під назвою містечка Хубкова Луцького повіту, як володіння каштеляна Брацлавського, старости Луцького, Володимирського підкоморія Олександра Семашка» згадується в актах від 7 березня 1596 року та в акті від 10 січня 1596 року. Першим відомим Семашком, який володів Губківським замком, був Богдан Михайлович, Ковельський староста, що помер у 1545 році. Його син Олександр Семашко був знаним на Волині феодалом. Він відзначився своєю відвагою в битві 1537 року під Дубном. Олександр Семашко один з перших на Волині, за сприяння єзуїта Гербста, перейшов у католицьку віру. З того часу серед населення Волині про нього пішла недобра слава католика-фанатика, ворога православної віри і свого народу. Олександр Цинкаловський подає відомості, що його син помер у 1618 р. і похований в Луцьку в єзуїтському костелі.

Замок у Губкові за композицією і пропорціями вважався одним з найдосконаліших у Волинській школі оборонних комплексів. Споруда була подібна до трапеції у плані, мала чотири кутові вежі з бійницями, в’їзну браму і підйомний міст. У дворі знаходилися житлові та господарські будівлі. На подвір’ї замку залишився глибокий колодязь, змурований з каміння. Під замком були льохи, в’язниця. Збереглася легенда, що Губківський замок був з’єднаний підземним ходом з Марининським православним чоловічим монастирем.

В історичному музеї місцевої школи зберігаються рештки вогнепальної і холодної зброї XV-XVІІ століть. Часто трапляються на території села глиняні люльки.

Олександр Цинкаловський подає 2 легенди про Губківський замок. Перша говорить про хлопця, який впав до глибокої пивниці і знайшов там багато грошей, і про скупого селянина, який, зачувши про це, кинув свого сина також до льоху, але той пропав під замком без сліду. Друга легенда оповідає про взяття містечка і замку татарами в 1504 році. «Побиті під містечком Клецьком на Поліссі, Криловом і Новогрудком, розпорошені татари верталися поліським бездоріжжям до Криму. В урочищі «Татарський груд» (острівок серед непрохідних боліт під Губковом) татари заклали табір, підживлюючись кінським м’ясом. Тоді жінка, що проживала на околиці лісу, відома як чарівниця, показала їм дорогу до Губкова, кажучи: «У велику п’ятницю почуєте, як дзвонять у церкві, і йдіть у тому напрямку і на схід керуйтесь, там знайдете місто, замок і церкви. Татари знайшли містечко і зруйнували його, але не змогли здобути церкви, що стояла на високій горі».

Губків згадується в актах від 1596 року у свідченнях возного, що замок був взятий сотнею з війська Северина Наливайка Григорія Лободи, який оволодів неприступною твердинею. У XVІІ столітті в Губківському замку був свій бургомістр і лавники (члени міської управи).

У 1704 році, проходячи через Губків, російські війська Петра І зовсім сплюндрували містечко, «не залишивши ані однієї крамнички, ані винниці». 1708 року шведи остаточно зруйнували Губківський замок, після чого він не відбудовувався. У 1713 році містечко перестало існувати і від того часу більше не підносилося. Губківський замок і 16 сіл перейшли від Семашків до родини Центнерів. У 1755 році ці володіння купив за 277 тисяч польських злотих Фелікс Бічинський. У кінці XІX століття в Губкові було 49 димів, 413 жителів, дерев’яна церква, побудована в 1708 році на місці старої.