Православна відповідь сатанізму

Наприкінці минулого року телеглядачі мали змогу переглянути екранізацію роману М.Булгакова «Майстер і Маргарита». На сторінках свого твору, як і в повісті «Собаче серце», автор переконує читачів у тому, що з духом руйнації у серці нічого доброго та світлого збудувати неможливо; що будь-яке нехтування Богом є працею на користь сатани. Господь застерігає: «Хто не зі Мною, той проти Мене» (Мф.12.30). Навіть віру в Бога, якщо вона є пасивною, не можна вважати спасенною. «Ти віруєш, – пише св. ап.Яків, – що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять. Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?» (Як.2.19-20). З цих слів ми дізнаємося, що біси не заперечують буття Бога. Іноді, спокушаючи людей, вони цього навіть не приховують (Бут.3.1-5). Але їхня віра є мертвою. Переможені Богом, вони тремтять перед Його ім’ям і лише шляхом спокус намагаються заволодіти людськими душами.

 До свого падіння Люцифер був найвеличнішим з Божих ангелів. За словами св. Іоана Дамаскіна, Бог йому доручив охороняти землю. Як і всі Божі творіння, він мав добру природу. Проте з власної волі він згрішив і спокусив до цього третину ангелів (Апок.12.4). Також Люцифер хотів заволодіти й небом, але був скинутий на землю (Апок.12.7-9). Про це розповідаєтьсятак: «Від краси твоєї загордилося серце твоє, через марнославство твоє ти погубив мудрість твою; за те Я повалю тебе на землю, перед царями віддам тебе на ганьбу» (Єз.28-17). На землі він тепер не мав жодної влади і тому відразу розпочав боротьбу з її новим володарем (Бут.1.28) – людиною. Нечистим духам дещо вдавалося. Зокрема, у Старому завіті згадується поклоніння ханаанців Ваалові (Вих.34.13, Суд.6.25; 3Цар.18.28) та практикування спіритизму (1Пар.10.13-14). Відомо, що з окультною діяльністю активну боротьбу провадили учні Христа (Діян.8.9-24; 13.6-12). Розповідається також про зцілення Спасителем одержимих бісами і про спробу сатани Його спокусити (Мф.4.1-11).

Сатанізмом називається шанування падшого ангела Люцифера (satanas (євр.) – Мк.1.13), dіabolos (грець.) – Ін.6.70). У всі часи сатанізм мав прихований характер, і тому вивчити його історичне становлення досить складно. Відомо, що у 681 році собор у м.Толедо засудив здійснення «меси мертвих», яка правилась з метою чиєїсь смерті. В епоху середньовіччя про диявола сформувалась уява як про злобну та готову до помсти силу. До нього почали звертатися люди, які бажали комусь помститися. Під час Хрестових походів західне лицарство мало змогу ознайомитися з різними східними окультними практиками. Це сприяло формуванню сатанинської обрядовості. Уперше про чорну месу (спотворене виконання християнської Літургії) згадується в 1324 році на суді над леді Кайтелер (Англія). Її було звинувачено в чаклунстві, принесенні в жертву тварин та в стосунках з нечистими духами. Подібні процеси відбувалися в 1600 році у Швеції. У ХVІІ ст. служіння дияволу набуває організованого характеру. У 1614 році угорську графиню Е.Баторі було засуджено за принесення в жертву людей та канібалізм. У другій половині ХVІІ ст. у Франції в середовищі вищого дворянства виникають законспіровані групи сатаністів. За часів правління Людовіка ХІV існувало вже близько шістдесяти жерців, які регулярно здійснювали чорні меси. Створення організаційної структури сатаністських сект відбулось у США та Англії на межі ХІХ-ХХ століть. Тодішнім лідером сатаністів був Блістер Кролі (1875-1947рр.). Ще в юнацтві він мріяв про те, щоб долучиться до знищення Християнства. Після закінчення Кембриджського коледжу Трініті він брав участь у діяльності різних містичних орденів («Орден рубінової троянди і золотого хреста», «Срібна зірка», «Храм і орден золотої зірки», «Орден східного храму»). Під час перебування в останньому ордені він тісно спілкувався з майбутніми високими чиновниками СС. Кролі здійснив декілька експедицій до Єгипту та в Гімалаї. Під час сатанинських ритуалів ним було запроваджено використання наркотиків. Він також активно практикував сексуальні оргії, які називав містеріями Ісіди та Адоніса. Під час чорної меси Кролі вбив свого асистента за те, що той помилився. Крім того, він підтримував ідею принесення в жертву людини. Себе Кролі називав «великим звіром» та «666». Свої ідеї він переніс у США. Його послідовник Ентоні Лавей у 1966 році заснував «церкву сатани». Його авторству належить чимало книг сатанинського змісту. Лавей у значній мірі скористався настроями сучасного йому американського суспільства. Сам він зазначав: «Ми проповідуємо те, що стало американським способом життя. Просто не всі мають мужність називати речі своїми іменами». У 80 роках ХХ століття Лавей робить спробу переконати суспільство в тому, що сатанізм не має нічого спільного з наркобізнесом, жертвоприношенням тварин та людей. Але нові скандали завадили цьому обману. Зокрема, у 1972 році члени секти Ч.Менсона, керівника ковена (підрозділ церкви сатани), на дачі кінорежисера Р.Поланскі вбили акторку Шарон Тейт і її друзів. Поліція дослідила, що цей злочин мав ритуальний характер, оскільки на стінах будинку були залишені культові малюнки, зокрема перевернуті хрести і пентаграми (п’ятикутні зірки).

У наш час існують мільйони шанувальників ворога роду людського. Лише у США близько трьох мільйонів вважають себе сатаністами. На жаль, багато музичних колективів працює на благо нечистої сили. Наприклад, відома група «Роллінг стоунз» випустила пісню «Симпатія до диявола». Неформальним лідером американської церкви сатани став популярний на Заході співак Джин Менєфільд.

В Україні перші малочисельні диявольські секти з’явилися в 70 роках минулого століття. Найшанованішим у світі знаком сатанізму залишається зображення п’ятикутної зірки в колі. Кожна точка такої зірки символізує владу диявола, поширену на різні частини світу. Узагалі, сатаністи використовують різні спотворення християнських символів. Таким чином, вони вказують на те, що сатанізм являє собою повну протилежність християнству. Сатаністами пропагується ідея арійської раси та фашизму. Націоналізм вони заперечують, оскільки вважають, що його принципи спрямовані на руйнацію арійської раси. Сатаністи вважають лише себе повноцінними людьми, а для характеристики решти людства вони знаходять безліч сквернословних та святотатських епітетів. Подібні вислови сатаністи також використовують по відношенню до своїх однодумців. Адже озлобленість як протилежність християнській любові для них є підвалиною їхнього вчення. У перекладі з грецької мови слово «диявол» означає «той, що руйнує, розділяє, розриває». Це цілком відповідає життєвому укладу сатаністів. Між сатаністами немає єдності. Сатаністські угруповання ненавидять одне одного. Члени секти пов’язані між собою кримінальною діяльністю. Вони знають один одного лише за прізвиськами. Вільно покинути секту не може ніхто.

Культ сатани є одним з виявів агресії. Сучасні українські психологи стверджують, що своєю приналежністю до сатаністів молоді люди намагаються самоутвердитися. Їх приваблює атмосфера вседозволеності, таємничості, законспірованості, утвердження свого «я» та уявна перевага над людьми. У наш час чуємо багато закликів щодо звільнення від комплексів. Пропонується сприймати кожного таким, яким він є. Однак Христос закликає нас до постійної праці над собою, духовного преображення, зміни на краще. Справжня воля людини полягає не у вседозволеності та нехтуванні моральними принципами, а у звільненні від гріха. Досягти цього можна лише з Божою допомогою. Сатаністи стверджують, що життя без моральних приписів є справжньою волею. Але Спаситель навчає, «що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха» (Ін.8.34). Справді ж вільною людиною є той, хто пізнає Божу істину і у відповідності до неї будує своє життя. «Пізнайте істину – каже Господь - і істина визволить вас» (Ін.8.32), бо «де Дух Господній, там свобода» (2Кор.3.17).

Сатаністи стверджують, що Господь переможений дияволом, однак згадаймо одну євангельську подію, коли Господь вигнав бісів з одержимої людини. Нечисті духи «благали Його: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней. І Він сказав їм: ідіть. І вони, вийшовши, пішли у стадо свиней. І ось усе стадо кинулося з кручі в море і втопилося у воді» (Мф.8.30-32). Ми бачимо не лише перевагу Бога над нечистими духами, але й їхні справжні наміри, тобто – руйнувати та знищувати. Тому сподіваємось, що Всемогутній Господь відкриє духовні очі тим, хто вже засліплений сатанинською оманою, та врятує від диявольських тенет всіх нас.

 Протоієрей Андрій Горобець,

настоятель храму св. мц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії УПЦ КП, м. Рівне  

Справжній скарб живої віри

Напередодні Нового року та під час Різдвяних свят організація «Громадська ініціатива у сфері психічного здоров’я» разом з духовенством Української Православної Церкви Київського Патріархату вітали хворих, що лікуються в Острозькій обласній психіатричній лікарні, та колядували, відвідуючи самотніх інвалідів з психічними захворюваннями, котрі мешкають у Рівному, щоб запросити їх на день святого Василя на спільну трапезу. Кошти на цю достойну справу виділив благодійник брат Володимир та Фундація князів-благодійників Острозьких.

Зустрічі з нашими братами і сестрами довели, що вони потребують найперше любові й уваги. Ці люди чекають також і духовної їжі – хочуть, щоб їм читали і тлумачили Святе Письмо, хочуть молитися, сповідатися й причащатися. Але часто ті, хто перебуває у стаціонарі, такої можливості не мають, а ті, що живуть вдома, зазвичай, обмежені у спілкуванні, ізольовані в чотирьох стінах своєї квартири.

«Громадська ініціатива у сфері психічного здоров’я» і Церква хочуть продовжити працю, спрямовану на допомогу потребуючим, забезпечивши їм можливість відвідувати богослужіння, відкрити доступ до духовної літератури, проводити арт-терапію, під час якої хворі займатимуться мистецтвом. Важливим напрямком роботи є юридичні консультації і захист прав неповносправних, матеріальна допомога та сприяння знайомству і спілкуванню людей один з одним.

На жаль, багато наших благодійних акцій носять несистемний характер, навіть гірше – ми робимо благодіяння, аби лише допомогти матеріально, забуваючи про духовне. Тому й проводимо такі кампанії лише перед святами. Це стосується багатьох з нас – і влади, і Церкви, і громадських організацій. Але Христос учить нас іншому. Він розкриває нам очі на зв’язок між особистим спогляданням Бога і особистими стосунками з людьми, які відчувають себе знедоленими й покинутими. Спаситель закликає своїх учнів не тільки служити убогим, але й відкривати в них його присутність і таким чином зустрічатися з Богом. Він каже, що ховається в обличчях убогих і фактично сам є ними. Тож силою Духа найменший порух любові, спрямований до кожної особи, є виявом любові до Нього. Ісус Христос – це голодні, спраглі, ув’язнені, бездомні, хворі, умираючі, пригноблені й принижені. Жити з такими людьми – значить жити з Христом - не з якимось там історичним персонажем, традицією чи культурним феноменом, а з нашим Небесним Отцем – нашою Дорогою і Життям. «Хто приймає цю малу дитину в моє ім’я, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто мене послав» (Лк. 9.48).

Таким чином, люди, що збираються разом, аби свідчити присутність Ісуса Христа серед знедолених, покликані не просто допомогти їм чи розглядати їх як об’єкт для вияву милосердя, а скоріше, вважати їх джерелом життя і сопричастя. Вони живуть не тільки для того, щоб визволити стражденних, але й для того, щоб ті визволили їх, не тільки для того, щоб зцілювати їхні рани, а й для того, щоб ті зцілили їх, не тільки для того, щоб євангелізувати їх, але й для того, щоб ті євангелізували їх.

Ті, що приходять на допомогу нужденним, роблять це перш за все через своє благородне бажання допомогти їм і полегшити страждання, часто почуваючись тоді рятівниками і самих себе підносячи не п’єдестал.

Проте, установивши справжній контакт з людьми в особливій потребі, торкнувшись до них, налагодивши з ними стосунки, сповнені любові та довіри, можна відкрити для себе велику таємницю. У незахищеності знедолених криється присутність самого Христа. Тим, хто прийшов «допомогти», враз розкриваються очі на їхню власну вбогість і вразливість. Кожен убогий наділений таємничою силою – у своїй слабкості він може знаходити шляхи до затверділих сердець і натрапляти на джерела живої води, які там знаходяться. Неповносправні навчають нас, як жити за Євангелієм. Саме тому їх вважають скарбом Церкви, саме тому ми маємо служити їм, а вони послужать нам, щоб бути всім з Богом, Який є Любов.

Диякон

Віталій Поровчук