Перелякана рівненська влада робить усе можливе, щоб справжнім патріотам України зіпсувати свято Покрови

Як уже повідомляла наша газета, рівненська влада робить все можливе й неможливе, щоб відволікти мешканців міста і області від масового святкування у Свято-Покровському соборі та на майдані Незалежності свята Покрови Пресвятої Богородиці, свята Українського козацтва та 64 річниці створення УПА. Адже можновладці зрозуміли, що хоч їм і вдалося перенести День міста на Успенський піст, та відмінити свято Покрови не вдасться. Тому й не сплять ночами і шукають шляхи, як би перешкодити людям прийти до собору, а головне – не дати їм можливості на мітингу почути правду про рівненську владу, про ситуацію в державі.

Спеціально для цього рівненська влада не посоромиться повторити відкриття підземного торгового центру та пам’ятника Марії Несвицькій, яка, до речі, ніякого стосунку ні до українського козацтва, ні до свята Покрови не має. Навпаки, її реакційна роль полягає в тому, що, запровадивши в Рівному Магдебурзьке право, вона фактично усунула від влади корінну націю – українців і надала право владарювати в українському місті національним меншинам.

Але, розуміючи абсурдність цього заходу, все ж вирішили діяти примітивними методами. Як стало відомо редакції, рівненська влада докладає надзвичайних зусиль, щоб Патріарх Філарет до Рівного не приїхав, а мітинг біля Несвицької розпочати о 13.30, якраз тоді, коли патріоти на майдані Незалежності молитимуться за Україну. За їхнім планом, коли в усіх храмах Рівненщини буде правитись служба Божа, атеїсти з ОДА та міськвиконкому зберуться на покладання квітів об 11.45 до пам’ятника Загиблим за Україну. Небажання йти на Богослужіння до Свято-Покровського собору та брати участь у хресній ході у них настільки велике, що не посоромилися відкрито запланувати свої заходи на той час, коли люди молитимуться у храмах. І зробили це демонстративно, наперекір тим, хто шанує справжні українські традиції.

Ось така в нас в області і Рівному безбожна влада. В іншому разі разом з народом прийшла б до храму, і на мітингу не побоялася б правдиве слово послухати, і її представники самі б виступили і вояків УПА та Українське козацтво вшанувала б. Якби...

Але навряд чи відсутність теперішніх правителів завадить рівнянам славно, по-козацьки відсвяткувати 14 жовтня. Адже Покрова – українське свято, а це означає, що не їхнє.

 Сергій Степанишин

 СИН РОМАНА ШУХЕВИЧа ПОБУВАВ У РІВНОМУ

...і розповів присутнім про причини поразки помаранчевих сил

Зустріч рівнян з відомим громадським діячем, Героєм України, сином головного командира УПА Юрієм Шухевичем відбулася минулої неділі в залі Рівненського академічного обласного музично-драматичного театру. Захід пройшов динамічно, усі бажаючі мали можливість поставити пану Шухевичу свої запитання й отримати відповідь.

Найбільш обговорюваною темою стало наше сьогодення, а точніше, як сталося так, що голосували люди за демократичні націоналістичні сили, а до влади прийшли проросійськи налаштовані кучмісти. Тож майже весь час Юрій Шухевич розповідав про своє бачення причин поразки скомпрометованих помаранчевих сил та політичну ситуації в Україні.

– Ми багато що повинні сказати собі щиро, – зауважив Юрій Шухевич. – Бо коли не визнавати помилок, не можна зробити й кроку вперед. Політичні партії мали б вимагати змін, але в нас нормальних політичних партій немає. Є лише кланові, що сидять у Верховній Раді. А ті, що туди не пройшли, – у переважній більшості, то партії маленьких олігархів.

За словами пана Юрія, у 1991 році «великий» Радянський Союз розпався на 15 маленьких радянських союзиків. Ще тоді нам прищепили ілюзорну свободу, запевнивши, що людина – це найвища ціль. Насправді ж сама по собі вона – хробак, і лише в громаді отримує справжню силу. На жаль, у нас громада не настільки організована, – про це свідчила також напівповна зала глядачів.

Юрій Шухевич переконаний, що помаранчева революція не була доведена до кінця. «Майдан» не дійшов до кожного села, бо на місцях лишилися ті самі керівники кучмівської «закваски».

– Стійкість таких кадрів змусила революцію тліти, – акцентує пан Юрій. – А коли тліє, ви знаєте, смердить. Так і наші політики не змогли поділити посади. Що ж до партії «Наша Україна», то Юрій Шухевич назвав представників її верхівки політичними імпотентами, які через «дерибан» портфелів забули про народ, який, власне, і привів їх у владу, котру вони згодом урочисто втратили, адже в руках бандитів вона опинилася в добровільно-конституційний та законний спосіб.

Загалом, за словами громадського діяча, український народ має побудувати нову країну. А не «підмальовувати» фасад чи «замазувати» дрібні тріщини...

 Олександр ДЖИГИРЕЙ

Вони хочуть крові Юрко Славутич

той час, коли міністри від «Нашої України» Павленко, Гриценко, Тарасюк, Поляченко, прес-секретар «НУ» Т.Мокріді, голова політради партії Р.Безсмертний, Президент В.Ющенко кожен на свій лад коментували можливу відставку «помаранчевих» міністрів після буцімто переходу «Нашої України» в опозицію, завжди «красномовний» міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який сів у міністерське крісло по квоті Нашої України», заявив, що він не член партії «Наша Україна», а тому не повинен виконувати рішення «Нашої України», що в перекладі українською означає: «Служив, служу і буду служити уряду Януковича».

Очевидно, що він уже так забрехався (то він виходить з лав соцпартії, то ні; то він солдат Ющенка і ніколи не буде працювати в уряді Януковича, то він готовий «професійно» виконувати свої обов’язки в уряді «регіоналів»; то він знову готовий виконати волю пана Президента...), що поки він нічого новенького вигадати не може, щоб залишитися на своїй посаді.

А що крісло під ним сильно захиталося, то це факт: синові секретаря Рівненського обкому КПСС треба буде докласти чимало зусиль, щоб заробити на «відпущення гріхів» у Януковича й Ахметова.

Подейкують, що він, як і в минулому році, знову готує своїх «орлів» організувати чергове побоїще під час святкування річниці Української Повстанчої Армії в Києві 14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці. У всякому разі, київська влада цьому ганебному акту сприятиме, бо вже дала дозвіл на участь у масових заходах провокаторам Наталії Вітренко. Яка різниця, чиїми руками перешкодити гідно відзначити свято героям України? Адже для Луценка вони бандити, а енкаведисти, які розстрілювали українців, - шановані люди.

З Луценком, зрештою, усе ясно. Але чому масові провокації допускає влада? Хіба вона може називатися українською, якщо дозволяє соціалістам-вітренківцям привезти з Криму і Донбасу 10 тисяч бандитів, готових зірвати святкування річниці УПА? Хто керує державою – Президент чи Вітренко? Уявіть, скільки було б галасу, якби на день більшовицького заколоту 7 листопада, коли нащадки червоних катів України йдуть по Хрещатику, влада дозволила б воякам УПА провести свою демонстрацію.

ГРУЗІЯ: ПЕРЕГРУЗ ГРУ

Ви помиляєтеся, коли думаєте, що відносини Росії та Грузії вже не можуть бути гіршими. Події останніх днів засвідчили — можуть. Ще й як можуть. Кремль прийняв рішення відкликати для проведення консультацій посла Російської Федерації в Грузії В’ячеслава Коваленка і частково евакуювати працівників посольства та членів родин дипломатів. Також припинено видачу віз грузинським громадянам для поїздки в РФ.

Реакція Москви — жорстка форма реагування і в дипломатичній практиці застосовується вкрай рідко. Вона стала відповіддю на затримання грузинськими спецслужбами п’яти російських військових, яких Тбілісі пов’язує з головним розвідувальним управлінням Міноборони Росії. Як стверджують представники грузинської влади, росіяни займалися шпигунською діяльністю. Чотирьом офіцерам було пред’явлено офіційне обвинувачення (одного військового, водія Руслана Скрильникова, відпустили невдовзі після затримання.)

Окрім цього, грузинська поліція також оточила будинок штабу Групи російських військ у Закавказзі (ГРВЗ). Грузинські правоохоронні органи вимагають від росіян видачі Костянтина Пічугіна, ще одного офіцера, звинувачуваного у шпигунстві.

Щоб не бути голослівним у своїх звинуваченнях, МВС Грузії оприлюднило аудіо- та відеоматеріали. Зокрема по грузинському телебаченні було показано оперативну зйомку, на кадрах якої російські офіцери ходять вулицями різних міст Грузії, розмовляють у ресторані з людьми, котрі представлені як завербовані агенти, передають їм гроші й отримують від них якісь папери.

У Москві ці закиди називають «спланованою антиросійською провокацією». Російський міністр оборони Сергій Іванов обвинуватив Грузію в тому, що бандитизм там набув масштабів державного, і порівняв те, що відбувається в цій південнокавказькій країні, з 1937 роком. Окрім цих емоційно-збуджених заяв і жорстких дипломатичних заходів на двосторонньому рівні, які ще більше поглиблюють кризу, Москва намагається залучити до конфлікту міжнародну спільноту. Зокрема НАТО і Раду безпеки ООН.

Але, попри витрачені зусилля, російським дипломатам так і не вдалося домогтися розгляду «грузинського питання» на позачерговому засіданні РБ ООН і прийняття відповідної резолюції. Вони стверджують, що виною цього — позиція Вашингтона, який підтримує Тбілісі: американці, мовляв, загальмували прийняття Радою безпеки ООН документа, який засуджував би дії грузинської влади.

Кроки, до яких сьогодні вдаються росіяни, не слід розглядати тільки як реакцію колишньої метрополії. Для Кремля зараз ціна питання — збереження впливу Росії на процеси, які відбуваються на Південному Кавказі, зокрема, і на пострадянському просторі в цілому. І загострення грузино-російських відносин для Москви вигідне передусім тим, що дозволяє продемонструвати країнам СНД, як Росія має намір відстоювати свої інтереси, використовуючи весь арсенал дипломатичних, енергетичних та економічних засобів. Тим більше у випадку з Грузією, країною, в якій відбулася перша на пострадянському просторі демократична революція і лідери якої активізують відносини з НАТО. Щоб провчити Тбілісі, для науки іншим країнам колишнього Радянського Союзу, цілком можна очікувати і проведення спецоперації з визволення офіцерів. Не випадково глава російського оборонного відомства Сергій Іванов заявив, що реакція Росії буде «адекватною».

У контексті цього було б помилкою думати, що дії грузинської влади викликані лише банальними міркуваннями підвищення рейтингу чинного президента і є спробою відвернути увагу своїх громадян від проблем у самій Грузії. (Хоча, звісно ж, не без цього.) Проблема значно глибша й викликана активним втручанням Росії у внутрішні справи цієї південнокавказької країни. Слід визнати: на жаль, Росія — основне джерело загрози національній безпеці Грузії. І Саакашвілі, із властивим грузинам відчуттям національної гідності, усіма доступними способами (у тому числі й використовуючи політичну підтримку Вашингтона) намагається відстояти суверенітет Грузії, не дозволяючи Росії втручатися у внутрішні справи своєї країни.

Виступаючи на словах за територіальну цілісність Грузії, Москва поступово інтегрує у свій склад Абхазію та Південну Осетію. Російські миротворці відкрито підтримують сепаратистів, постачаючи їм зброю, і покривають нелегальний бізнес правлячої еліти невизнаних республік, а російська влада масово надає громадянам невизнаних республік російське громадянство. Не слід забувати, що слідом за Придністров’ям, яке недавно проголосувало за «незалежність із Росією», про своє бажання провести референдум щодо від’єднання від Грузії заявила і Південна Осетія.

Грузини справедливо підозрюють, що за цією ініціативою стоять росіяни. Затримання російських офіцерів-розвідників — чіткий сигнал для яструбів із Кремля: Тбілісі готовий за будь-яку ціну відстоювати державний суверенітет і територіальну цілісність.               

http://www.zn.kіev.ua/op/show/616/54655/

 Володимир КРАВЧЕНКО

Валерія Новодворська: Вироки російським журналістам рівня Політковської виносяться в Кремлі

Анну Політковську застрелили у суботу в під’їзді її будинку – у кабіні ліфта. Співробітники міліції знайшли кинутий у ліфті пістолет і 4 гільзи. Порушено кримінальну справу за статтею «навмисне убивство».

Анна Політковська була оглядачем видання «Новая ґазєта». Вона багато писала про Чечню, про грубі порушення прав людини з боку російських військових, неодноразово їздила у зону бойових дій.

Вона автор книжки «Друга чеченська», яку видали також і в Україні у перекладі на українську мову.

У передмові до українського видання Анна Політковська написала: «Моє дівоче прізвище – Мазепа, родина мого батька й він сам – із Чернігівської області, Семенівського району, великого села Костобобр, що неподалік від тих місць, де сходяться кордони України, Білорусі й Росії».

У січні 2000 року за серію репортажів із Чечні Анні Політковській присудили премію «Золоте перо Росії».

Лідер партії «Демократичний союз» (Росія) Валерія Новодворська звинуватила верховну російську владу у вбивстві відомої російської журналістки Анни Політковської. Про це вона заявила в ефірі «5 каналу»:

- Версія одна. Вона перша, вона ж і остання. Це спецслужби, це Кремль, це верховна російська влада, це путінський режим. Влада збожеволіла повністю. У нас отут етнічні чистки - ганяються за грузинами, навіть за такими відомими, як Борис Акунін, як Церетелі. У нас обстановка зараз, як у гітлерівській Німеччині. Такі журналісти, як Політковська, протидіяли тому, що зараз робиться в Чечні - цьому «веселому феодальному параду» під егідою Путіна. Я думаю, якщо Рамзан Кадиров, феодал і бандит, та Путін уже на рівні Нюрнберга фактично поруч на портретах ледь не на одному картоні, природно, що Анна Політковська вижити не могла. З їхнього погляду, вона заробила свій смертний вирок.

...Коли була вбита Галина Старовойтова, спеслужби ще в Кремлі не сиділи - вони готувалися до цієї вилазки. А зараз ці служби сидять у Кремлі й люди в нас не зникають, як у Лукашенка, котрий спочатку ще соромився, і там просто зникали люди. У нас люди зникають демонстративно, пістолет і гільзи кидають на місці. Убивають серед білого дня. От Гонгадзе у вас, здається, дотепер не знайшли? А в нас і шукати не треба - все просто в ліфті.

Знаєте, у нас Рамзан Кадиров поки ще на федеральному рівні вироки не виносить. У нас Рамзан Кадиров має свої камери катувань, свої катівні, свої розстрільні камери в себе у Грозному. Він владний над жителями Чечні, над чеченцями і, можливо, чеченською діаспорою. А вироки російським журналістам рівня Анни Політковської виносяться в Кремлі.

Політковська весь час працювала над тим самим - як у Чечні роблять бандитів з нормальних людей. Як їх заарештовують, як їх піддають катуванням, потім змушують зізнаватися в тому, що вони бойовики, і як потім із захватом центральне телебачення, федеральні канали повідомляють, що «от - ще кілька бойовиків піймали». От на чому тримається кремлівська пропаганда та всі їхні докази...