На часі

Чи не вперше в історії місцевого телеканалу «Рівне 1» назва програми була співзвучна з тим, про що в ній говорилося.

І справді, близькі кожному українцеві слова голови Рівненської обласної організації Української Народної Партії, депутата обласної ради Василя Червонія як ніколи були актуальними, тобто «на часі». Йшлося, звичайно, про наболіле – уже котрий рік напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці воїни Української Повстанчої Армії  чекають, що їх нарешті визнають у державі, за яку вони віддавали своє життя.

Василь Червоній повідомив телеглядачів, що з ініціативи фракції УНП Рівненська обласна рада прийняла рішення про звернення до Президента України В.Ющенка щодо визнання учасниками національно-визвольних змагань за Незалежність України всіх, хто зі зброєю в руках здобув державність України у ХХ сторіччі.

Уже давно готове історичне й законодавче обґрунтування такого указу: у Кабінеті Міністрів кілька років поспіль працювала комісія фахівців, а проекти закону «Про статус учасників національно-визвольного руху» давно зареєстровані у Верховній Раді, але оскільки склад парламенту в більшості антиукраїнський, то потрібен Указ Президента, тобто його політична воля. Чи проявить він її, чи знову посилатиметься на якесь ілюзорне примирення нерівних за юридичним статусом ветеранів? Воїни УПА і Червоної армії давно примирилися. Не існує конфліктів між українцями. Проблема в іншому. Чи буде повернуто розтоптані права кращих представників української громади і тим самим буде відновлена історична справедливість чи і надалі при владі  залишатимуться ті, хто боровся проти Незалежності України, проти українського народу?

Хіба повинен той, хто захищав  рідну землю, подати руку окупантові-енкаведисту, який розстрілював кращих синів і дочок цієї землі у 1946- 1952 роках? – запитує Василь Червоній. Звичайно ж, ні. Бо ті, хто в містах очолює так звані ветеранські організації , як правило, служили у військах НКВД і ніколи на фронтах Другої світової війни не були. Василь Червоній навів з цього приводу красномовний приклад: у Степані, де нещодавно вшановували героїв-повстанців, є так званий меморіал червоноармійців, де поховано 110 осіб. Як виявилося, це не воїни Червоної армії, а енкаведисти, вони знайшли смерть на степанській землі в 46-52 роках як окупанти України, її кати, а на могилі всі роки радянської влади був брехливий напис: «Загинули в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами».

 Такі ганебні для будь-якої цивілізованої держави речі є неможливими, в Європі вже давно усі комбатантські формування давно визнані національними героями своїх держав. УПА – армія, яка ніколи не перетинала своїх етнічних територій , боронила власний народ і будь-які їхні дії, спрямовані проти загарбників, є виправданими. На превеликий жаль, в Україні все навпаки і лише з однієї причини – досі при владі усіх рівнів залишається величезний прошарок людей, які є  агентурою чужої держави, відверто працюють на її інтереси, проти Незалежності України в інформаційному, культурному , релігійному напрямках і так і не усунені зі своїх посад хоча б на 5 років  Законом «Про люстрацію», прийняття якого вже давно вимагає Українська Народна Партія.

На закінчення передачі Василь Червоній закликав усіх рівнян і гостей міста прийти на Покрову до Свято-Покровського кафедрального храму, послухати проповідь Святішого Філарета, помолитися за героїв України, взяти участь у Хресній Ході та мітингу на майдані Незалежності. Він побажав усім віри у те, що українці обов’язково об’єднаються в єдину українську партію, яка непохитно стоятиме на сторожі національних інтересів, і завжди шануватимуть героїв України!

 Сергій Степанишин

Шанує Степань своїх героїв

Степанщина завжди славилася своєю активною позицією в утвердженні української національної ідеї. Недаремно селище називають «колискою демократії».

Серед захисників України в буремні сорокові – п’ятдесяті стояли степанці - учасники УПА. Близько 70 чоловік загинули від рук окупантів в лавах Української Повстанчої Армії. Тому ідея створення монумента героям давно виношувалася патріотами . І лише зараз з ініціативи місцевого осередку УНП вдалося втілити цю ідею в життя. 8 жовтня 2006 року на честь степанців - борців за волю і державність України - постав на майдані Незалежності в центрі селища Степань монумент Слави.

У тому, що ініціатором його спорудження є члени УНП, немає нічого дивного. Адже тільки ця політична сила єдина в нашій державі послідовно відстоює українську національну ідею. І тільки УНП сказала, що буде ставити пам’ятники на всіх віднайдених могилах вояків УПА.

Не став винятком і Степань. Цей монумент збудовано за кошти Рівненської обласної організації УНП і за сприяння нашого земляка Ю.Ширка, члена Центрального Проводу УНП, голови міської організації УНП. Виготовлявся пам’ятник за сприяння Я.Білика на Івано-Долинських кар’єрах. Спонсорами стали місцеві підприємці П.Крот, В.Пінчук, С.Крот, М.Дацюк, В.Хижий, В.Кудря.

Майже все селище зібралося в недільний день, щоб вітати почесних гостей, які приїхали на відкриття монумента.

Освячення здійснив митрополит Рівненський і Острозький Євсевій. Під мелодію Гімну України і військовий салют проведено поховання капсули із землею,  скропленою кров’ю героїв, з місць найбільших боїв воїнів УПА з окупантами. З особливою увагою присутні слухали виступ голови Рівненської обласної організації УНП Василя Червонія. Він розповів про роль УПА у визначенні долі України, про те, що саме звідси, із Степанщини, розпочалася збройна боротьба Бульби-Боровця, засновника перших відділів УПА. Прозвучала думка про те, що УНП залишається єдиною силою, яка піднімає питання про визнання УПА і добивається Указу Президента з цього приводу, видає книги.

Наш земляк Ю.Ширко розказав про ідею спорудження пам’ятника, про людей, які в Степані підтримують патріотичні традиції, започатковані минулими поколіннями.

Виступили на мітингу селищний голова О.Карпович, П.Зданевич, учасник ОУН-УПА С.Лазарчук, голова Сарненської райдержадміністрації В.Багній.

Зі сльозами на очах стояли степанці на майдані - хто згадуючи минуле, хто оцінюючи теперішнє, а хто думаючи про майбутнє.

Закінчились урочистості покладанням гірлянди пам’яті і живих квітів до підніжжя монумента.

Насамкінець народний гурт «Просвіта» виконав повстанські пісні, які колись співали ті молоді хлопці й дівчата, імена яких викарбувані на чорному базальті.

 Голова Степанського селищного осередку УНП,

депутат Сарненської районної ради

Богдан Лазарчук

Українська Народна Партія нагадує Президенту про необхідність видати до свята Покрови Указ про визнання воїнів УПА учасниками національно-визвольних змагань.

Голова Української Народної Партії Юрій Костенко нарешті потрапив на прийом до Президента України Віктора Ющенка і вручив йому Звернення Центрального Проводу УНП про необхідність видати до свята Покрови Пресвятої Богородиці Указ про визнання воїнів УПА учасниками національно-визвольних змагань. Попередня згода Президента отримана.

 Колишній заступник голови УРП “Собор“ вступив до УНП

Володимир ШОВКОШИТНИЙ, народний депутат України І скликання, один із засновників НРУ (за перебудову), написав заяву про вступ до Української народної партії. До листопада 2005 р. він був заступником голови УРП «Собор».

Аргументуючи своє рішення, він зазначив, що єдиним реальним шляхом об’єднання правих вважає «об’єднання на базі найкрупнішої на сьогодні правої партії». Механізмом, на його переконання, має бути «індивідуальний вступ до УНП». «Все інше – розмови, які вже кілька років нічим не завершуються», - зазначив Володимир ШОВКОШИТНИЙ.

Володимир ШОВКОШИТНИЙ – доктор філософії в галузі політології, письменник, голова Координаційної ради міжнародної організації «Союз Чорнобиль».

На масиві «Ювілейний» - свято

Нещодавно парафія святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії відсвяткувала десятирічний ювілей від часу свого заснування. Пропонуємо Вам розмову з настоятелем отцем Андрієм Горобцем.

- Отче Андрію, розкажіть будь-ласка, з чого все починалося?

- Ідея збудувати храм і заснувати православну громаду в мене зародилася давно. Проте одна людина реалізувати таку велику мету, безумовно, не може. Але, дякувати Богові, поступово почали з’являлися люди, які також мали подібне бажання. І ось одного літнього дня, якраз у той день, коли Свята Церква вшановує святого Рівноапостольного князя Володимира, а саме 28 серпня 1996 року, жителі селища Ювілейне зібралися на установчі збори. Метою цих зборів було утворити парафію й розпочати будівництво храму в цьому районі міста. Бажання було, але реалізувати його було нелегко. Спочатку Богослужіння доводилося звершувати в приміщенні одного з гуртожитків ВАТ «Рівне-Азот». Для людей це, певною мірою, було випробуванням віри, адже молитися не у величному храмі, а в напівпристосованому приміщенні було незручно. Тому богослужіння спочатку відвідували близько двох десятків віруючих, за що ми цим людям безмежно вдячні. Саме ці перші парафіяни і стали активом нашої громади.

- Зараз громада будує храм. Відомо, що будівництво в нинішній час - справа дуже складна. Як громада справляється з такою працею?

- У давні часи в Україні храми будувалися за кошт благодійників. І в цьому брали участь усі: починаючи з вдів, закінчуючи гетьманами. Будівництво та підтримка святині були великою честю для кожного християнина. У наш час з цим складніше. Для сучасної людини дуже важливою стала прив’язаність до матеріального. Дехто сприймає духовне життя як щось другорядне, неважливе. Тому постійних жертводавців не так багато. Від цього, звичайно, залежить хід будівництва. Але ми радіємо з того, що Господь благословляє й посилає нам таких людей. Великий внесок у будівництво своїми пожертвами, безумовно, роблять парафіяни, деякі установи та підприємства Рівного та області.

- А чи зростає ваша громада? Яке місіонерське служіння ви проводите?

- Дякувати Богові, громада поволі зростає. Радісно, що до нас долучаються діти та молодь. Адже саме вони є майбутнім нашої Церкви. При парафії діє недільна школа, у якій навчаються три вікові групи дітей, є дитячий хор, молодіжне братство. Силами парафії формуємо бібліотеку духовної літератури, яка вже налічує близько двох тисяч примірників, видаємо власну друковану продукцію, а саме книги з богословської тематики, молитовники, дитячі катехитичні збірки, парафіяльну газету «Православне слово». Разом з громадськими організаціями та навчальними закладами проводимо літні табори для молоді, семінари, «круглі столи» та зустрічі на духовну тематику. Зокрема, навесні учні ЗОШ № 8, члени нашого братства та студенти інституту слов’янознавства успішно провели семінар «Відкритий простір» на тему «Якою я бачу свою сім’ю». Цього року такою роботою було охоплено близько 600 молодих людей та дітей. Дуже подобаються нашим парафіянам паломницькі подорожі до святих місць. Наприклад, цього року ми відвідали православні святині Києва, Львова, були у Свято-Хрестовоздвиженському Манявському скиту в Карпатах, одночасно ознайомились з історичною спадщиною Волині та Галичини, зокрема, середньовічними замками. Деякі наші поїздки тривають кілька днів, коли ночуємо у православних монастирях чи просто в наметах біля святинь посеред природи.

- Кажуть, що ваші парафіяни їздять на паломництво за кордон.

- Дійсно, остання закордонна подорож була здійснена до Польщі. Члени православного молодіжного братства парафії відвідали святині Православної Церкви в Польщі. Плануємо, якщо Господь благословить, у майбутньому помолитися в монастирях Румунії та Болгарії. Зауважимо, що поїздка до Польщі відбулася з метою ознайомлення з роботою громадських організацій, що опікуються хворими та покинутими. Левову частку коштів на цю поїздку було надано благодійниками в рамках спеціального проекту.

- А як саме ви займаєтеся соціальним служінням?

- Про це багато говорити не будемо, оскільки Господь закликає нас робити благодіяння таємно. Однак хочемо сказати, що ми дійсно потребуємо активних та жертовних братів та сестер, які могли б опікуватися дітьми та молоддю з особливими потребами, а також хворими та покинутими, тим більше, що на території нашої парафії розташована школа «Особлива дитина». Приємно, що наші парафіяни жертвують для цього не лише кошти, а й одяг, взуття, книги тощо. У благодійних акціях також беруть участь вихованці недільної школи. Але найголовніше, що наші клірики й деякі парафіяни намагаються духовно опікуватися цими людьми.

- Які у вас подальші плани?

- Ми просимо Бога, щоб Він надалі надихав наших парафіян на плідну духовну працю. Бо найголовніше для християнина - це жити в Господі та спастися у вічності. А це можливе тільки в Церкві Христовій, у якій Сам Спаситель за кожною Літургією подає нам Святі Дари - Пречисте Тіло і Пресвяту Кров, причастя Яких єднає нас в Господі і преображає, дає силу робити добрі справи, без яких наша віра мертва. Тому дуже хочеться, щоби храми наші були наповнені, а Літургія - спільне служіння - була справжнім раєм на землі. Адже все те, про що ми говорили, є складовою частиною літургійного життя.

Розмову вів Віталій ПОРОВЧУК.