ЗВЕРНЕННЯ депутатів Рівненської обласної ради до Президента України пана Віктора Ющенка

 Рішення Рівненської обласної ради

Про звернення до Президента України пана Віктора Ющенка щодо визнання учасниками національно-визвольних змагань за Незалежність України всіх, хто зі зброєю в руках здобував державність України у XX сторіччі

Розглянувши текст Звернення до Президента України пана Віктора Ющенка щодо визнання учасниками національно-визвольних змагань за Незалежність України всіх, хто зі зброєю в руках здобував державність України у XX сторіччі, обласна рада вирішила:

1. Схвалити текст звернення до Президента України пана Віктора Ющенка, запропонований фракцією Української Народної Партії в Рівненській обласній раді, щодо визнання учасниками національно-визвольних змагань за Незалежність України всіх, хто зі зброєю в руках здобував державність України у XX сторіччі.

2. Доручити голові Рівненської обласної ради пану Олександру Данильчуку направити зазначене Звернення Президенту України пану Віктору Ющенку.

Голова ради О.Данильчук

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Ми, депутати Рівненської обласної ради, звертаємося до Вас з проханням до 14 жовтня - Дня Покрови Пресвятої Богородиці, видати Указ Президента про визнання учасниками визвольних змагань за Незалежність України всіх, хто зі зброєю в руках здобував державність України у XX сторіччі.

Минуло 15 років з дня проголошення Незалежності України, а українці так і не дочекалися відновлення історичної справедливості щодо своїх національних героїв. Навпаки, Україна - чи не єдина держава у світі, де справжні герої - поборники свободи нації, зневажені, а їхні кати одержують нагороди та високі пенсії.

Цю ситуацію не раз намагалися виправити представники національно-демократичних сил у Рівненській обласній раді.

У 1997 році Рівненська обласна рада прийняла рішення №96 від 11.07.1997 про визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, а їх ветеранів - борцями за волю і незалежність України. У 2002 році обласна рада (рішення №35 від 23.07.2002) звернулася до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, а її учасників - борцями за волю України. У 2005 році голові Верховної Ради України пану Володимиру Литвину було направлене звернення (№01/3-151 р від 01.06.05) щодо визнання УПА воюючою стороною і надання воякам ОУН-УПА та іншим учасникам національно-визвольних змагань статусу учасників бойових дій.

Але ні колишній Президент, ні попередні Уряди, ні проросійськи налаштовані депутати Верховної Ради України не спромоглися на вирішення цього питання.

Але ми пам’ятаємо про всіх, хто вів збройну боротьбу, захищаючи українську державність ще з початку XX сторіччя. У 20 роках це було військо під проводом Симона Петлюри, яке захищало Українську Народну Республіку та Директорію, а також чисельні повстанські й козацькі загони, що діяли по всій Україні. У Західній Україні розпочала свою діяльність Українська Військова Організація, а згодом бойове формування - Українська Повстанча Армія. Козаки УПА під командуванням генерала Юрія Тютюнника у листопаді-грудні 1921 року вирушили з Волинських лісів у Другий Зимовий похід на окуповану більшовиками Україну. У селі Дідковичі Овруцького повіту діяла Волинська Повстанча Армія, яка у 1921-1922 роках налічувала 15 тисяч членів. А «Холодноярська республіка» на Черкащині чинила збройний опір до 1924 року.

У 1940 році Тарас Боровець (Бульба) створив у північних регіонах Волині збройне формування під назвою Українська Повстанча Армія «Поліська Січ» чисельністю понад 10 тисяч бійців, яка згодом реорганізувалася в Українську Повстанчу Армію, що вела боротьбу проти фашистських загарбників, їх поплічників - польських збройних формувань та проти загонів НКВД.

Таким чином, протягом десятків років українські патріоти на своїх землях вели героїчну боротьбу за незалежність України. Тисячі з них загинули в цій нерівній борні. Багато імен цих героїв зараз добре відомі, але залишилися й ті, кого енкаведисти викреслили з історичної пам’яті народу, проголосивши їх «ворогами народу».

Повна реабілітація та вшанування пам’яті всіх учасників збройної боротьби є обов’язком держави перед героями-борцями та їх нащадками.

Визнання учасниками визвольних змагань за Незалежність України всіх, хто зі зброєю в руках здобував державність України у XX сторіччі, до Дня Покрови Пресвятої Богородиці матиме символічне значення, адже Українське козацтво від початків своєї історії й донині віддало себе під Покрову Богородиці. Українська Повстанча Армія за дату свого творення взяла день Покрови, аби віддатись волі Божій і заступництву Діви Марії, підкреслити спадковість поколінь воїнів, котрі ратно працювали для України та століттями воювали за честь, за славу, за народ.

Схвалено рішенням обласної ради від 9 жовтня 2006 року № 131

Медвинська іскра боротьби за Незалежність

Село Медвин, що розташоване у самому серці України, над давнім чумацьким шляхом, між Корсунем, Таращею та Звенигородкою, відоме тим, що його жителі у 1920 році вписали героїчну й трагічну сторінку в історії національно-визвольної боротьби в Україні.

иступивши проти окупаційної політики більшовицького режиму, медвинці проголосили «Медвинську республіку» і майже два місяці збройно боронилися проти оперативних військ російських окупантів, які кинули проти селян цілу дивізію Будьонного. У боротьбі за свою землю загинули цілі родини повстанців, жодну сім’ю не оминули втрати, однак ніхто й ніколи не чув від медвинців слів каяття чи жалю з приводу збройного виступу проти червоних окупантів.

Медвин заплатив за волю і любов до України сотнями і сотнями життів. І зокрема, 13 жовтня, напередодні Покрови червоні кати Будьонного вчинили криваву розправу над 79 беззбройними юнаками-заручниками. Через кілька днів на місці їх розстрілу було насипано курган і поставлено хрест. А після десятиліть гонінь пам’ятні заходи на відновленій символічній могилі поновилися, до подій далеких років звернулися історики, щоб зробити черговий крок в реконструкції української історії. Так, Історичний клуб «Холодний Яр» видав збірку історично-мемуарних нарисів і оповідань, у якій зібрано матеріали про цих легендарних людей.

 І от 11 жовтня 2006 року на святому місці зібралися патріоти з різних куточків України, щоб молитвою і палким словом віддати шану тим, хто цінував свободу більше за життя. Біля хреста встановлено меморіальну дошку, де є напис: «Кожен, хто прийде на це місце, всім серцем поклонись цій святій землі, яка просякла кров’ю закатованих мучеників».

Серед гостей заходу були сучасні українці-патріоти Левко Лук’яненко, Євген Жовтяк, Іван Заєць, Степан Хмара, Василь Червоній, гості здалека і зблизька, студенти київських вузів, яким близькі та зрозумілі ідеї медвинських повстанців. З увагою був сприйнятий виступ Василя Червонія, у якому він наголосив на тому, що збройне повстання у Медвині – яскраве свідчення того, що вся Україна, а не тільки Західна, протидіяла наступу окупаційного московського режиму, а ідеали незалежності близькі кожному справжньому українцю, який хоче бачити свою державу українською.

Щиро аплодували і кобзарю Володимиру Горбатюку, який заспівав пісню про Другий зимовий похід Ю.Тютюнника, у якому брали участь і медвинці.

Тож, вклоняючись пам’яті цих волелюбних селян, згадаймо, скільки українців розділили їхню долю, скільки таких могил – відомих і невідомих - розкидано по ярах, лісах і степах, і зробімо все, щоб можна було приходити на ці святі місця з чистою совістю.

ЗВУЧАЛИ ВІРШІ НАД МОГИЛОЮ, Й МОЛИТВА ВОЗНЕСЛАСЯ ДО НЕБЕС

Таких могил, як у селі Підгайне (або, як ще кажуть, Салтанівка), що на Здолбунівщині, є на нашій землі і на цвинтарях наших багато. А покояться в них ті, хто зі зброєю в руках, з глибокою вірою в правоту своєї справи виборював незалежність України. Як правило, це молоді хлопці, котрим було щонайбільше двадцять літ. Саме у стільки від рук катів із НКВС загинув український повстанець Сергій Дрозд («Чубатий»). 27 березня 1946 року, відстрілюючись, він намагався вирватися, оточений цілою групою енкаведистів. Та не судилося. І коли зрозумів, що це йому не вдасться, останню кулю пустив у себе. Але вона не врятувала від тортур, бо залишився живим, хоч і важко пораненим. Таким і схопили його вороги. Та навіть жорстоке катування (шомполом у свіжу і важку рану обличчя) не змусило його видати свого брата Василя («Кручу»), ройового УПА. А тому озвірілі кати тут же застрілили його.

Сергій Дрозд був рідним дядьком депутата райради минулого скликання, вчителя-історика Олександра Шелеста. Останній вирішив через багато років увічнити подвиг свого дядька, бо жертовність тих молодих хлопців, які віддали своє життя за Україну, не повинна забуватися, не повинна стертися з пам’яті прийдешніх поколінь. Про цей випадок О.Шелест написав вірша, якого й прочитали над могилою двї юні школярки, які народилися й виросли вже в незалежній державі Україна. А потім була молитва за убієнних патріотів України, за нашу багатостраждальну Україну. Молитва багатьох людей, які з’їхалися на кладовище колись чималого села з навколишніх населених пунктів, із Здолбунова та Рівного, щоб вшанувати пам’ять патріота-борця.

Чіткою шеренгою, в одностроях, стояли біля могили разом з місцевими жителями й колишні вояки УПА з усього району і згадували свою юність, своїх побратимів, полеглих у борні за волю. З чудовою промовою виступив настоятель Свято-Іоанно-Богословської парафії УПЦ Київського Патріархату отець Миколай.

Після панахиди й освячення могили був урочистий мітинг, який відкрив сільський голова О.Єнич. Він надав слово О.Шелесту. Пан Олександр розповів про самого Сергія Дрозда, про його братів і боротьбу, яку вели патріоти за нашу свободу і незалежність, подякував усім, хто приїхав сюди, щоб вшанувати пам’ять не лише Сергія Дрозда, а й всіх полеглих патріотів України.

Потім на мітингу виступили голова Здолбунівської райдержадміністрації Світлана Ніколіна, заступник голови обласної організації УНП, депутат облради Олег Ковальчук, голова місцевого осередку УНП Микола Омелянюк, житель села Білашів, активіст УНП Степан Кислашко. Усі вони говорили про мужність і героїзм повстанців, про те, що нам належить і надалі освячувати такі могили, щоб люди, особливо молодь, перейнялися українським духом, усвідомили, у якому неоплатному боргу ми, живі, перед полеглими патріотами, зрозуміли, що лише високодуховна нація може побудувати процвітаючу, справді незалежну державу. А ще Олег Ковальчук, Микола Омелянюк та Степан Кислашко натхненно читали вірші про героїв-повстанців і їх великий подвиг в ім’я України. Світлана Ніколіна та Олег Ковальчук піддали також критиці нинішню виконавчу владу, і зокрема її чільників в Україні та області, за відсутність істинного патріотизму, глибокої національної ідейності, здатної прислужитися побудові української України.

На завершення мітингу О.Шелест назвав імена тих, хто допоміг йому спорудити пам’ятник на могилі Сергія Дрозда, організувати її освячення. Це Борис Гайдук, Ярослав Бляшин, Володимир Поліщук, голова РДА Світлана Ніколіна, Микола Козачок та ще багато людей, за сприяння яких був здійснений його задум.

Володимир Дрозюк

 «НАША УКРАЇНА» ЗЛИГАЛАСЯ З КУЧМІСТАМИ ПРОТИ ЖДАНЮКА

 Цікава склалася ситуація з обранням голови бюджетної комісії в Рівненській обласній раді, місце якого нещодавно стало вакантним. Зокрема, через те, що останній голова комісії з Партії регіонів Анатолій Юхименко був призначений головою Служби автомобільних доріг Рівненщини.

Єдиною реальною й професійною кандидатурою виявився представник опозиційної фракції УНП Степан Жданюк. Проте, його не затвердили. Чому? А все дуже просто: фракція «Нашої України» має узгоджену політичну позицію з представниками старої кучмівської влади, яких перед голосуванням зібрав навколо себе Микола Сорока, переговоривши перед тим із заступником Матчука Анатолієм Жуковським. Після чого Народна партія Литвина, соціалісти та «Наша Україна» не проголосували за внесення на розгляд сесії кандидатури пана Жданюка.

По-перше, якщо проаналізувати результати голосування в комісіях, то було видно, що питання призначення Стапана Жданюка на посаду голови бюджетної комісії більшістю голосів пройшло. Адже всім було відомо, що ця людина є професіоналом саме з бюджетних питань, якими пан Жданюк займався багато років. Зокрема, в попередньому скликанні депутатського корпусу (1998-2002 рр.) він представляв фракцію Українського Народного Руху в бюджетній комісії. Відмінно справлявся зі своїми обов’язками і на посаді міського голови Кузнецовська та заступника голови ОДА, має відповідну економічну освіту.

Серед тих, хто займав позицію «ПРОТИ», були, як завжди, представники партії Порошенка «Наша Україна» в особі заступника Матчука Жуковського, соціалістів, Народної партії Литвина на чолі з Миколою Сорокою, який і зібрав усіх перед голосуванням, щоб домовитися «дружити» проти пана Жданюка. Причому це все робилося відкрито. Наприклад, Валерій Богуцький виявився у БЮТі «білою вороною», оскільки він знехтував фракційними настановами голови обласного осередку БЮТ Юрія Прокопчука голосувати «ЗА» Степана Жданюка. Йому ближчими виявилися вказівки іншого заступника Матчука Благодира з Народної партії, який йому передзвонив за дві хвилини перед голосуванням прямо в сесійній залі. У двох мобільних абонентів на обличчі в цей час була зухвала посмішка, яка ніби промовляла: «Які всі дурні, а ми розумні!»

А справа в тому, що всі ці вчорашні кучмісти просто не хочуть бачити представника опозиційної фракції на чолі бюджетної комісії, який зможе впливати не лише на процес формування нового бюджету, а й, звичайно, не дозволить розбазарювання ресурсів Рівненської області. Нова-стара влада цього панічно боїться, бо гроші підуть за призначенням, а не на потрібні фірми для відмивання.

Можливо, їм все-таки варто нагадати, що перебування на чолі бюджетної комісії представника опозиції – це є ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАКТИКА. Усім відомо, що в Європі завжди контролює фінанси саме ОПОЗИЦІЯ. Так само, як і на рівні Верховної Ради України бюджетний комітет відданий опозиції, так і в облраді контролювати фінанси повинна також ОПОЗИЦІЯ, якою є УНП.

 Олександр ДЖИГИРЕЙ

Про політичні переслідування та кадрові чистки, що здійснює голова Рівненської ОДА Віктор Матчук і його команда

Депутатське звернення

Правильна розстановка та використання керівних кадрів є важливою складовою внутрішньої політики кожної країни, що визначається за результатами виборів глави держави та представницьких органів влади.

Саме з огляду на це після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року на Рівненщині керівниками області та районів були призначені переважно керівники виборчих штабів В.Ющенка або його довірені особи.

Проте з приходом до влади на Рівненщині «колишніх» на чолі з їх ставлеником Віктором Матчуком почалося масове переслідування та звільнення з займаних посад цих людей. Робиться це на догоду супернику В.Ющенка на президентських виборах, а нині Прем’єр-міністру України Віктору Януковичу, обраному на цю посаду в результаті зради своїх передвиборних обіцянок частиною народних депутатів України. Переслідування, в першу чергу, спрямовані проти членів Української Народної Партії.

Нагадаємо, що рік тому керівництво обласної організації «Народний союз Наша Україна» на чолі з Віктором Матчуком звинувачувало в репресіях і жорстких кадрових чистках стосовно представників режиму Леоніда Кучми, які нібито чинила команда Василя Червонія. А сам В.Матчук, вступаючи на посаду голови облдержадміністрації, заявляв, що жодних кадрових чисток не буде і таке слово взагалі потрібно забути.

Але вже 23 травня В.Матчук запропонував 11 головам райдержадміністрацій написати заяви на звільнення за згодою сторін, в іншому випадку він пригрозив знайти причини для звільнення і «все одно щось на них накопати».

Це стосувалося Юрія ВОВКА – голови Радивилівської, Петра ПОЛІЩУКА – голови Рівненської, Петра МЕЛЬНИКА – голови Зарічненської, Олександра БОБРИКА – голови Володимирецької, Валерія БЕЙЛАХА – голови Гощанської, Володимира МЕЛЬНИКА – голови Корецької, Петра ЦІПАНА – голови Березнівської, Юрія ЧУМАКА – голови Острозької, Василя БАГНІЯ – голови Сарненської, Миколи СТОВБИ – голови Дубровицької та Світлани НІКОЛІНОЇ – голови Здолбунівської райдержадміністрацій.

При цьому В.Матчук навіть не поцікавився у керівників районів про стан справ, про думки щодо перспективи їх розвитку. Для дискредитації районних керівників були створені спеціальні комісії, залучені правоохоронні органи, які висмоктують з пальця безпідставні звинувачення, котрі після розгляду в судах перетворюються у «мильні бульбашки».

Мало того, В.Матчук дозволив собі відверто збрехати під час селекторної наради, яку проводив керівник Секретаріату Президента В.Балога, повідомивши його про те, що діяльність чотирьох голів райдержадміністрацій у плані підготовки до зими визнано незадовільною. Серед них названо Сарненський, Радивилівський, Млинівський та Здолбунівський райони. Насправді ж комісія облдержадміністрації дала оцінку «добре» роботі Здолбунівської та Радивилівської райдержадміністрації. Інші теж не пасуть задніх.

Кадрові чистки торкнулися й керівників обласних управлінь. Безпідставно знято з посади начальника управляння охорони здоров’я Михайла Андрушківа. Це ж робиться і стосовно начальника обласного центру зайнятості Романа ШИРКА та начальника управління з питань надзвичайних ситуацій Віталія ЛАВРЕНЧУКА.

Необхідно наголосити, що практично всі звільнені В.Матчуком особи залишилися безробітними. Їм не було запропоновано роботу на інших посадах, що є свідченням відвертого нехтування кадровим потенціалом і доказом політичного переслідування.

Зараз здійснюється намагання усунути з посад головних лікарів кількох лікарень та інших керівників, рекомендованих УНП.

Кадрові чистки відбуваються не тільки з політичних міркувань. Зокрема, Рівненська ОДА вже третій місяць поспіль намагається звільнити з посади начальника юридичного відділу РОДА Володимира СОКАЛЯ. Підставою для цього є небажання останнього виконувати та погоджувати незаконні рішення та розпорядження, що видають керівники РОДА не на підставі вимог закону, а з політичних міркувань високопосадовців. З цього приводу Володимиром СОКАЛЕМ вже подано три адміністративні позови до суду, де відповідачем виступає Рівненська ОДА. Також у Прокуратуру Рівненської області подано заяву про притягнення до кримінальної відповідальності керівництва РОДА, у т.ч. голови РОДА В.Матчука.

Вважаємо, що такі дії влади на Рівненщині є намаганням вчинити політичний терор щодо представників УНП і є брутальним викликом усій демократичній громадськості краю, спробою поставити на коліна тих, хто не підтримує нинішній режим.

На підставі Законів України «Про статус депутатів місцевих рад» та «Про місцеве самоврядування в Україні», а також діючого Регламенту Рівненської обласної ради вимагаємо створення спеціальної комісії Рівненської обласної ради з перевірки законності дій керівництва Рівненської облдержадміністрації у вирішенні кадрових питань.

 Керівник фракції Української Народної Партії

в Рівненській обласній раді,

Мирослав СЕМАНІВ.

 ЗУХВАЛЬСТВО ЧЕРВОНЕНКА

Інформагенції розповсюдили інформацію про бійку в Будинку уряду, яку начебто вчинив голова Запорізької області Євген Червоненко. Версія інциденту, який датують 26 вересня, така. На одному з постів Червоненка зупинив охоронець, оскільки його прізвище не зазначалося в переліку тих, хто має право пересування по всьому будинку. Після невдалої спроби пройти цей пост Червоненко двічі вдарив у обличчя представника державної охорони, залишивши тому на згадку синець під оком.

Червоненко категорично відмовився коментувати інформацію про побиття охоронця, назвавши її провокацією. Євген Альфредович заявив, що два дні поспіль перебував на одному із заходів, присвяченому відзначенню річниці Бабиного Яру. Зрозуміло, краще ходити до своїх, куди пропускають безперешкодно, а раптом що — то і «прикриють», і «відмажуть».

нова влада позбавила дітей-чорнобильців харчування

Стиль роботи нової влади відтепер можуть відчути на собі й школярі Рокитнівщини, адже 10 жовтня голова Рокитнівської районної державної адміністрації Анатолій Боровець підписав розпорядження про призупинення гарячого харчування учнів загальноосвітніх закладів, розташованих на території радіоактивно забрудненого Рокитнівського району Рівненської області.

Законодавство та міністерство економіки України з цього приводу говорить, що «раціональне харчування учнів загальноосвітніх навчальних закладів повинно організовуватися на дотриманні трьох основних принципів: забезпечення відповідності енергетичної цінності раціону харчування енергозатратам організму; задоволення фізіологічних потреб організму у визначеній кількості енергії і співвідношенні у харчових речовинах; дотримання оптимального режиму харчування, тобто фізіологічно обґрунтованого розподілу кількості споживаної їжі протягом дня задля нормальної життєдіяльності». Коментарі тут зайві, панове.

З огляду на те, що Рокитнівщина – це територія радіоактивного забруднення, то забирати їжу в дітлашні того краю – просто незрозуміло бездумний крок.

P.S. 12 жовтня, коли верстався номер, на прохання «Волині» прокоментувати ситуацію голова Рокитнівської РДА Анатолій Боровець квапливо повідав, що харчування вже відновлено. Чи правда це, наразі невідомо. Проте часопис обов’язково усе перевірить.

 Олександр ДЖИГИРЕЙ

 13 років у боротьбі з жеком та міською владою

Ніна Маковій живе на 9 поверсі в будинку по вулиці Данила Галицького, 1 уже майже 26 років (з 1980 року), проте безпечно почувати себе у своїй квартирі вона не може й досі: з 1993 року квартира не опалюється, а з 1996 року ще й тече дах, і вся вода – дощова чи від льоду, що тане - біжить їй у хату.

Жінка вже перестала вірити в казки, які їй розповідають міські чиновники-панки: мер міста Чайка, начальник міського управління житлово-комунального господарства Собчук, начальник міського управління капітального будівництва Полоцький та начальник ЖКП «Галицьке» Хорхолюк, котрі по черзі обіцяють поліпшити її умови життя вже понад 13 років.

– Я прийшла в редакцію, щоб розповісти про той «беспредел», який вчиняє ЖКП «Галицьке» та міська влада по відношенню до мене особисто, і того безладу, який є з тієї причини в моїй квартирі. Напевне, нормальна людина здивується, що в Рівному ще є мешканці, житло яких не опалюється з 1993 року, а в мене саме так, – каже Ніна Маковій. - Є ще інша біда: взимку 1996 року так сталося, що весь дах через замерзання води в трубах внутрішнього водозливу покрився льодом, і утворився справжній каток. Ще й квартира кутова, тож особливого тепла тут не було ніколи. Від протягів берегтися треба було завжди.

Життя пані Ніни і без цих комунальних проблем нелегке, адже вона – інвалід третьої групи по зору, утримує 17-річного онука-сироту. Три роки тому її дочка загинула під колесами автомобіля, яким керував п’яний митник. Після трагедії її зять відмовився від сина, мотивуючи це тяжким матеріальним становищем. А через деякий час помер і сам.

У 1996 році, добившись приїзду працівників ЖКП «Галицьке», пенсіонерка зітхнула з полегшенням, адже вони приїхали «щось робити». І зробили... Недовго думаючи, майстри взяли в руки ломи, подовбали весь дах, особливо сильно пошкодили руберойд, наробивши в ньому дірок. А воду так і не спустили. Потім комунальники вирішили діяти рішучіше: труби, у яких замерзла вода, почали нагрівати, щоб розтопити лід. У результаті вночі у квартири 9 та 8 поверхів потекла вода, і це при тому, що в крані її не було. Після того «ремонту», перебуваючи на даху, можна було побачити, що в хаті горить світло. Тріщини в трубах ліквідували тоді також в особливий спосіб – просто позабивали у них кілкі. Після такої «допомоги» плитка у ванні обсипалася, стіни необхідно було перебілювати, деякі речі просто були знищені, за шафами завжди була цвіль, грибок повністю з’їв стіни. Квартира стала напівруїною. Ремонт щороку робиться тільки за власний кошт. За десять років довелося замінити вікна та двері, вони просто від вологи згнили. А з тих семи рулонів руберойду, що були виділені на ремонт даху, доблесним комунальникам вдалося постелити лише один - шість вкрали...

Міський голова В.Чайка, приймаючи Ніну Маковій, наголосив, що вона є боржником, «а ще прийшла сюди щось вимагати». На що пані відповіла: «Я хочу платити, і раніше ніколи не ухилялася від сплати за комунальні послуги. Проте я хочу, щоб мої гроші йшли на утримання будинку, а не на горілку вашому «улюбленцю» Хорхолюку, про любов якого до оковитої знають уже майже всі».

З огляду на все вищевикладене, міський голова, може, зглянеться хоч на те, що через його з Собчуком бездіяльність мешканка Рівного Ніна Маковій, вирішуючи самотужки «квартирне питання», зламала на горищі ногу та заробила через специфічний клімат у квартирі астму. Проте бойова жінка не здається, вона вже дійшла до прокуратури та суду. 30 жовтня перше засідання...

Олександр ДЖИГИРЕЙ