Василь ЧЕРВОНІЙ:

«Геноцид  українського народу був організований і проведений сіоністами»

12 лютого 2003 року у Верховнiй Радi України вiдбулися Парламентськi слухання, присвяченi пам’ятi жертв голодомору 1932-1933 рокiв. На слуханнях виступили лiдер «Нашої України» Вiктор Ющенко, голова Всеукраїнської «Просвiти» Павло Мовчан та iншi. Подаємо фрагменти виступу народного депутата України, голови Рiвненської обласної органiзацiї РУХу Василя Червонiя:

Шановна громадо!

А чи стояла осторонь трагедії Західна Україна?

«Починаючи від 1930 року польсько-радянський кордон на Поліссі заливає нова хвиля втікачів. Між втікачами та пограничними військами ГПУ ведеться справжня війна. Цілими ночами строчать кулемети, сяють ракети та прожектори... Такого видовища ще цей край не бачив. Біля польських кордонів... хмари народу... Тікають під градом кулеметних куль, наче на фронтовій лінії...Несуть на плечах поранених та побитих дітей, тягнуть покалічених, обдертих до наготи жінок». Так змалював жахливу картину втечі голодних людей з Радянської України в окуповану поляками Волинь (тепер Рівненська область) мешканець села Бистричі (що біля колишнього кордону), Тарас Боровець...

Першим в українській літературі художнім твором про примусову колективізацію і голодомор 33-го став роман видатного українського письменника Уласа Самчука «Марія», написаний того ж 33-го року. Уродженець старовинного Дерманя Улас Самчук потряс страшною правдою про голодомор всю Західну Україну. Саме за цей роман, за цю правду одержав прокляття Москви, бо зрозумів, що хліб до останньої зернини забирають виключно в українців (прирекли їх на смерть, страшнішу за кулі та газові камери).

Зрозуміли це й колгоспники з Фастова, які у квітні 1932 р. писали Сталіну: «Спрашивается, почему в Воронеже, Анновке, Москве, Тифлисе - есть хлеб дешевый, сколько угодно..., а на Украине - нет?»

До вашої уваги Постанова ЦК ВКП (б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 р.  про хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та в західних областях, яка все роз’яснює:

«п. 5 ....заключения в концлагерь .

п. 6 ... «расстрел»

п. 7 д) Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского на русский язык, как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык».

І підписи - В. Молотов, Й. Сталін.

Постанова вимагає «высшей меры» до куркулів, петлюрівців, прихильників Кубанської Ради, інших буржуазно-націоналістичних елементів саме на етнічних українських територіях - Україні та Північному Кавказі, а не в російських регіонах.

А якої ж національності були всі оті «елементи», як, до речі, і всі інші (хлібороби ) Слобожанщини й Кубані? Звичайно - УКРАЇНСЬКОЇ !!!

І якщо говорити про справжніх організаторів етноциду українців, то потрібно враховувати й те, хто фактично захопив на той час владу в керівництві КПСС і НКВД! Так, штат енкаведистів в Україні більше як на 90 відсотків складався з єврейськіх діячів, які безпосередньо й виконували настанови своїх кремлівських зверхників (де панував не гірший відсоток).  І не були вони атеїстами( бо вивчали Тору і Талмуд). Були вони запеклими ворогами християнства, що несло людству замість старої норми «око - за око і зуб за зуб» нову -  «любіть один одного».

Дослідник голодомору А.Ф.Куліш у книзі «Геноцид. Голодомор 1932-33» (Харків, 2001 р.) доводить, що метою цього злочину було «принесення українців у жертву як християнського народу» та «звільнення Руси-України від українців».

Покійний доцент Київського університету Матвій Шестопал у своїй книзі «Євреї на Україні» документально стверджує, що геноцид українського народу був організований і проведений сіоністами. Знаю, що ця болюча тема ще чекає своїх дослідників. Проте переконаний, що лише правда, якою б страшною вона не була, може загоїти рани живих і душі мертвих. А досягти міжнаціонального порозуміння можна лише не ховаючи від правди голову в пісок. Бо тоді історія може повернутися назад.

Ще є серед нас «професори» Саухи від СДПУ(о), які вчили рівненських, а тепер житомирських студентів, що голодомор в Україні визначають не інакше як «природну катастрофу - засуху « (книга П.Ю.Сауха «ХХ століття.  Підсумки», м.Рівне, 2001 р.)

Оскільки сьогодні учасники Парламентських слухань, в основному, стверджували, що це геноцид, а в Кримінальному кодексі України є стаття 442, яка має назву «Геноцид», з цієї трибуни сьогодні я вношу пропозицію від Верховної Ради звернутися до Генеральної прокуратури України про порушення кримінальної справи за статтею 442. А простих українських патріотів я хотів би закликати, щоб вони підтримали наші звернення до міжнародних інстанцій про визнання геноциду українського народу і насипали кургани та встановили хрести в усіх населених пунктах, де був голодомор.

Я хотів би звернутися то  Вас, пане голово, до  пана Табачника, який дружить з телеканалом «1+1» та «Інтер»: у моїх руках є телефільм  (тривалість 57-58 хвилин), створений у Торонто (інститут Святого Володимира) про голодомор - «Жнива скорботи». Я просив би, пане Голово, щоб на всіх телеканалах, особливо на «1+1» та «Інтер» .цей фільм був показаний  неодноразово.

Дякую.