Багато амбіції – мало амуніції

Ті політичні процеси, які проходять в області – дзеркальне відображення політичної ситуації в Україні: повна зневіра, песимізм більшості населення, неприкритий нахабно-в’їдливий агресивний реваншистський наступ найбільш реакційної частини політикуму, яка, чатуючи слушної нагоди, завмерла у дворічному очікуванні, щоб за найменшої можливості заповнити нішу у владному вакуумі, у якій зручно гребти все, що ще залишилося від загальнонаціонального багатства.

Загралися демократи не в дитячі ігри при розв’язанні вічного суто українського ребусу – хто гетьман, яке місце займе кум, любий друг, знайомий олігарх, що нажив багатомільйонні статки за рекордно короткий час. І як завжди, ні при чому лишилися ті, хто щиро вболіває не за себе – за Україну.

Недосвідчений та наївний в політиці Президент, хоч і хороший банкір, легковажно відкинувши проголошену ним же тезу, що не можна сідати грати в наперстки з шулерами, попався на цій грі і, наче загіпнотизований, зробив необережний крок у прірву – добровільно віддав владу тим силам, які недвозначно відкинули принципи, проголошені на Майдані.

Хазарська підступність, янусова дволикість партнерів по перемовинах зразу після передачі влади антикризовій коаліції перетворили вистражданий Універсал на нікчемний папірець, що не має жодної юридичної сили.

А хіба можна було чекати чогось іншого від зрадливих соціалістів, ортодоксальних комуністів, які сплять і бачать Україну в лоні імперії, лише під іншою назвою.

Власне, і Майдан зібрався проти сил, які уособлюють брехню, несправедливість, нехтування демократичними принципами.

Що ж скажуть людям так звані «помаранчеві» під час святкування річниці , яка не дала жодних позитивних результатів? Народ уже має усталену думку про бездарне керівництво «Нашої України», а недовіра людей до цієї політичної сили наближається до ізолінії.

Складний післявиборочий період довів неспростовну істину, що небачений приплив у політику представників бізнесу, який став можливим при системі виборів за партійними списками, місця в яких цинічно ставилися у пряму залежність від статків кандидата в депутати, призвів до повної втрати ідеологічного стрижня в програмах партій та відсутності в них національної ідеї.

За гучними словами про рівність, турботу за народ, виконання соціальних програм чітко прослідковуються особисті інтереси кланів, олігархів, жага особистої наживи за допомогою депутатського мандата.

Діставшись до влади, вчорашні торгаші, фінансові крутії та різного ґатунку скоробагатьки, всі сили спрямовують на примноження свого бізнесу і готові вмерти не за народ, не за Україну – за свій бізнес, завод, магазин, аптеку.

В обласній раді єдиній опозиційній Українській Народній Партії, третій за кількістю депутатів, нехтуючи елементарними принципами демократії, фракції  БЮТ, НСНУ, ПР, СПУ  та «Відродження» змовившись,  не дають можливості контролювати владу, відсторонивши представників УНП від керівництва бодай однією з 10 постійних комісій.

Наполегливі вимоги фракції проводити сесії облради прозоро, з поіменним голосуванням (виборці мають право знати, хто і як захищає їхні інтереси) наражаються на спротив різношерстого інтернаціоналу. Усі інші партії не хочуть показати свою позицію з того чи іншого питання.

Довелося докласти надзвичайних зусиль, щоб депутатська газета «Вісті Рівненщини» надрукувала матеріал по квоті УНП – статтю вченого, докторанта Академії державного управління при Президенті України «Народній владі не потрібен імідж», де незаангажований фахівець, керуючись не емоціями, а науковою методологією, зафіксував як непересічне явище в організації виконавчої влади в Україні роботу Рівненської ОДА, керованої В.Червонієм, команда якого досягла значних успіхів по основних напрямках діяльності завдяки професіоналізму, порядності, не корумпованості та патріотизму. (Щоправда, завдяки наполегливим зусиллям фракції УНП це питання врегульовано і кожна фракція відтепер може відповідно до квоти друкувати матеріали без цензури).

На виборах чи не кожна політична сила запевняла, що лише в неї найпрофесійні кадри, які ощасливлять виборців нечуваним зростанням їхнього добробуту. Обдурили, бо, мабуть, не вистачило керівних кадрів у «Нашої України», якщо довелося в шкіряні крісла ОДА садити людей іншої політичної орієнтації або відвертих кучмістів, що залишили 2 роки тому після свого господарювання самі руїни на території області, ніби Чингіз-хан пройшов з ордою.

Як вплинув приплив бізнесу в політику на професійність роботи облради, де очевидна перевага особистих інтересів над загальнодержавними і діє комерційний підхід до призначення на посади, видно по роботі комісії з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства.

У результаті політичних торгів комісію очолила В.Кобилянська – найгірший варіант вибору керівника з 7 членів колегії. Комісія специфічна, питання в ній вирішуються вузькопрофесійні, де дилетантство не прикриєш демагогією.

Давно спостерігаю за політичними зигзагами цієї пані і, як і всі інші, не можу передбачити, куди шугане вказана персона з високою здатністю до мімікрії, у якому таборі опиниться. Зрозуміло лише одне: буде вона там, де вигідно. Винесена на вершину політичного життя області В.Червонієм, при першій нагоді голосувала за його відставку. А як же інакше, коли на посаді голови ОДА пан Василь, знаючи її справжній фаховий рівень, не поділив її прагнення до керівних крісел. А хотіла вона немало – бути заступником В.Червонія, керівником медицини області чи хоча б головним лікарем обласної дитячої лікарні. Не довірили. Керувати дитячою лікарнею надали право В.Бойку, фахівця, за рівень якого нам не соромно. І що важливо, поки він керував лікарнею, можна було спати спокійно, бо знали, що жодну дитину не продадуть таємно за кордон. Мабуть тому нова-стара влада його звільнила, як і більшість фахівців з команди Червонія.

При комуністах п.Віра активно пропагувала невмирущі ідеї Ілліча, а зі здобуттям Україною незалежності досконало опанувала, як експлуатувати святу для кожного українця тему.

Та коли коли після виборів у 2002 році наступила явна загроза нашому суверенітету від проросійських сил, вона активно захищала резидента Януковича в Західній Україні, який за гроші донецьких у рівненських ЗМІ Видавничого дому «ОГО», а також в газетах інших областей розміщував матеріали на користь Януковича.

Чи не тому п.Кобилянська в народі зажила слави «троянської кобили» в національно-демократичному русі Рівненщини?

Зі спритністю комівояжера віднайшла у свій час незорану політичну ниву християнства і очолила Християнсько-демократичний союз в області, який складається з членів її сім’ї, працівників Будинку дитини, який вона з чоловіком почергово очолюють. Хоча, здається, в області є ще декілька членів... Однак наявність міні-організації дає право брати участь в торгах за посади, а самій п.Кобилянській показати себе найхристияннішою християнкою, майже святою (але для цього треба хоч іноді відвідувати православні храми та не пов’язувати себе з блоком, де набирають атеїстів). Подібна ситуація склалася і в Московській церкві, коли її священики вступили в неприродний симбіоз з комуністами-атеїстами, своїми колишніми душителями.

Пані Віра ніколи всерйоз не займалася медициною, не знає її проблем, а Будинок дитини, де працює всією сім’єю, є закладом більше соціальним і виховним, ніж лікувальним. Наскільки малозначуща роль головного лікаря цього закладу, можна судити з того, що, залишивши його на чоловіка, кілька років підробляла в теплих капкраїнах, але не медичними знаннями чи на будівництві – чим і як – невідомо, але мозолів у неї на руках не було.

Користуючись депутатським мандатом, деколи п.Кобилянська втручалася в процес організації охорони здоров’я і, як правило, невдало – збитків зазнавала і держава, і хворі.

Так, разом з Маслієм підпільно від депутатів Рівненського району створили перший в області райздороввідділ, спеціально під певну особу з сумнівним дипломом та трудовою книжкою. Дивно, що до цього часу він ще працює на керівній посаді.

Райздороввідділ – непотрібна адміністративна надбудова, створена штучно для збільшення чиновницького апарату за рахунок платників податків. В області було їх чотири, але в Радивилові вже його розпустили як непотрібний. Така доля чекає і трьох інших. Та Кобилянська наполегливо добивається їх реанімації.

Завдяки деструктивній позиції Кобилянської та мера Рівного Чайки в області досі немає обласного перинатального центру, а зменшити материнську смертність та смертність новонароджених без нього неможливо. Місту не потрібні два пологові будинки, досить одного, а для утримання зайвого платникам податків міста доводиться щорічно викладати 3,5 млн. грн. та ще насильно відправляти всіх медпрацівників у вимушену відпустку, щоб хоч трохи зекономити коштів за їх рахунок.

Сільських породіль в пологові будинки м.Рівне не пускають на поріг, якщо ті не внесуть 850 грн. вхідних. І це при тому, що в усій області, згідно з розпорядженням попереднього голови ОДА В.Червонія, пологи безкоштовні.

Чому ж теперішня обласна виконавча влада не може домовитись зі своїм висуванцем Чайкою про передачу одного пологового будинку в обласну комунальну власність для обслуговування породіль з навколішніх районів.

Всупереч здоровому глузду та бюджетному кодексу, на догоду певним особам п.Кобилянська хоче викроїти з кошторису обласного бюджету шматок для кардіологічного відділення міської лікарні, хоча в обласній лікарні є потужний кардіохірургічний центр, оснащений найсучаснішою апаратурою та укомплектований досвідченими спеціалістами, що пройшли підготовку в найкращих шпиталях світу. Двох дублюючих відділень в Рівному не потрібно – Болівару (бюджету) не винести двох!

В обласній раді Кобилянська є рупором найреакційніших сил суспільства і, як правило, захищає «неправоє дєло», а виступає на боці казнокрадів, порушників трудової дисципліни, виконуючи замовлення певних політичних сил.

Жодного разу не виступила за повернення розкрадених у народу мільйонів, а навпаки, ревно захищала Маслія і «подільників з білого дому», якими розкрадено 58 млн.грн. з допомогою вексельної афери

Не виступала за повернення кумом Сороки з В.Омеляни коштів у сумі 55 тисяч гривень, які той незаконно отримав за нібито завдані збитки його ПСП неіснуючим буревієм. Майже 30 подань обласного прокурора було відхилено депутатами обласної ради на догоду корупціонерам, казнокрадам, і не було чути в залі зичного голосу п.Віри за повернення награбованих коштів.

Чи не через таких депутатів в Україні вільно почувають себе найтяжчі злочинці проти держави, чи не тому безкарно повертаються в Україну щербані, а незабаром, може й бакаї?

Через свої дії, спрямовані на задоволення корпоративних інтересів певних осіб, та дилетантство в медицині п.Кобилянська завдає значної шкоди хворим людям та державі. У цієї пані багато амбіції, а мало амуніції... Хоча, за висловом Леніна, кухарка може керувати державою, то чому господарювати в медицині не може Кобилянська?

Коли додати, що в ОДА медицину курує зовсім випадкова людина – спеціаліст з хлібобулочних виробів соціаліст О.Торкунов, то можна поспівчувати медпрацівникам та хворим щодо їхньої перспективи (краще б зайнявся причинами росту цін на хліб). Зневажаючи професіоналів-медиків, бундючно, з виглядом енциклопедиста-всезнайки, на кшталт секретаря райсоцпартії, він навчав професійних премудростей посивілу на низькооплачуваній роботі медичну еліту, вдаючись до самореклами з ознаками аплазії скромності.

Коли п.Торкунов привіз в обласну лікарню списані в Польщі апарати штучної нирки з перевищеним в 1,5 рази лімітом моторесурсу, не придатні навіть на запчастини, провладні ЗМІ роздзвонили на всю область, яке благо зроблено для хворих.

У медицині, як і в сільському господарстві, кожен вважає себе знавцем справи. Пригадався епізод, який мені розповіли в одному селі Острозького району, куди після війни був направлений очолити насильно створений колгосп 25-тисячник робітник-комуніст з Воронежа. Коли колгоспний бригадир звернувся до нього: «Григорій Єфремович! Пора вивозити гній на гречку!», той, глибокодумно наморщивши лоба, прорік: «Давно пара вивєзті етот гной в рєчку, штоби здєсь нє ванял!».

Прости, Господи, невігластво та гординю людську!

Мирослав Семанів,

керівник фракції Української Народної партії в обласній раді,

заслужений лікар України,

член Національної спілки журналістів України.