Комуняку могила виправить

Ну, нарешті Верховна Рада видушила із себе те кляте слово «геноцид». Але знову бачимо те, що ми спостерігали під час підписання Універсалу: коли погоджуються сказати «А», то тільки для того, аби виправити його на «Б». А наші помаранчеві лохи замість того, щоб настояти на своєму, піднімають лапки і здають позиції.

Не знаю хто, можливо, соціалісти наполягли на поправці, де у статті про визнання Голодомору геноцидом змінили слово «українська нація» на «український народ». Ну, пацани, ну це ж не одне й те ж! До поняття «український народ» можна зарахувати і нацменшини, але ж голод у селах України був, на диво, вибірковим. Не було його в російських селах, не було і в єврейських. І є ж спогади самих євреїв про те, як вони рятували голодних українців, як їх за це переслідували і т.д.

Нє, ну, дякуємо і за це. Бо могла б бути, наприклад, і така епохальна поправка, як «народ України». Кучма, який дуже любив цей вислів, тільки б подякував.

Просто Голодомор як термін повинен відповідати терміну Голокост. Останній стосується лише євреїв, хоча німці планово знищували й циган. Голодомор має стосуватися лише українців, а не «українського народу», бо якщо під роздачу потрапив і хтось із росіян, то це нічого насправді не міняє.

Геноцид українців проявився не тільки в Голодоморі. Якщо порівняти російську довоєнну літературу й українську, то виявиться, що з наших вижили тільки одиниці, а в російській - одиниці були репресовані. Не настільки також постраждала і російська гуманітарна наука, як українська. Були також знищені майже всі галичани, які прибули до СССР.

А далі ще цікавіше. В ухваленому законі сказано, що публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні «визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним». В той час, як у президентському законопроекті передбачалася заборона публічного заперечення Голодомору. Тобто бралися за зразок закони, які вже віддавна діють у Європі стосовно Голокосту. Там у них узагалі круто. Досить лише засумніватися у кількості жертв, і ти можеш опинитися в еміграції або в цюпі.

Ні, я далекий від того, аби щось подібне пристосовувати до нас. Бо в нас теж є охочі нарощувати жертви до безконечності, про що я писав минулого разу. Але відповідальність за саме заперечення Голодомору повинна бути. Однак яка? А так виходить, що ніяка. Уже зараз «Газета 2000» публікує фантастичні статті, в яких перевертає усе з ніг на голову і доводить, що голодували не тільки українці.

Дехто дописався до того, що, мовляв, від голоду страждали лише селяни, але ніхто їм не заважав рятуватися у містах. Це взагалі повне безглуздя, бо виїхати в місто було не так просто — на всіх шляхах, на всіх коліях стояли солдати і не пускали в місто. Проривалися одиниці і вмирали просто на тротуарах. Є ж фотографії.

Ну, а чого вартує наш львівський «женоподобный євнух с институтским прозвищем «голубка» («Оглядач»), який своїм писклявим бабським голосочком цвірінькав про те, що визнання Голодомору геноцидом українців приведе до «відродження нацизму»!

Ах, ти ж мій пупсик! Це не про тебе співає Тіна Кароль? Та тобі голодомор навіть би не дуже зашкодив, а навпаки. Може б у мізках нарешті просвітліло.

Наші скацапщені регіонали, мабуть, нащадки голодоморівських людоїдів, узагалі мали ще веселішу заготовочку, у їхньому законопроекті йшлося про «злодійські дії» тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямовані на масове знищення частини українського та інших народів СРСР в результаті штучного Голодомору 1932-1933 років». Цікаво, які ж такі народи СРСР вони мали на увазі?

А з другого боку: ну визнали Голодомор геноцидом і що далі? Пам’ятники товаришу Леніну, який відповідальний за голод початку 1920-х років стоять, і назви вулиць Постишева, Косіора, Петровського, Якіра та інших натхненників генеральної лінії на викорінення всього українського не змінилися. І міста, присвячені комуністичним пройдисвітам, теж ніхто з карти не стер.

У якій країні ми, властиво, живемо? Тут із помпою Голодомор вшановуємо, а тут парк імені Брежнєва закладаємо...Коли це скінчиться?

Мені, чесно кажучи, якось менше розходиться про визнання Голодомору геноцидом, аніж про знищення геть усіх слідів червоного режиму. Інакше мені хочеться оголосити збір коштів на пам’ятник Гіммлеру. І хай спробує хтось мене у чомусь звинуватити. Якщо стоїть Ленін, значить, поруч можуть стояти Гітлер, Гіммлер і Герінг. Три «ге» — не одне.

«Вова-аткрой бутылку»

Кажуть, сіренький партфункціонер районного масштабу Костянтин Черненко колись заточував Леоніду Брежнєву олівці, а згодом став... генсеком КПРС. Схоже, що й нинішній правитель Росії став правителем завдяки тому, що гарно прислуговувався своєму босу.

У «Газеті по-українськи» Микола Рябчук переповів спогад німецької перекладачки, яка обслуговувала російську делегацію у Німеччині на чолі із мером Санкт-Петербурга Собчаком. Мер був зі своїм помічником — «доволі безбарвним, непримітним молодиком, про якого мер згадував лише тоді, коли треба було розливати вино: «Вова, аткрой бутылку!»

І Вова вправно відкорковував пляшку... Не минуло й десяти літ, як Вова зробив стрімку кар’єру. Сьогодні про нього пишуть усі світові газети, не кажучи вже про російські, котрі виключно про нього й пишуть.

«Але для мене, — розповідала перекладачка, — його ім’я, його образ нерозривно асоціюється з крилатою фразою Собчака: «Вова! Аткрой бутылку!» І я нічого не можу з собою вдіяти».

Ну, і бачите? Колись він тільки те й робив, що відкорковував пляшки для свого шефа, а тепер Україні газ перекриває.

 Юзьо ОБСЕРВАТОР,

«Пост-Поступ», зі скороченнями