Перспективи додають оптимізму

Такої картини на здолбунівському підприємстві з виробництва шиферу вже давно ніхто не спостерігав: усі товарні майданчики перевантажені готовою продукцією. До неможливого «забиті» рампи та складські приміщення в інших регіонах, де підприємство має свої бази. Чому ж так сталося, що здолбунівський шифер залежується на складах, адже раніше споживачі вивозили його ще теплим – прямо з конвеєра? З цим питанням наш кореспондент звернувся до генерального директора ТОВ «Волинь-шифер» Ярослава Вакули.

Сьогодні власники приватних будинків здебільшого закуповують металочерепицю, єврошифер і бітумну черепицю, ігноруючи донедавна традиційний для України сірий шифер, - розповідає пан Ярослав. - Однак це не впливає суттєво на зниження обсягів реалізації нашої продукції. Основна ж причина того, що здолбунівський шифер залежується на складах, - перенасичення ринку нашого регіону продукцією східних підприємств: Київського, Краматорського (Донецької області), Балакліївського (Харківської області) шиферних заводів. Ми ще не дослідили і достеменно не знаємо, чому їх продукція, яку везуть сюди за сотні кілометрів, виявляється дешевшою від нашої. Адже складові витрат на виробництво шиферу практично однакові. Можемо тільки здогадуватися, чому на Сході собівартість продукції значно нижча від нашої (подейкують, що потужні підприємства тих же Харківської чи Донецької областей мають по декілька «власних» газових свердловин. А дармовий газ – напівдармова продукція - прим. редакції ). Припускаю, що в них можуть бути прямі, а значить, вигідніші домовленості з російськими постачальниками газу, азбесту тощо.

- Який же вихід із ситуації?

- Сказати, що ми сидимо склавши руки, не можу. Аби розширити мережу пунктів реалізації шиферу, створили склади-магазини і товарні бази в Ковелі, Луцьку, Фастові, Білій Церкві, Житомирі, Коростені, Умані. При цьому пішли на значні витрати, адже орендуємо приміщення, території, наймаємо працівників. Але, на жаль, ці бази залишаються збитковими, бо поруч з ними працюють склади-магазини з дешевшою продукцією.

Водночас ми все зробили і для поліпшення якості продукції. На підприємстві практично немає бою, яким раніше, як пригадуєте, у Здолбунові та довколишніх селах були вимощені всі калюжі. Тепер наш шифер міцний та надійний – тридцять гарантійних років вистоїть стовідсотково! А ось славнозвісна металочерепиця, кажуть, уже через п’ять років розчаровує своїх власників.

Дуже сподіваємося на те, що почне відроджуватися село: розпочнеться будівництво чи ремонт ферм, сільгоспмайстерень, складських приміщень, об’єктів соціальної сфери, що потребуватиме значної кількості покрівельного матеріалу. А погляньте на наші райцентри, та й на місто Рівне – тисячі багатоповерхівок, які споруджувалися у 60-70 роки, потребують нової покрівлі. Наше підприємство на гарних умовах може укласти угоди з місцевою владою на поставку шиферу для ремонту таких дахів. При потребі готові у два, у три рази збільшити випуск продукції, адже маємо чотири робочі лінії, з яких на сьогодні працює лише одна. А кошти на ремонти дахів, скажімо, можна було б передбачити загальнообласною програмою реформи житлово-комунального господарства.

- У зв’язку з ситуацією, що склалася на підприємстві, працівників хвилює питання подальшого скорочення. Що скажете з цього приводу?

- Дійсно, вимушені були піти на деякі скорочення працівників – адже коли стоїть три лінії, то утримувати людей дуже обтяжливо для підприємства. Водночас, робимо все, щоб не допустити в подальшому скорочення кадрів. Скажімо, нині вивчаємо питання встановлення на заводі лінії з випуску азбестоцементних труб. Таких ліній на Україні є лише дві – у Запоріжжі та Івано-Франківську, а попит на цю продукцію досить великий, бо такі труби – вічні в експлуатації. Розглядаємо й питання виробництва іншої продукції, похідної від цементу, – тротуарної плитки, залізобетонних виробів, утеплювача для будинків тощо. Звісно, як тільки визначимося з новим видом продукції, усіх своїх кваліфікованих працівників (у тому числі й скорочених) залучимо на виробництво.

З метою економії енергоресурсів, а значить, здешевлення виробництва продукції, монтуємо автономну котельню з найвищим коефіцієнтом корисної дії. Тільки це дасть можливість скоротити витрати газу на одному конвеєрі у два з половиною рази. Одне слово, перспективи у підприємства є, а це додає оптимізму.

Записав Володимир МАРЧУК.

 Лікарю! Захисти себе сам

Останнім часом по центральному та рівненському телебаченню, радіомовленню та в пресі йде відкрите шельмування лікарів.

На їхню адресу звучать непристойні вислови: лікарі-шарлатани, лікарі-хабарники, лікарі-вимагачі і т.д. У суспільстві нагнітається істерія, підтримувана новою владою і особисто Віктором Януковичем, який хоче відвернути увагу від нагальних проблем. Ось чому в боротьбу з корупцією на перше місце виводиться медицина та охорона здоров’я.

Так, на Рівненщині проти завідуючого пологового будинку №2 М.Кореня порушено кримінальну справу, яка з самого початку сфабрикована. Лікарями міста Рівного по всіх закладах проводиться акція зі збору підписів під зверненням до прокурора Рівненської області п.Л.Ореховського і начальника УМВС в Рівненській області С.Піддубного.

Цією акцією ми хочемо привернути увагу суспільства до проблем української медицини. У медичних закладах м.Рівне та області не вистачає препаратів для надання медичної допомоги, застаріла технічна та матеріальна база, при проведенні хірургічних операцій хворі вимушені купувати вся необхідне. Лікарська заробітна платня 500-550 грн. є найнижчою в бюджетній сфері, але й їх повністю не виплачують, тому лікарі по черзі змушені йти у відпустку за власний рахунок. Про отримання житла не ведеться мова взагалі - за 16 років для лікарів не побудовано жодного будинку, не виділено жодної квартири.

Лікар не продає нічого матеріального, він може продати лише свої знання, свій талант, свої руки. Але якщо талант співака і артиста оцінюється досить високо, то розмір лікарської платні - це абсурд. Ми не хочемо брати подачок від хворого, дайте нам достойну заробітну платню. Чому суддя, прокурор отримує 2-3 тисячі гривень і більше? Чому пенсіонер МВС отримує пенсію 1,5 - 2 тисячі гривень і більше, а лікар - 392-410 гривень! Незрозуміло.

Потрібен діалог, потрібне взаєморозуміння. Ми не хочемо, щоб нашим колегам, які віддали професії роки праці і є прекрасними фахівцями, заламували руки і виводили, як злочинців. Ми не хочемо, щоб боротьба з корупцією в медицині перетворилася на зведення рахунків і з’являлися сумновідомі справи 1935-1953 рр. Ми хочемо, щоб держава оцінила, скільки коштує праця лікаря.

На даний час ми зібрали більше 250 підписів лікарів по всіх лікувальних закладах Рівного. Просимо всіх колег приєднатися до нашої акції.

Координатор збору підписів лікар-травматолог  Рівненської ЦМЛ Роман Коваль.

 «ВЖЕ МАЄ ДІТЕЙ І ЩЕ ХОЧЕ КЛОПОТУ»

– сказали працівники Бабинської сільради Ользі Климюк на її прохання дозволити опікуватись двома дітьми.

Днями до редакції «Волині» завітала жителька села Бабин Ольга Климюк. За її словами, намагаючись зі своїм чоловіком Михайлом Хоменком оформити опікунство над його двома неповнолітніми дітьми, вони зіткнулася з неприродним протистоянням з боку Бабинського виконкому, котрий як орган опіки вирішив необґрунтовано відмовити пані Климюк у призначенні опікуном.

У заяві пані Климюк на адресу Бабинської сільської ради, зокрема, йшлося про двох дівчат – семирічну Маліновську Діану, яка проживає в Житомирській школі-інтернат № 4 та шестирічну Маліновську Аню, котра перебуває в дитбудинку села Дениші. Ці дві сестрички є дітьми від попереднього шлюбу Михайла Хоменка. Через те, що рідна матір дівчат регулярно зловживала спиртним, її було позбавлено батьківських прав, а батько не міг виховувати дітей через нетривале перебування в місцях позбавлення волі.

Нині ж Михайло і Ольга, у якої є й свої діти, вирішили повернути дівчат до нормального життя, щоб сестрички нерозлучно жили єдиною сім’єю. Такі речі повинні тільки заохочуватись і вітатися з боку держави. А на ділі все навпаки. Як пояснили члени Бабинського виконкому, згідно зі статтею 64 Цивільного кодексу України, Ольга Климюк не може бути опікуном цих дітей.

У законі зазначено, що «опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування». Як бачимо, в обох цих випадках закон стоїть на боці Михайла та Ольги, оскільки рідну матір дівчат у батьківських правах не поновлено, а дівчаткам у сімейному колі буде значно краще, ніж у дитбудинках та інтернатах.

Крім того, за словами пані Ольги, на першому судовому засіданні члени виконкому привселюдно зізналися, що вони її погано знають, тож конкретно говорити по суті не можуть. Єдина надія на професіоналізм та порядність судді Гощанського районного суду Юрія Рожина, у руках якого доля великої родини.

 Олександр ДЖИГИРЕЙ

Підпалили храм з благословення Московського патріархату?

27 грудня вранці зловмисники підпалили греко-католицьку церкву в с.Нові Безрадичі Обухівського району Київської області. Це вже другий підпал греко-католицької церкви – перший стався минулого року в Києві.

Цілком очевидно, що лише з «благословення» Московського патріархату міг статися такий злочин. Адже всім відомо про те, що Московський патріархат прагне всіма силами не допустити в межі Києва українські церкви. Якщо це справді так, то це ще одне підтвердження антиукраїнської та людиноненависницької позиції філіалу РПЦ в Україні, бо підпалювачі вчинили великий гріх проти заповіді любити ближнього.

Інформвідділ.

Міській владі Костополя байдуже здоров’я мешканців вул.Повстанської?

Будинки по вул.Повстанській, що в Костополі, були побудовані ще 30 років тому. Тоді ж почали функціонувати криниці, у яких вода завжди була смачною і чистою. Але за останній рік люди стали помічати, що змінився і смак води, і її якість. Погіршилося здоров’я багатьох мешканців цієї вулиці.

На небезпідставне прохання людей міська санепідемстанція провела перевірку стану води в криницях. Як виявилося, вміст хлоридів у воді перевищує норму в 238 разів!

Тоді постало цілком логічне питання, чи не використати для потреб мешканців вулиці Повстанської водогін, який не функціонує вже 17 років, відновити його і пустити воду до будинків з централізованої мережі міста.

Проблема для міської влади дріб’язкова, і вирішити її можна в найкоротший термін. Тільки от усе якісь бюрократичні перешкоди заважають. То екскаватор є, а водовозки немає, то водовозка є – зварювальник відсутній. І куди вже тільки мешканці Повстанської не зверталися! І до міського голови, і до його заступника, і до керівництва міського водоканалу – а віз і нині там. Як не було в людей якісної воли, так і немає.

То невже міській владі байдужа доля десятків мешканців вул.Повстанської?

Юрко Славутич.

У КОМП’ЮТЕРНій АКАДЕМІї «ШАГ» ВИКЛАДАють МОВОЮ ОКУПАНТІВ ... і порушують мовне законодавство

У рівненській філії Комп’ютерної академії «Шаг» порушують мовне законодавство у сфері викладання предметів. Так вважають наші однодумці з РОО ВО «Свобода». Зокрема, педагоги цього навчального закладу здійснюють навчання студентів виключно російською мовою. Окрім того, освітній заклад видає методичні посібники, якими користуються спудеї, цією ж мовою.

Зі скаргою на викладачів до керівництва Комп’ютерної академії «Шаг» звернувся студент-першокурсник Володимир Войцехівський, якому викладачі відмовили у наданні освітніх послуг українською мовою. Звернення до керівництва навчального закладу ситуацію не змінило. У зв’язку з ігноруванням законних прав громадянина України на здобуття освіти державною мовою Володимир Войцехівський 18 грудня 2006 року написав скаргу в обласне управління у справах захисту прав споживачів та міську прокуратуру.

За словами Володимира Войцехівського, свої права на освіту українською мовою він готовий захищати до кінця - аж до того, щоб розірвати договір на навчання.

Українська Народна Партія підтримує студента в боротьбі за громадянські та національні права і схвалює його намір звернутися до Міністерства освіти України та безпосередньо до керівництва навчального закладу з вимогою реагувати на порушення законодавства.

Олександр ДЖИГИРЕЙ

Вийшов з друку одинадцятий том «Книги Пам’яті і Слави Волині»

За підтримки Рівненської обласної організації Української Народної Партії, коштом Рівненської обласної ради видано 11 том «Книги Пам’яті і Слави Волині» (Радивилівський район). Автором та упорядником видання є відомий дослідник історії нашого краю Олександр Денищук. До книги увійшли матеріали досліджень, що їх проводив автор впродовж останніх двадцяти п’яти років. Використані архівні матеріали, літературні дані, спогади учасників подій, очевидців, а також родичів політв’язнів та репресованих. Вміщено також дереворити Ніла Хасевича із серії «Волинь у боротьбі» та фотографії учасників національно-визвольних змагань.

Наразі готується до видання 12 том «Книги» (Млинівський район), 13 том (Зарічненський район) та перевидання 3 тому «Книги» (Березнівський район. Доповнений).

Інформвідділ.