Володимир Сергійчук:Якщо Галичина кликала словом, то Волинь покликала зброєю

27 січня в переповненій актовій залі Рівненського державного гуманітарного університету відбулася презентація п’ятитомного видання «Український здвиг» – збірника унікальних документів та коментарів, що стосуються національно-визвольного руху 1939-1955 років та діяльності Української Повстанчої Армії. Нове видання презентував особисто його автор – відомий науковець, директор Центру українознавства Київського національного університету ім Т.Шевченка професор Володимир Сергійчук (на фото). У презентації також взяли участь голова Рівненської обласної державної адміністрації Василь Червоній, завідуючий кафедрою історії РДГУ Володимир Гайбонюк, голова фракції Українського Народного Блоку Костенка і Плюща в обласній раді Мирослав Семанів, начальник управління освіти РОДА Іван Вєтров та станичний ОУН с.Погорілівка Березнівського району Петро Андрійович Кирушок (колишнє псевдо - «Козак»).

Володимир Сергійчук розповів, що кожен том «Українського здвигу» присвячений певному регіону, де тривала національно-визвольна війна: Закерзоння, Волинь, Прикарпаття, Поділля та Наддніпрянщина. Багато уваги дослідник присвятив саме Волині, адже, як він сам стверджує, «Волинь – це край, який завжди був в авангарді визвольних змагань після падіння Русі, як держави українського народу. І якщо Галичина зазвичай кликала словом, то Волинь покликала зброєю. Недаремно ж радянська влада саме сюди направила всі свої основні партизанські з’єднання», загони НКВД.

Професор також нагадав, що солдати саме Волинського полку першими підняли синьо-жовтий прапор, і сталося це на берегах Неви ще в лютому 1917 року.

Що ж до документів, опрацьованих під час підготовки книги, то серед них є архіви ОУН з Нью-Йорка, СБУ, а також мікрофільм унікальних документів, викуплений коштом української діаспори і таємно вивезений з Москви в Торонто. Загалом 99% матеріалів використаних у книзі були таємними.

Володимир Сергійчук наголосив на тому, що «Український здвиг» не побачив би світ, як що б не велетенська допомога Василя Червонія і УНП. Він особисто профінансував видання тому, присвяченого Волині, а також знайшов меценатів для друку решти томів.

Василь Червоній наголосив на тому, що п’ятитомником будуть забезпечені всі районні та сільські бібліотеки для того, щоб українці мали змогу вільно вивчати свою історію з першоджерел. Він також висловив переконання в тому, що беззуба політика влади на всеукраїнському рівні стосовно визнання УПА та засудження злочинів комуністичного режиму пояснюється лише частковим її оновленням.

Презентація завершилася неперевершеним виконанням пісні, присвяченої Героям Крут, кобзарем з Чернечої гори Володимиром Горбатюком.

 Ігор Гошовський  

Про нашого земляка, який тричі втікав з Сибіру, незабаром напишуть книгу

Серед нових наукових інтересів відомого українського історика професора Володимира Сергійчука – історія життя та боротьби Антона Олійника. Канва дослідження його біографії привела пошуковця на Рівненщину, а саме в Березнівський район – малу батьківщину цього непересічного борця. Виявилося, що над Случем Антона Олійника досі пам’ятають.

Колишній станичний ОУН с.Погорілівка Петро Кирушок розповідає, що вперше зустрівся з Антоном у Березнівській гімназії, де вони разом навчалися з 1941 по 1944 роки.

-Він народився в сусідньому селі – хуторі Березіна неподалік Друхова (де пізніше, 24 серпня 1958 року, народився Василь Червоній) і був на два роки молодшим. Під час навчання ми входили до вишкільної трійки юнацької організації при ОУН. Олійник був нашим головою, - розповідає станичний. - У 1944 році мене з батьком мобілізували на фронт, і в село я повернувся лише через рік, відвоювавши у східній Пруссії. Олійник у той час уже був у лісі і діяв в окрузі Друхова під псевдом «Індус». Я ж розпочав розбудовувати підпільну організаційну сітку ОУН в рідному селі Погоріловка. Тоді ж відбулася моя зустріч з крайовим провідником ОУН Далеким. На початку 1950-х років група Далекого була змушена перебратися з Пустомитівського лісу в Липенський (біля с.Медведівка неподалік Соснового). Але там Далекий потрапив у засідку і був захоплений у полон. Решта групи перейшла в ліс в районі Костополя, але і там їхню криївку було виявлено. Хлопці виявилися справжніми героями і живими ворогу не здалися.

Олійник у той час уже був керівником боївки, що діяла в окрузі сіл Мокре, Нивки, хутір Березіна, і перебував при районному Проводі. НКВД розробила цілу операцію з його ліквідації. Переодягнені у вояків УПА чекісти спершу вийшли на зв’язкову і переконали її в тому, що вони повертаються зі східного рейду в Галичину, а потім попросили показати дорогу. Зв’язкова переконала Олійника допомогти, і він потрапив у засідку. Але подвиги, що зробили Олійника героєм, з ув’язненням тільки розпочалися.

Антон Олійник тричі втікав із сибірських концтаборів. Уперше це сталося ще на початку 50-х. Петро Кирушок розповідає:

- Одного дня Антон прийшов до мене в хату. Ми запропонували йому законспіруватися, виробити інші документи, але це означало б відмову від подальшої активної збройної боротьби. Утім, Олійник хотів воювати далі і на цю пропозицію не пристав. Його накрили невдовзі неподалік Костополя і полонили вдруге.

Так само невдачею завершилася і друга його втеча. А потім далася взнаки хитрість НКВД. Петро Кирушок продовжує:

- Уже в 1961 році Антон Олійник знову завітав до моєї оселі. Цього разу він був уже не сам, а з приятелем – напарником по втечі. Антон вважав його «своїм», бо сидів разом з ним три роки, утім, зважаючи на те, що вся підпільна організація, яка ще на той час жевріла, одночасно була викрита, є підозра, що це був підісланий агент, а третя втеча Олійника організована кагебістами. Спроба перейти польський кордон виявилася невдалою, і Олійника знову полонили. На цей раз востаннє. Його розстріляли в рівненській в’язниці у 1962 році. Мене після цього разів 10 тягали на допити в ЧК (Рівне), інших членів організації розпорошили по всьому Союзі.

Нині за участю науковців триває копітка робота в архівах з пошуку відомостей про Антона Олійника, який після другої втечі з Сибіру в 1957 році провів мітинг на Софіївському майдані в Києві проти змосковщення України.

Розмовляв Ігор Гошовський.    

Гурбенському монастирю – бути!

30 січня було передано перший корпус Свято-Воскресенського чоловічого монастиря біля повстанських могил в урочищі Гурби. Сьогодні приміщення келій для монахів уже фактично готове до заселення, і орієнтовно 12 лютого тут пройде перша церковна служба.

На передачу завітали голова Рівненської облдержадміністрації Василь Червоній, голова Здолбунівської райдержадміністрації Світлана Ніколіна та ієромонах Антоній.

«Минулого року, на Пасху, під час відзначення річниці Гурбенських боїв, ми заклали наріжний камінь майбутнього храму, - нагадав Василь Червоній, - і от уже сьогодні ми відкриваємо його перший корпус. На Рівненщині вже є древній Свято-Георгіївський монастир на козацьких могилах під Берестечком. Найближчим часом храм постане і на могилах новітніх козаків УПА, що полягли під Гурбами. Ченці молитимуться за них. Сюди будуть приїздити патріоти з усієї України. Свято-Воскресенський монастир поповнить перелік туристичних об’єктів Здолбунівщини. Відтепер часи, коли місця національної слави занепадали й забувалися, остаточно відійдуть у минуле».

Максим КОЛОМИС .