ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ ТЕАТРУ

Він усе своє життя назавжди пов’язав з Рівним, хоч народився в Петербурзі – саме там 13 січня 1907 року в українській родині з’явився на світ Анатолій Демо-Довгопільський.

РІВНЕ

Відомо, що 1925 року він вступив до четвертого класу «мішаної гімназії з українською викладовою мовою Ф.Пекарського в Рівному», як офіційно називалася Рівненська українська гімназія. У цьому класі разом з Анатолієм навчалося більше 20 хлопців та дівчат. Крім навчання, гімназисти брали активну участь у позакласній та позагімназійній роботі. Недремне око польської поліції виявило, що в гімназії більше 20 осіб є членами Пласту – української молодіжної організації, яка виховувала молодь на морально-християнських засадах, плекати почуття українського патріотизму. Поліцейські документи свідчать, що членами цієї організації були також товариші Анатолія по навчанню – Василь Саблій, Федір Робітницький, Михайло Бляхарчук. Керував гімназійною Пластовою організацією Сергій Іллюк. Члени організації нелегально щотижня збиралися в помешканні учениці Катерини Оболонської або коменданта окружного рівненського Пласту Степана Семенюка, який проживав у Рівному по вулиці Галлера, 29 (нині вулиця 16 липня).

ЄВРОПА, США, ЗАКАРПАТТЯ, ПОЛЬЩА

Після успішного закінчення Рівненської гімназії юнак виїхав у Варшаву, де студіював хореографію, брав активну участь в українському громадському житті. А в 1935 році його було заарештовано за обвинуваченням у приналежності до Організації Українських Націоналістів.

Демо-Довгопільський був учнем всесвітньо відомого хореографа, колишнього актора театру М.Садовського, активного учасника визвольних змагань українського народу 1917-1920 років Василя Авраменка, який організував у Європі цілу низку українських танцювальних груп та ансамблів, а в США – український танцювальний ансамбль з 300 (!) танцюристів.

Після закінчення навчання шлях Анатолія проліг до Ленінграда, Києва, Берліна, знову Варшави, де він виступав у складі концертних груп. Проте обставини склалися так, що він вимушений був залишити концертні виступи: як палкий прихильник українського націоналізму, у 1938 році Демо поїхав на Закарпаття, де українські патріоти у складі Карпатської Січі вели мужню боротьбу проти чехів, а потім угорців за незалежність Карпатської України.

Восени 1938 року в Карпатській Україні була створена під керівництвом драматурга, режисера і поета Миколи Чирського «Летюча естрада» українського збройного формування Карпатська Січ.

Місячник «Самостійна Україна» - орган центральної управи організації державного відродження України, що виходив у Чикаго (США), у червневому числі за 1953 рік вмістив статтю за підписом М.М-вич «Культурники в Хусті», де знаходимо повідомлення про перебування нашого земляка на Закарпатті в 1938 році: «Якось приїхав до нас, як говорилося тоді, з Америки учень Авраменка Демо-Довгопільський…(що)… відразу був приділений до «Летючої естради». Це об’єднання - артистична група, яка проводила культурно-освітню працю не лише серед вояків Карпатської Січі, а й серед населення, та видавала тижневик «Наступ».

А газета «Новий шлях» - тижневик націоналістичного напрямку, орган українського національного об’єднання Канади 16 травня 1964 року повідомила, що невеличка група з 5-6 січовиків-естрадників під проводом Демо-Довгопільського взяла участь у збройній сутичці з чехами, і «Летюча естрада» була ліквідована в той спосіб, що їх було закидано гранатами з мінометів, а пізніше чехи забрали непритомного, пораненого уламками міни Демо і його залогу з 5 чи 6 летючоестрадників.

Потім Демо-Довгопільський попав до мадярського полону, звідки його й інших членів Карпатської Січі мадяри звільнили завдяки Проводу Українських Націоналістів.

Після Хусту Демо опинився у Кракові, де мешкав в одному будинку з Оленою та Михайлом Телігами і зі своєю драматичною групою. Як пише М.Гуцуляк, «тоді він очолював бойовий театр ОУН під назвою «Театр вогняної доби», основним ядром якого були бойовики і бойовички з Хустської «Летючої естради». Там він одружився з січовичкою з «Летючої естради».

ЗНОВУ РІВНЕ

 І десь на початку липня 1941 року, коли Рівне захопили фашисти, Демо-Довгопільський прибув у Рівне вже з дружиною. У надзвичайно складних умовах окупації Рівного гітлерівцями А.Демо-Довгопільський взявся за відновлення роботи театру. Завдяки його старанням це таке нелегке завдання було виконане, і в газеті «Волинь» було вміщено оголошення про відкриття театрального сезону комедією Тобілевича «Мартин Боруля».

Демо-Довгопільському вдалося залучити до роботи цілу низку артистів, інших працівників. Акторська трупа складалася з 11 жінок, 20 чоловіків. У театрі працювало 7 режисерів – О.Зарічний, М.Лісовик, М.Байдан та інші, 3 художники – М.Мартинюк, М.Жук, Пеньонжка, музичний керівник С.Ігнатович, диригенти В.Штайгер, Г.Шимановський, яким доводилося трудитися у страшних умовах окупації фашистами міста. Зрозуміло, що окупанти не виділяли для театру коштів - люди працювали на ентузіазмі, до того ж в умовах, коли кожної миті людина могла бути арештованою, навіть розстріляною без жодного суду. Місто наводнювалося окупантами, які в Рівному, за далеко не повними даними, знищили близько 121 тисячі жінок, дітей, стариків, військовополонених.

Але люди йшли в театр, щоб до сліз зрадіти від одного звуку рідної пісні, рідної мови, що на повний голос звучала зі сцени. Як справедливо писав Іван Дзюба, «український театр, який спонтанно «вибухнув» у ті роки, не був прислужником окупантів, а виражав культурні поривання свого народу».

Демо-Довгопільський, працюючи директором театру, знаходив час для роботи режисером. Так, він здійснив постановку на рівненській сцені згадуваного вище спектаклю «Мартин Боруля», а також «Сто тисяч» Івана Тобілевича (Карпенка-Карого), «Мина Мазайло» М.Куліша, ставив чудесні побутові вистави та постанови на взір українського балету.

Демо-Довгопільський був і автором музичної комедії «Кохання верховин», яка була поставлена на рівненській сцені 8 квітня 1943 року. Цікаво, що у спектаклі брало участь 70 (!) акторів та, очевидно, статистів.

Цілий ряд спектаклів на рівненській сцені тоді поставила і режисер Ф.Павленко, дружина генерала армії УНР Івана Омеляновича-Павленка.

Рівне до того часу не могло похвалитися чимось подібним.

Часопис «Волинь» підкреслював, що на сцені Рівненського театру, крім спектаклів, відбувалися й концерти, в їх числі естрадні, у яких брало участь подружжя Демо-Довгопільських.

Під силу колективу театру було здійснення не лише постановок спектаклів, концертів, а й складних музичних творів, що стали українською музичною класикою. Маємо на увазі здійснення постановки музичної картини Петра Ніщинського «Вечорниці» до драми «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Цій постановці передував концерт, котрий відбувся в Рівному 31 травня 1942 року, у якому прозвучав хор «Закувала та сива зозуля». Після цього концерту «Волинь» відзначала: «Виконання свідчило про велику пильність п. диригента Цехмиструка, який цілком безкорисно став до праці і добра і розвитку української пісні».

Театр не залишав поза своєю увагою і Улас Самчук. Уже в 70 роки в далекій Канаді він напише «Інколи ми разом відвідували театр Демо-Довгопільського «Український Драматичний Театр» Рівненського обласного управління мистецтв при вулиці якогось Георгія Фукса, колишній «13 дивізії» (щоб вони, такі назви, сказилися), де давали «Мартина Борулю» або співали ревелерси, танцювали гопаки, коломийки, чардаші. Звичайно, театр був завжди переповнений, артистів нагороджували бурхливими оплесками, а пізніше в нашій газеті появлялася рецензія Василя Штуля, на яку були дуже вражливі наші театральні таланти».

Проте А.Демо-Довгопільський не обмежував свою діяльність лише театром. Він брав активну участь у громадсько-політичному житті міста та області. Редактор «Волині» Улас Самчук мав усі підстави називати його «невтомним театралом, активним співробітником редакції» - адже на сторінках цього видання було опубліковано низку статей А.Демо-Довгопільського, серед яких варто згадати статтю «Відвічний націоналізм в народних легендах», яка була опублікована 23 жовтня 1941 року.

Є припущення, що він очолював одну з ланок ОУН у Рівному. Так, він був членом комітету з відзначення 20 річниці розстрілу 359 героїв під Базаром: поряд з прізвищами членів комітету - голови Рівненської «Просвіти» Неофіта Кибалюка, художника Ніла Хасевича - бачимо й прізвище Анатолія Демо-Довгопільського.

А на відзначення Різдва Христового в редакції «Волині» зібралися відомі в Рівному українські діячі, і серед них – А.Демо-Довгопільський, інші «славні, міцні, прекрасні молоді люди», - як писав згодом У.Самчук. За ініціативою Демо-Довгопільського дружно зазвучала тут колядка «В Закарпатті радість стала - Україна там постала».

М.Гуцуляк, закінчуючи спогад про свого учня, пише: «Та не довго судилося йому розпускати свої крила, бо в 1943 році стався якийсь «саботаж» (вибух бомби в «Зольденгеймі», де ніхто не був убитий) і німці взяли його, як і багатьох інших визначних наших громадян, закладником і в тому-таки 1943 році його розстріляли».

Уточнимо: А.Демо-Довгопільського, дійсно, гітлерівці арештували й розстріляли в числі інших інтелігентів у Рівному 15 жовтня 1943 року після безрезультатного вибуху, який організували радянські підпільники. На місці загибелі українських патріотів по вулиці С.Бандери споруджено пам’ятний знак. Уже розроблено проект майбутнього пам’ятника-храму, який буде споруджений на місці їх загибелі. Для цього вже акумулюються кошти, які здають люди. Цей храм буде і пам’ятником славному сину українського народу Анатолію Демо-Довгопільському.

 Січень 2006 р.

Гурій БУХАЛО,

кандидат історичних наук