СВІТОВА ВЕЛИЧ ТАРАСА

9 березня минуло 192 роки з дня народження українського генія Тараса Шевченка, автора невмирущих «Заповіту», «Гайдамаків», «Кавказу» – творів, без яких сьогодні неможливо навіть уявити українську літературу. Цього дня до пам’ятника Великому Кобзареві на майдані Незалежності прийшли сотні рівнян, які шанують власну історію. Поклали квіти до підніжжя монумента і представники влади: голова Рівненської облдержадміністрації Василь Червоній, голова Рівненської облради Роман Василишин, народні депутати України Юрій Ширко та Сергій Олексіюк. Урочистості з нагоди дня народження Тараса Шевченка продовжилися в облмуздрамтеатрі концертом та виставкою майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, а під вечір рівняни знову зібралися на майдані Незалежності, щоб запалити «Тарасову свічу».

В історії будь-якої нації завжди є постаті, оповиті невмирущою славою та особливою людською любов’ю та шаною. Як правило, такими стають люди, які набагато випередили свій час і, ввібравши у себе найбільш характерні риси національного духу, укріпили велич власного народу. Поет, художник, громадський діяч він став справжнім уособленням могутньої творчої сили та непримиренності у боротьбі з будь-якою формою гноблення людини. Його поезія та картини складають єдиний органічний сплав із боротьбою за національне визволення, яку Шевченко вів впродовж усього свого свідомого життя. Це один із найвизначніших митців-гуманістів, чий творчий геній сягнув далеко за межі власної країни і досяг вершин передової суспільної думки свого часу, ставши культурним явищем світового масштабу.

Неповторні, сповнені національних барв образи, безпрецедентне багатство тем, ідей, мотивів, жанрових форм вивели українську літературу на небачений до цього ступінь реалізму та народності. Виходець із найпригніченіших народних низів, Шевченко як ніхто інший був здатен передати весь трагізм його життєвих реалій. Його твори просто наскрізь просотані народним болем, вони звучать як заклик до боротьби з будь-якими поневолювачами, багато із Тарасових віршів містять насправді пророчі рядки. Воно й не дивно, адже Шевченко був невід’ємним цілим із власним народом: він не просто знав, чим живуть люди, він пропускав через себе усі їхні страждання та злигодні. Мабуть саме через це його твори і сьогодні не втратили здатність глибоко западати у серце, торкатися найпотаємніших струн душі кожного, хто здатен відчувати.

10 березня 1861 року життя Т. Шевченка обірвалося. Однак для мільйонів українців його образ довіку залишатиметься живим, творчий геній Шевченка є найяскравішим зразком нашої національної величі. Земля, здатна народжувати таких людей, безумовно, заслуговує на місце у числі найвеличніших народів світу. Харизма постатей Шевченка, Франка, Стуса, Ольжича, Хвильового не дала згаснути вогню національної самовизначеності серед столітніх буревіїв ворожої експансії. Завдяки їм потужний імперський маховик так і не зміг закрутити нашу самосвідомість, розчинивши у чужому середовищі інших народностей. Марними були усі зусилля сотень писак-манкуртів, які  своїми блюзнірськими панегіриками намагалися очорнити їх світлий образ: народ завжди бачив за ким правда і від кого йде світло справжньої революційної думки. Сьогодні можна впевнено говорити: без Шевченка ми би ніколи остаточно не відбулися як нація, тому пам’ять про нього була, є і навіки залишатиметься святою для кожного справжнього українця.

P.S. До речі, чинного мера Рівного на покладанні квітів до пам’ятника Шевченку помічено не було. Зате «помаранчевий» Чайка разом зі своїм другом Матчуком повсюди закликають нас не зрадити Майдан, дбаючи при цьому лише про власне збагачення. Як тут не згадати Великого Кобзаря, що колись написав ці пророчі рядки:

…та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві,і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені…

Віктор ПЛАНОВИЙ.