Кому заважає газета «ВОЛИНЬ»?

Ще за часів розквіту кучмівського авторитаризму найзапеклішими його ворогами на Рівненщині завжди були обласна організація Української Народної Партії, її лідер Василь Червоній та газета «Волинь». Не один раз тодішній голова ОДА  М.Сорока, перебуваючи в апартаментах «папи», скаржився йому на «Волинь», яка, мовляв, не дає йому спокійно жити і навіть Кучму часто згадує «незлим тихим словом».

І справді, наше видання було єдиним на теренах Рівненщини, яке, усупереч загальноприйнятому курсу більшості ЗМІ, продовжувало ще започатковану славетним Уласом Самчуком національно-демократичну антикомуністичну традицію, а будь-які прояви антизаконної діяльності, корупції та нехтування національними інтересами правлячої еліти одразу ставали предметом гострих і безкомпромісних публікацій.

Декому здавалося, що після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах, призначення Василя Червонія на посаду голови Рівненської облдержадміністрації та утвердження в Україні свободи слова «Волинь» стане такою собі безхребетною провладною газетою. Але так статися не мало у принципі. Бо ми не могли мовчати, коли пересварилася вся провладна верхівка, коли порушувалися елементарні норми моралі тими, хто ще недавно закликав до чесності та відкритості влади, коли «Наша Україна» поповнювалася не тими, хто стояв на Майдані, а лише потрібними Порошенку людьми, коли до списків НСНУ, БЮТ і соціалістів потрапили олігархи, коли «Наша Україна» підтримала Чайку й об’єдналася з кучмістами й регіоналами, коли чесну і прозору роботу нової влади Рівненщини оцінювали не за об’єктивними показниками, а за політичною доцільністю.

Хіба могла «Волинь» миритися з тим, що представники рівненської «Нашої України» брехали своєму виборцю, розказуючи байочки про свою відданість Президенту, і закликали: «Не зрадь Майдан!», зраджуючи його на кожному кроці. Звичайно, ні, бо тоді втратила б свого читача і відступилася від своїх принципів. Тому й писала правду і про контрабандні операції фірми «Реноме», і про їх спільні справи зі зрадником Сулковським, і про «донецькі вуха» видавничого дому Данілова «ОГО», і про справжнє обличчя соціаліста Луценка.

Безумовно, така наша позиція викликала невдоволення в наших опонентів і змушувала їх вдаватися не до спокійних заперечень (якщо не винен), а до агресивних кроків у вигляді брудних наклепницьких листівок, які мали дискредитувати нову рівненську обласну владу, і до судів, які мали перекреслити саме існування «Волині». Нас просто засипали судовими справами Сулковський, Данілов, міліціонери з команди Луценка. Але коли зрозуміли, що нас ніякими погрозами й судами не залякати, то вдалися до іншої кагебістської тактики - розпусканням брехливих чуток.

Сьогодні в Рівному розповсюджуються плітки про те, що газета «Волинь» розформовується, припиняє своє існування тощо.

Не дочекаєтеся, панове! «Волинь» була, є і буде! І як би вам того не хотілося, буде продовжувати писати правду. На тому й стоїмо!

 Сергій СТЕПАНИШИН.