ПРАВДА ПРО БОРОТЬБУ УПА ГОРДО ПРОЛУНАЛА В РОСІЇ

Осінні події 2004 року в Україні підвищили в Росії інтерес до українського повстанського руху 40-50 років ХХ сторіччя. З екранів телевізорів російські громадяни дивилися художні фільми й документальні передачі, що знайомлять людей з «бандерівцями». Правда, основне завдання авторів цих проектів полягало в дискредитації національно-визвольного опору українського народу.

Тому в мешканця міста Мурманська, українця за національністю, школяра і члена Союзу української молоді Мурмана Данила Малухи (на фото) виникло бажання зайнятися дослідницькою роботою з вивчення українського партизанського руху. Головною метою для нього стало розвінчання міфів, закладених радянською пропагандою й надання правдивої інформації про борців за українську незалежність.

На основі аналізу величезної кількості наукової літератури (як української, так і російської) і першоджерел Данило вивів основні положення, що руйнують помилкову концепцію про УПА як бандитів і колабораціоністів.

Перший його виступ з темою «Формування і становлення Української Повстанчої Армії: проблема колабораціонізму» відбувся 30 листопада 2005 року на осінній конференції в Мурманському політехнічному ліцеї (прирівняної до міської). Оскільки вчителі оцінювали не політичні переконання, а якість і актуальність роботи, Данило зустрів доброзичливе ставлення й увагу до його доповіді. Ставили питання лише по роботі, з метою глибше познайомитися з діяльністю та історією УПА. Після завершення конференції подякували за участь і нагородили першим місцем, яке відкрило шлях на обласну та всеросійську конференції.

Наступним етапом у його науковій діяльності стала участь в Мурманській обласній конференції «Майбутнє Півночі». Під час підготовки до виступу доповідач оформив інформаційний стенд з портретом генерала-хорунжого УПА Романа Шухевича, наданого главою Національно-культурної автономії українців області Н.Литвиненко-Орловою, фотокартками інших діячів ОУН-УПА, українським державним прапором і декількома пропагандистськими плакатами Ніла Хасевича. На жаль, це не допомогло досягти перемоги, оскільки в комісію входили люди з комуністичними поглядами, для яких неприйнятне визнання українських повстанців героями України. Ставили питання загального характеру: «Якій країні належала територія України? Чи не можна було «бандерівцям» вирішити проблеми з більшовиками мирним шляхом? Навіщо вони (повстанці) боролися за незалежність, якщо Східна Україна цього не хотіла?» Коментуючи відповіді на поставлені питання, «судді» всіляко намагалися переконати Данила в безглуздості та навіть злочинності українського визвольного руху. Підсумок виявився невтішним – тему назвали неактуальною, а роботу оцінили як таку, у якій «немає нічого нового». Таким чином, наукову роботу Данила позбавили призового місця. Зате переможцем стала доповідь одного учасника, де він вихваляв перемогу у Великій Вітчизняній війні і підкреслював її значущість для Росії. Мабуть, ця тема менш досліджена в російській історіографії, ніж «повстанська тематика». Варто взяти до уваги, що в пострадянській Росії існує тільки одна наукова праця, що стосується УПА – книга Олександра Гогуна «Проти Сталіна і Гітлера. Українські повстанці».

Врахувавши уроки попередньої конференції, Данило Малуха і його науковий керівник Микола Малуха почали ґрунтовніше готуватися до всеросійської конференції в місті Обнінськ «Юність. Наука. Культура», що проходила з 30 березня по 2 квітня 2006 року. Для цього ближче познайомилися з українськими істориками повстанського руху. Краще вивчили документи, представлені в «Літописі УПА». Для оформлення стенду на конференції Данило, окрім українського, розмістив повстанський червоно-чорний прапор, надрукував нові екземпляри праць Ніла Хасевича, портрет Є Коновальця та С.Бандери. Було представлено низку книг, що стосуються історії ОУН-УПА: Олег Баган «Націоналізм і націоналістичний рух», Петро Мірчук «Степан Бандера. Символ революційної безкомпромісовости», С. Бандера «З невичерпного джерела», з серії «Герої УПА» «Сотенний Бурлака», Олег Полянський «Армія нескорених», Юрій Борець «ОУН і УПА в боротьбі за Українську Державу», Літопис УПА і багато інших. Серед експонатів були повстанські гроші, значки, поштові марки і російськомовна газета «Терен», що знайомить людей з правдивою історією ОУН-УПА, даровані Молодіжним Націоналістичним Конгресом. Під час виступу Данило продемонстрував комісії зроблений ним відеоролик, присвячений УПА. Мабуть, росіяни ще не звикли слухати правду. Висновки, зроблені Данилом про те, що ОУН-УПА існувала для боротьби за незалежну Україну, повстанці воювали проти всіх, хто робив замах на незалежність їх Батьківщини, через що борців УПА не можна назвати зрадниками свого народу, а УПА зробила великий внесок у розвиток рідної країни, викликали до нього ворожий настрій з боку журі та інших учасників.

Йому почали ставити питання, які не завжди були по темі доповіді. Після обговорення журі підсумувало: «Питання в роботі поставлене різко, доповідь несе приховану пропаганду і антиросійський характер». І «побажали» Данилові з такою темою виступати не в Росії, а «десь у Львові». Зрозуміло, що виступаючий не одержав призового місця, однак навіть тези його доповіді не надрукували в науковій збірці, що виходить за підсумками конференції, куди, до речі, увійшли тези тих учасників, які не приїхали на конференцію. Данило припускав, яку реакцію викличе його позиція, тому не засмутився таким рзультатом, оскільки бачив своєю основною метою донесення правди мешканцям Росії про національно-визвольну боротьбу українців.

 Богдан ЧУПРИНКА,

«Народний оглядач»

 НЕВ’ЯНУЧІ  КВІТИ  ЛЮБОВІ

Так назвав автор цих рядків передмову до нової книги нашої відомої землячки пані Любові Василів-Базюк «У вирі тоталітарних режимів» (Чернівці, 2005), презентації якої щойно відбулися у Волинській і Рівненській Духовних семінаріях УПЦ КП.

Ім’я нашої визначної землячки із села Видерта Камінь-Каширського району добре відоме не лише серед української волинської діаспори, а й на рідній землі. Вона - автор двох цінних книг, у яких змальовано наше трагічне минуле, історія Голгофи Української Церкви, яку віками розпинали московські церковні імперіалісти, нищили російські царі та червоні московські комісари, а нині продовжують цю злочинну справу слуги чекістсько-кримінальної Москви.

Читачам газети добре відоме ім’я авторки, яка 62 роки тому залишила рідну землю і весь цей час жила, здобувала освіту, захищала дисертацію, працювала в далекому Торонто в Канаді, але думками і справами завжди була в Україні і для України.

У попередній своїй праці «Вони служили Церкві і рідному народу» наша землячка розповіла про тернистий шлях свого дідуся, архімандрита Серафима, батька о.Йосипа Василіва, які вірою і правдою служили Богові, Україні у 30-40 роках, закладали підвалини Української Православної Помісної Церкви, звільняли її з ганебних ланцюгів духовного рабства московського церковного імперіалізму.

Нова книга «У вирі тоталітарних режимів», яку пані Любов Василів-Базюк присвятила своїм друзям з Волині й Холмщини, є волинським та всеукраїнським літописом ХХ ст., у якому постають долі не лише головних героїв, а й усього українського народу під тиранією червоної Москви, пихатої Варшави, коричневого Берліну - цих по-своєму сатанинських тоталітарних режимів з їх «вождями», «маршалками», «фюрерами». Усі вони прагнуть одного - винищити наш народ, мати нашу землю за свій життєвий простір.

Герої нової книги авторки - наша молодь, її цвіт, юнаки й дівчата, що стали фізичними й моральними в’язнями тоталітарних систем: одні загинули в катівнях ЧК, ГПУ, НКВС, інші - від польської поліції, німецького гестапо. І лише вцілілі опинилися на американському континенті, щоб продовжити шлях боротьби за волю України в інших умовах, іншими методами.

З волі Божої постає незалежна Україна, і її розкидані по всьому світі кривавими буревіями воєн і лихоліть діти знову прилітають на рідну землю, як птахи з вирію, несучи нев’янучі квіти любові рідному народу. Закони Божі беруть своє. Нація не загинула, ворог не переміг, і лише з висоти часу бачимо його злочинні наміри - убити нас фізично й духовно.

Про все це говорили присутні на презентаціях книги авторки лучани, рівняни, де найбільше було нашої свідомої студіюючої молоді.

Своїми думками про книгу нашої славетної землячки поділилися її тепер сивочолі друзі з Української гімназії у Холмі - серед героїв книги є багато їх однокласників, викладачів, духовних наставників.

- Я з нетерпінням чекав появи з друку нової праці пані Любові Василів-Базюк, - сказав на презентації книги учень Волинської духовної семінарії Анатолій Устимчук. - Авторка - моя землячка. Як і я, народилася на Поліссі. Як і її батько о.Йосип Василів, хочу вірою і правдою служити Богові та Україні, а її книга зміцнює дух і виховує почуття.

На презентаціях своєї нової книги авторка не тільки дякувала за щирі слова, сказані про її нову працю, а й вручила 11 стипендій у Луцьку та в Рівному, а ще зробила нові внески на розбудову Української Помісної Православної Церкви з патріаршим престолом у золотоверхому Києві.

На думку автора цих рядків, нова книга п.Любові Василів-Базюк - це глибока бездонна криниця з кришталевою чистою водою для спраглих. Її нев’янучі квіти любові до рідної землі, свого народу, вічний пам’ятник тим, хто відійшов з життя з вини кривавих тиранів, не здійснивши своїх заповітних мрій.

 Володимир РОЖКО,

історик-архівіст.

Маленький ювілей Союзу Українок

15 років діє на Рівненщині Союз Українок, патріотична організація, яка за цей час звершила багато корисних справ в ім’я становлення нашої держави.

Ветерани організації вирішили виготовити для нащадків щедрий дарунок - альбом, у якому вміщено світлини, документи, друковану продукцію, котрі розповідають про багаторічну працю невтомних жінок в ім’я Української держави, у підтримку української родини.

Другий рік не припиняється робота зі створення альбому. Хочемо, щоб вийшов об’єктивний образ рівненських патріоток, які часто-густо, покинувши невідкладні справи, йшли на мітинги, пікетування, конференції, у будинки дитини та військові частини, упорядковували могили вояків УПА з єдиною метою: щоб сильною та квітучою постала Україна.

Альбом наповнений світлинами союзянок – на численних заходах, що проводилися організацією, у колі своєї родини. До світлин додано біографічні штрихи до портрету цих прекрасних жінок, кожна з яких – сформована  особистість, для якої власна доля і власне життя нерозривно пов’язане з долею України.

Надзвичайно багаті матеріалами сторінки В.Велігурської, О.Богуцької, Л.Якобчук, І.Сень, Л.Гаврилюк, О.Іванової, О.Міщук, Т.Рокитинець, Н.Рубанчик, Н.Шило, Г.Цьомка, О.Рашко, О.Симонович, В.Остапчук, бо їхня душа працює на добро.

В альбомі зібрано цінний матеріал, що розповідає про союзянські будні та свята. Тут зафіксовані зустрічі із знаними людьми, зокрема з С.Стецько, В.Чорноволом, П.Мовчаном, Л.Григорович, А.Пашко. Нащадки дізнаються, що членкині відродили на Рівненщині Свято Матері, систематично проводили наукові конференції, брали участь у виборах, фестивалях «Повстанські ночі», організовували виставки вишиванок, допомагали сиротам, одиноким жінкам, виступали на радіо, проводили презентації книг, екскурсії. Побували наші союзянки в Пересопниці, на Гурбах, Козацьких Могилах, у Базарі, Теслугові, Сухівцях, Суську, Загорові... Звичайно, брали активну участь у помаранчевій революції. 

При організації з ініціативи незабутньої Любові Гаврилюк створено Школу Шляхетних Українок, яку 10 років беззмінно очолює талановита О.Іванова. Завдяки цим двом жінкам працює Молодий Союз Українок. Керує ним вродлива розумниця Н.Демченко.

Вражають сторінки-розповіді про діяльність Школи Шляхетних Українок, про наших незабутніх Лесю Міськову й Олександру Петрикову, великого Вчителя Б.Степанишина, який був нашим мудрим наставником, а також про посестер, які зазнали більшовицьких тюрем: Д.Лещак, Н.Мудрик, Н.Негребецьку, Є.Семенюк, Г.Петренко.

Робота над упорядкуванням альбому триває. Наша світлиця відчинена для тих, хто хоче взяти участь у накопиченні матеріалу, а також для всіх, кого цікавить робота Рівненського міського відділення Союзу Українок.

Тетяна ПІЯР,   членкиня СУ з 1999 р.