Праслов’янська цивілізація на Волині у книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської Землі)»

ПЕРЕДМОВА

Пошуки свого коріння, своєї духовної спадщини є головною рисою кожного цивілізованого народу. Ми, як європейці, з трепетом вимовляємо слово Україна, вкладаючи в нього свою любов, повагу до заповітів своїх пращурів, до їх славного минулого.

Недоброзичливці неодноразово закидали нам, ніби ми безбатченки, а наші предки жили на задвірках історії, що вони були темними, дикими, убогими. А ми не вірили і ніколи в це не повіримо! Бо відчуваємо, що було все навпаки!

Новий дух нової, демократичної України примножує наші сили в пошуках істини. Ви тримаєте в руках книгу під назвою «Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)», яка відкриває нову сторінку в цих пошуках. Ви можете погоджуватися чи не погоджуватися з саме таким баченням авторами нашої державної історії. Але ця книга, безперечно, сколихне суспільну та історичну думку, породить безліч питань, на які будуть знайдені відповіді. Відповіді, які нам сьогодні лише починають відкриватися.

Бо Україна - це земля, що звалася в давні часи Дулібією Рось. У священному серці цієї землі - Волині духовні лідери наших пращурів, волхви-укри, задумали і створили світову потугу, духовну державу, яка понесла принципи просвітленості, духовного єднання зі Світовим Розумом, Богом. Саме це ми відчуваємо сьогодні серцем, свідомістю, усім нашим українським єством.

Бо Україна - земля, на якій був збудований білосніжний Суренж - столичне місто слави народу росів-дулібів, перших слов’янських послідовників волхвів-укрів у венедському середовищі Європи, столиці, яка не знала собі рівних у своєму часі.

Бо Україна - військова потуга слов’ян-дулібів, що потрясала європейські та азіатські імперії від часів гунів і до Київської Русі, вчилася сама і навчала своє оточення; сила, яка народила відбірні загони жреців-воїнів, славних духовних попередників українського козацтва, вірних, завзятих, нескорених.

Бо свята Волинь - серце просвітництва на нашій землі, велич Дулібії Рось. Тут покояться величні давньослов’янські святині, що обов’язково перейдуть до рук достойних нащадків, які не знищать їх, не поруйнують, а віддадуть їм належну шану.

Бо свята Волинь, у центрі якої навколо сучасного Рівного - колишнього Суренжа - розкинулося намисто міст великого оборонного кільця - Русколані (Гоща, Остріг, Кременець, Броди, Берестечко, Луцьк, Ківерці, Костопіль), що є окрасою нашого краю, як і міста, що були всередині цього кільця (Пересопниця, Здолбунів, Дубно). Свою місію вони несли і в часи українського козацтва, і в часи визвольної боротьби Української Повстанчої Армії.

Заангажовані історики давно й безуспішно шукають витоки древнього слов’янства, розміщуючи осередки його виникнення то на Віслі і Дніпрі, то на Дунаї та Оці, обминаючи найдревнішу землю слов’янського світу - Волинь. Державу росів вони розміщують у різних куточках, але не там, де вона природно існувала. Тому й виникла таємниця Волинської землі, таємниця слов’янства, таємниця Дулібії Рось, таємниця Суренжа-Рівного.

Для відповідей потрібен пошук. А він потребує зусиль, коштів, сміливості, та найбільше - відходу від історичної заштампованості. Маємо зрозуміти, що державницький етап Київської Русі – лише пізніший етап того, що звалося попередньою державою - Дулібією Рось. Її час - це остання мить існування роської просвітницької ідеї, яку волхвам не вдалося зберегти і яку разом з пам’яттю про предків відкинула князівська влада.

Ми докладемо всіх зусиль, щоб такі пошуки здійснювалися, а їх результати широко оголошувалися. Ми сприятимемо тим людям, які з благородною метою цього пошуку готові вкладати в нього душу і серце, вести розкопки, писати книги, будувати музеї.

Упевнений, що в місті Рівне ще постане музейний комплекс давньоукраїнської, давньослов’янської, дулібської історії, у якому будуть зібрані та збережені пам’ятки Волинської землі, а знайдені слов’янські раритети, створені волхвами-украми, стануть найвищими символами держави Українаю

Василь ЧЕРВОНІЙ,

голова Рівненської обласної державної адміністрації.

Посвячується Україні та першій Трояні, Славі, Перуну, Орю, волхвам-украм, засновникам великого духовного вчення слов’ян

РОЗДІЛ 1

З огляду на те, про що йдеться в цій книзі, те, яким чином вона готувалась, ми, її автори, зрозуміли: людське суспільство надзвичайно вразливе. Вразливе до потужних земних катаклізмів, до людського непорозуміння, зарозумілості, ворожості і як наслідок - воєн.

Успіхи нових поколінь людей, швидкі цивілізаційні спалахи на Землі легко «переконують» людину в її уявній всесильності й винятковості, стають поштовхом до зарозумілості.

Це веде людство до чергових неприємностей, до чергових суворих випробувань, а отже, до нових спроб осягнути сутність свого існування. А ця сутність ніколи не ховалася від людини: ми є часткою Всесвіту, елементом всесвітнього інформаційного поля, Всесвітнього Розуму, який визнає за найвище закони любові, прощення, високих знань, самоусвідомлення своєї ролі в цьому світі.

Наступне, у чому ми переконалися, це те, що інформація про всі людські діяння, про історію суспільства не зникає, як не зникає інформація про будь-що в цьому світі. Всесвіт, як гігантський живий організм, записує на рівні тонких полів (споріднених з традицією) все, що в ньому відбувається. Його пам’ять всеоб’ємна, надшвидка і, головне, доступна для людини, бо людина є невід’ємною часткою Всесвіту.

Найголовніша людська мета - одержання доступу до цієї інформації, уміння нею користуватись.

Проте тут є свої «але». Інформацію треба вміти розкодувати, прочитати й елементарно зрозуміти її суть. Таке розкодування деколи відбувається спонтанно, а іноді після довгих наполегливих дій, медитацій, духовної роботи над собою. У видатних винахідників це момент просвітлення, еврики. У релігійних діячів це момент пророцтв. З цього випливає, що, найперше, людина має бажати знайти цю відповідь, яка мусить базуватися на попередніх знаннях.

А ще, і це є об’єктивністю, поки що не всі люди здатні зчитувати та розуміти таку інформацію. Найкраще це виходить у тих небагатьох, хто має розвинене так зване «третє око» і хто це «третє око» тренує. На тренінг та розвиток «третього ока» суттєво впливає духовна спрямованість людини, що має бути глибоко позитивною. Важливу роль при цьому відіграє і відсутність внутрішньої агресії, злоби, заздрощів.

Люди, які володіють цими здібностями (посередники), єднають людство зі всесвітнім інформаційним полем, Всесвітнім Розумом. Через «свого» вчителя, того, що має прямий зв’язок з вищою божественною суттю цього світу, групи вірних сприймають контакт зі Світовим Розумом. Ці вчителі звуться не інакше як синами Божими.

Саме такий зв’язок допомагає розвинути у вірних ту позитивну енергетику, яка має після фізичного кінця людини влитися у всесвітнє інформаційне поле, поринути до Бога.

Але активне несприйняття «чужих» учителів, внесення людського фактора в релігійну діяльність плодить ту велику кількість конфесій, яка існує у світі, призводить до ворожнечі між людьми. Люди, що по суті сповідують єдині для всіх духовні цінності цього світу, стають ворогами.

Нам здається, що через це ми зрозуміли основну сутність, руйнівну силу, керівну спрямованість древньослов’янського суспільства, яке було сформоване на основі безперечної керівної ролі верстви людей, що звалися волхвами. Вони - найкращі з тих, хто мав природжені здібності контактувати зі всесвітнім інформаційним полем, Світовим Розумом, вони - сини Божі!

Вони - добровільні виконавці високої місії просвітлення, якій присвятили все життя. Вони, по суті, надрелігійні діячі, творці релігії, які називали язичество (дослівно «Боже слово»), що є проявом єдиного духовного патріотизму. Вони обрали релігію методом суспільного впливу на народ, абсолютній більшості якого важко було пояснити особливі здібності самих волхвів та способи отримання інформації від Всесвітнього Розуму.

Вони ті, хто тривалий час організовували та проводили навчання своїх наступників з обдарованої молоді. Вони перетворили місійність у постійний процес, виконуючи надважку роботу, стверджуючи, що контакт зі Світовим Розумом існує і в будь-який момент людина, людство можуть ним оволодіти. Вони, як пророки, були переконані: мати такий контакт - обов’язок людства, бо тільки він є шляхом істинного розвитку.

Усвідомлення волхвами, що вони виконавці важливої місійної роботи, успіхи в цій роботі призвели до того, що вони вирішили, ніби перемоги будуть безперервними. Тому послаблення ними цієї роботи, відхід від чіткості її виконання, створення занадто великої та важко керованої структури стало причиною розпаду створеної волхвами давньослов’янської імперії - Дулібії Рось. До цього призвело ослаблення ідейних, духовних впливів на зовнішнє оточення, що поступово та свідомо «переплавлялось» у слов’янство. Примусовість цього процесу в період зародження Дулібії Рось компенсувалася завзяттям, перемогами, ідейною зверхністю. Проте, починаючи з VІ-VІІ ст.ст., зростання кастовості суспільства, формалізація обрядів посвячення, виникнення різних проблем у великій імперії викликали потяг у новоприлучених народів до самостійності. Вони, ставши слов’янами, так і не стали русами (просвітленими). Це був початок кінця.

Волхви - зачинателі об’єднавчих процесів у Європі на ідейно-духовних засадах. Це дуже співзвучно до того, що відбувається в Європі та світі нині. Рівність вони розуміли як рівність духовну, рівність перед Світовим Розумом, а людей - як його частинки. Для них не мали значення раса, колір шкіри, попередні вірування. Адже рівність наставала після просвітленості, прилучення до ідей високого знання та єдності зі Світовим Розумом. Проте цю просвітленість, особливо в пізній період, вони несли поверхово та шляхом примусу, що стало причиною невдач. В останні століття своєї діяльності вони не уникли спокуси певної модернізації древнього вчення, що його несли європейські вчителі-будителі минулого та яке зберегли їхні учні на Тибеті. Повернувши вчення на європейську землю у формі волхвізму, вони не уникли прорахунків, як люди з необмеженою владою. Тому неуспіх волхвів - це трагедія їх як людей, а не недосконалість древнього вчення, яке вони намагалися впровадити.

На щастя, посіяне ними позитивне, духовне, людяне по відношенню до людини як духовної істоти живе й дотепер. Воно є основою того, що у світі зветься загадковою слов’янською душею: самозреченість, душевність, готовність поділитися останнім, самопожертва.

Нині людство вкотре прямує до чергового піку свого суспільного, технічного розвитку. Чи врахує воно помилки минулого, чи оступиться? Чи вдасться йому зазирнути у всесвітнє інформаційне поле, з’єднатися зі Світовим Розумом, а отже, запобігти бідам? Цінна інформація, накопичена там, дозволить запобігти скочуванню до чергових катаклізмів, які стимулює сама людина!

Поточний момент історії цікавий тим, що світове товариство все більше стає інформаційним, а тому толерантним до різних думок. Настав момент, коли воно, майже все, готове слухати, робити висновки, змінюватися на краще. Можливо, воно почує й наше слово: для отримання доступу до вселенських знань, Світового Розуму потрібно, у першу чергу, кожному працювати над своєю духовною сутністю, над здатністю бути часткою Світового Розуму, оскільки тільки добрим душам відкривається цей канал зв’язку зі Світовим Розумом, канал злиття з його польовими структурами.

Написана нами книга - це спроба показати, що можна і треба зробити, маючи такий доступ, доступ до важливої інформації. Ми готові до критики й уточнень, бо не ставили завдання перевірити всі наявні факти. Розуміємо, не завжди наші питання в інформаційне поле були точними та всеохоплюючими, адекватними тому, що відбувалося в ті давні часи в дійсності. Адже рівень отриманих нами відповідей залежав передусім від рівня наших, можливо, не завжди глибоких знань та питань. Проте ми знаємо: так широко ці питання ніхто до нас не ставив.

Наша робота виконана менше ніж за рік, хоча, наголосимо, кожен з нас готувався до неї все своє попереднє життя. У книзі є суперечливі моменти, які нас ставили в незручне становище, бо перекреслювали загальновідомі наукові факти. Проте цілісність кінцевого результату вказувала на можливу недоречність таких сумнівів. Ми їх залишили без корегування та підганяння під усталені погляди. Крім того, запевняємо, не було ніяких спроб щось дописувати від себе, не узгоджуючи це з інформаційним полем. Бо спроби щось поправляти вели нас до неузгодженості та втрати логічності історичного викладу. Тому усвідомлюємо, що на нашу адресу, можливо, пролунають звинувачення в нашій некомпетентності, особливо у вузькоспеціальних дисциплінах.

Відчуваємо ми й те, що праця ще не завершена, не прочитані певні важливі дати, події. Можливо, десь ми не до кінця зрозуміли складні суспільні, міждержавні, міжнародні відносини. Проте впевнені, логіка і хід подій загалом, у своїй основній масі, відповідають тим, що відбувалися в ті часи.

Під кінець роботи над цією книгою ми дійшли глибокого переконання в тому, що ми є лише формальними її авторами. Істинний автор користувався нашою зацікавленістю, відкритістю, бажанням працювати, шукати істину, і ми щиро вдячні вищим силам за довіру.

Ми чітко усвідомлюємо, що істина ховається в освоєнні людством вічного, незмінного, вищого космічного закону світобудови, закону Творця. Вивчати цей закон та слідувати йому для свого ж блага - має бути ціллю людства сьогодні. Бо закон цей діє поза волею людини і незалежно від її цивілізаційних успіхів, релігійних обрядів, ідеології. Він - стабільний, непорушний каркас цього світу, його стрижень, даний Богом.

(Далі буде)