Матчук віддав крісло голови РОДА Черномирдіну,

а Чайка мало не покалічив австрійців

Так на Рівненщині відзначили річницю Брусиловського прориву…

2 червня минуло 90 років від часу знаменитого Брусиловського прориву, який, на думку багатьох істориків, переломив хід Першої світової війни. Операція російського генерала Брусилова пройшла теренами Волині. Це й стало причиною візиту в наші краї Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна та Отто Януса, представника австрійського «Чорного Хреста» - організації, яка займається впорядкуванням австрійських військових поховань. Разом з головою фракції Партії регіонів у Рівнераді Губановим Черномирдіна зустрічали голови Рівненської облради Олександр Данильчук, облдержадміністрації Віктор Матчук та Рівного Віктор Чайка. Утім, урочистості не обійшлися без ексцесів, які могли закінчитися трагічно.

 Ігор МАКСИМІВ

Чи то душі полеглого вояцтва спробували довести, що ще далеко не все в оцінці тієї війни вирішено, чи просто міська влада поставилася до організації урочистостей легковажно, але в той момент, коли на трибуну вийшли гості, поміст провалився і ледь не поховав у своїх порожнинах усю австрійську делегацію. Туди могло затягнути й Черномирдіна, але, на щастя, російського посла його вхопив за руку Данильчук. Можна не сумніватися, що відтепер і йому в разі чого російське громадянство гарантоване. Пізніше голова облради обмовився, що за підготовку сумнозвісного помосту відповідала міська влада, тож і відповідати за інцидент повинна вона.

Очевидно, через цей прикрий епізод Матчук і Данильчук не могли знайти собі місця, тому й вирішили посадити на прес-конференції Черномирдіна в крісло голови Рівненської обласної державної адміністрації під державними символами, а самі примостилися обабіч. Російському послу роль губернатора Волинської губернії, мабуть, сподобалася і він, не поспішаючи розмовляв з журналістами. З цієї зустрічі рівняни дізналися, що «русскій язик на то он і могуч, что может защітіть сам себя» та що корінь проблеми заборони українського експорту до Росії «в проблємє», суть якої так і не пояснив. Черномирдін зізнався, що не спить ночами, переживаючи, якою буде коаліція в українському парламенті. Але згодом опанував себе і виголосив, що переживати потрібно саме нам, а росіянам «только сопєрєживать». На цьому риску під демагогією по-кремлівськи було проведено остаточно.

На прикладі цих урочистостей яскраво прослідковується суттєва світоглядна відміність влади Матчука-Данильчука-Чайки від тієї влади, яку ми виборювали під час помаранчевої  революції. По-перше, панахиду на могилах полеглого вояцтва відслужив митрополит Московського Патріархату Варфоломій, а представника Київського Патріархату навіть не запросили. По-друге, жодного слова не було сказано про те, що більшість солдатів у лавах російської армії складали українці. Та й загалом урочистості були схожі виключно на тріумф російської зброї і слави. А де ж українська національна гордість та історична пам’ять?