У ПОШУКАХ НОВІТНЬОГО «КОЗАЦЬКОГО» РЕДУТУ

Коли стоїш на Козацькому редуті, де в обороні держави Хмельницького склали свої голови герої козаки, спадає на думку, що відтоді мало що змінилося: Україна знову на розпутті, думає, до кого прихилитися - чи то до Москви, чи то до Варшави? Ось тільки новітнього редуту немає, та й справжніх, а не розцяцькованих козаків залишилося мало.

 У тому, що Рівненщина – козацький край з величною історією, переконатися легко. Для цього необхідно лише хоча б раз побувати під Берестечком та на Козацькому редуті, що знаходиться посеред поля поміж селами Плоска й Семидуби Дубенського району.

Козацький редут – свідоцтво грандіозної битви під Берестечком. Саме тут – майже на околиці містечка Дубно - відступаючий загін козаків був оточений поляками. Українські вояки нашвидкуруч насипали укріплення – редути – і в страшному бою полягли всі до одного.

Мешканці довколишніх сіл поставили на цьому святому місці декілька кам’яних хрестів – таких самих, як і у Пляшевій. А в 1943 році на Козацькому редуті приймали присягу на вірність Україні козаки ХХ століття - вояки Української Повстанчої Армії.

У 1991 році зусиллями українських патріотів та безпосередньо художника і поета Миколи Тимчака пам’ять козаків на редуті увічнила капличка та дзвіниця. Відтоді щороку у першу неділю липня сюди приїжджають тисячі патріотів, щоб вшанувати героїчно полегле козацтво.

Нинішнього року, на відміну від попереднього, керівництво області захід проігнорувало. Від облдержадміністрації «для галочки» прибув лише соціаліст Торкунов, який був одним із організаторів сумновідомої провокації під Берестечком (читайте в минулому номері «Волині» матеріал «Усе як у 89-му»).

Після молебню, відслуженого священиками Української Православної Церкви Київського Патріархату, розпочався врочистий мітинг. Серед промов слід відзначити полум’яні виступи скульптора Миколи Тимчака та голови Рівненської обласної організації Української Народної Партії Василя Червонія.

Микола Тимчак звернув увагу присутніх на те, що синьо-жовті стяги України знову тріпоче холодний московський вітер, а нове змосковщення розгортається з небувалим успіхом, а від рідної української мови відмовляються ті області, які формували феномен козацтва.

Василь Червоній зазначив, що складна внутрішньополітична ситуація у нашій державі зумовлена тим, що ми так і не зуміли зробити висновки з помилок наших пращурів.

- Поразка національно-визвольних змагань Хмельницького вчить нас простій істині, що жоден народ у світі не бажає нам добра, і покладатися потрібно виключно на власні сили, - наголосив В.Червоній. Іншою важливою помилкою, яка буйним цвітом розвивається нині, стало неусвідомлення того, що лише національні кадри при владі можуть стати єдиним гарантом національної ідеї та реалізації народних сподівань.

Минулі вибори, на думку Червонія, стали великим обманом народу, адже склалася парадоксальна ситуація, коли виборці, голосуючи буцімто за партію Ющенка, проголосували за Порошенка і Третякова; голосуючи за Тимошенко, насправді проголосували за друга Бакая Данильчука, за Фельдмана та Абдуліна. Якщо ми хочемо добра для країни, а не для кишень окремих олігархів, то необхідно обирати ті політичні сили, які послідовно відстоюють і українську ідею, і українські інтереси; політиків, які розмовляють українською в родині, а не для показухи, не словом, а ділом дбають про справу визнання УПА. Ось тоді ми зможемо привести до влади дійсно патріотичні сили, які діятимуть в інтересах виборця, а не своїх власників, - підсумував Василь Червоній.

Чергове свято козацької слави відгриміло. Та, мабуть, не заради шашликів і куліша з оковитою українці крізь віки проносять у серці пам’ять про ті героїчні події. Гадаю, такі святі місця багато поколінь українців оберігало спеціально для того, щоб тепер нарешті політики, зустрівшись тут, разом, засукали рукава і насипали новий редут. Щоб, об’єднавшись, пліч-о-пліч обороняли на ньому Україну – якщо треба, то й до останнього подиху. Вони ж бо провідники – отамани ХХІ століття.

Ігор Гошовський.