|
П’ятниця, 14 липня 2006 року №28 (785) |
|
Президенту
України пану Віктору ЮЩЕНКУ Зокрема,
за вказівкою С. Піддубного для обмеження
громадян у реалізації їх конституційних
прав на участь і проведення мирних
мітингів, зборів та на свободу слова було
застосовано підрозділ міліції
особливого призначення «Беркут».
Вказаний підрозділ було застосовано не
для розшуку і затримання особливо
небезпечних і озброєних злочинців, а
проти громадських та політичних діячів,
із порушенням пункту 81 Статуту патрульно-постової
служби, Закону України «Про міліцію» та
Конституції України. С.Піддубним
систематично порушується Конституція
України, нехтуються права та свободи
громадян, застосовуються спецтехніка та
спецзасоби міліції у власних інтересах
та з метою впливу на громадян України. За
потурання міністра МВС України Ю.Луценка,
С.М.Піддубний дав незаконний наказ на
застосування спецпідрозділу міліції та
спецтехніки для захоплення приміщення (гаража)
облдержадміністрації та вилучення
звідти автомобіля без будь-якого
судового рішення. Відеозапис
правопорушень бійцями рівненського «Беркута»
обійшов телеекрани всієї України. Через
відсутність принципового підходу до
виконання службових обов’язків та брак
вимогливості до підлеглих передусім з
боку начальника УМВС України в
Рівненській області полковника міліції С.М.
Піддубного, а також начальника СВ УМВС в
області підполковника міліції О.В. Басюка,
заступника начальника УМВС полковника
міліції А.М.Савонюка та начальника ВДСБЕЗ
УМВС в області підполковника міліції О.І.
Долінського залишаються без адекватного
реагування порушення та вимоги про
притягнення винних осіб до
відповідальності. Одним
із прикладів беззаконня, яке чиниться
керівником обласної міліції, є ситуація
із затриманням на автодорозі Ковель-Київ
автомобіля «Камаз» з вантажем CD-дисків
без будь-яких супроводжуючих документів.
За наявності очевидних ознак злочину,
передбаченого ст.203-1 КК України,
начальником відділення ВДСБЕЗ УМВС
України в Рівненській області капітаном
міліції М.Войловим 26 січня 2006 року
прийнято рішення про відмову у порушенні
кримінальної справи на підставі п.2 ст.6
КПК України. Постанова про відмову в
порушенні кримінальної справи погоджена
особисто начальником ВДСБЕЗ УМВС в
області, а затверджена начальником УМВС С.
Піддубним. Більше
того, від часу звільнення мене з посади
голови Рівненської облдержадміністрації,
С.Піддубним не порушено жодної
кримінальної справи за державною
програмою «Конрабанда- Стоп!», виконання
якої перебуває під особистим контролем
Президента України, а в області під моїм
контролем, як голови ОДА. Це дає підстави
зробити висновок про поглиблення
корупційних дій з боку керівника
обласної міліції. Шановний
пане Президенте! Вкотре звертаюсь до Вас,
як до гаранта Конституції України, з
проханням відновити законність і
правопорядок на території Рівненської
області та взяти під особистий контроль
роботу керівництва обласного УМВС. депутат
Рівненської обласної ради, голова
РОО Української Народної Партії Василь
ЧЕРВОНІЙ Коли
ти при посаді, то й на позицію своєї
партії можна начхати В
ефірі 5 телевізійного каналу голова
Народної партії, колишній спікер ВР
Володимир Литвин заявив про те, що в
політичний ситуації, що склалася, він
схиляється до розпуску парламенту та
призначення дострокових виборів. А
днями, заперечуючи пропозицію фракції
Української Народної Партії скликати
позачергову сесію Рівненської обласної
ради з метою звернення від сесії до
Президента України щодо розпуску
парламенту, заступник Матчука Ю.Благодир,
який очолює фракцію Литвина, виступив
категорично проти дострокових виборів до
ВР. Така
розбіжність у поглядах однопартійців і
родичів пояснюється дуже просто: будь-які
перевибори Благодиру невигідні. Адже
партія для нього – лише ширма, прикриття
та засіб здобути посаду, яка дасть
можливість вдовольняти свої бізнесові
апетити. Юрко
СЛАВУТИЧ. Як
забрехалися Матчук з Данильчуком на
Козацьких Могилах, які буцімто планували
надати слово Червонію Після
подій, які мали місце під час святкування
355 річниці Берестецької битви, у засобах
масової інформації з’явилося достатньо
публікацій, упереджених і не дуже.
Зрозуміло, як саме висвітлили подію ЗМІ,
підпорядковані теперішній обласній
владі чи ті, котрі намагаються заробити в
неї бали. Але неправдиві дописи
викликають у людей протилежну реакцію.
Саме тому з’явилася стаття
неупередженого свідка та учасника подій,
відомого громадського діяча і
письменника-публіциста Дмитра Чобота,
яку ми пропонуємо вашій увазі. Прочитавши
у радивилівській газеті «Прапор перемоги»
від 7 липня 2006р. передрук публікації «Бій
під Берестечком-2», зрозумів, що теперішня
рівненська влада явно не поважає своїх
земляків, бо навмисно вводить їх в оману,
спотворюючи дійсну картину подій під час
відзначення 355-річчя битви під
Берестечком. Оскільки мені дещо відомо
безпосередньо, вирішив поділитися з
волинянами наявною інформацією. Напередодні
ювілею Берестецької битви з ініціативи
першого директора музею «Козацькі Могили»
П.Лотоцького було підготовлено текст
звернення до Президента України,
Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України про надання Державному
історико-меморіальному заповіднику «Поле
Берестецької битви» статусу «Національний»
та спорудження на його території нового
достойного приміщення для влаштування
сучасного музею й передачі старих
монаших келій, у яких тепер тісниться
явно застаріла експозиція, діючому Свято-Георгієвському
чоловічому монастирю. Таке вирішення
явно назрілої проблеми не лише
кардинально поліпшило б рівень музейної,
наукової та патріотично-виховної роботи -
це б підняло авторитет України у світі. Текст
цього звернення був зачитаний на
науковій конференції «Берестецька битва
в історії України», яка відбулася в селі
Острів 24 червня ц.р. Після гарячого та
емоційного обговорення його одноголосно
підтримали всі присутні науковці,
краєзнавці, представники громадськості
та влади. На конференції також була
внесена пропозиція про те, аби ініціатива
науковців, музейних працівників і
літераторів була оголошена на
завтрашньому вічі. Такий крок став би
важливим фактором на шляху створення під
Берестечком козацького пантеону
загальнонаціонального значення. Ще
перед науковою конференцією і після її
завершення від представників влади та
дирекції музею я почув, що жодного віча чи
мітингу завтра не буде, – виступлять лише
голови облдержадміністрації і облради,
після чого відбудеться концерт. Це мене
вкрай здивувало, адже, починаючи з 1989 року,
мітинги на Козацьких Могилах стали
неодмінним атрибутом вшанування героїв
Берестецької битви. До речі, на мітинги
завжди збирається набагато більше народу,
ніж на концерти, – люди хочуть почути
живе слово. На
моє здивування, представники влади
повідомили, що мета є банальною – не дати
виступити В.Червонію. Це мене обурило. Бо
з самого початку було видно, що із цієї
затії нічого доброго вийти не може. Я
радив цього не робити. Подібної думки
дотримувалися представники місцевої
влади і музею. На мій подив, я почув, що «ситуація
під повним контролем», більше того,
виявляється, керівництво рівненської
міліції запевнило, що на сцену жоден «посторонній»
і небажаний не пройде. Такий був
запланований сценарій, у якому одразу
проглядалися конфронтація та конфлікт. Незважаючи
на явну заборону проведення мітингу, я
твердо наполягав на необхідності
підтримки ініціативи науковців народом. Упродовж
24-25 червня зі мною неодноразово
контактували представники влади, суть їх
бесід – відмовити мене від необхідності
зачитування резолюції, бо це порушить уже
затверджений сценарій і приведе до
мітингу, якого, за моїми спостереженнями,
чомусь панічно боялася влада. Уранці 25
червня представники влади запитали мене,
як я дивлюся на те, що звернення наукової
конференції та текст резолюції народного
віча на його підтримку зачитає голова
облдержадміністрації. І хоча така
пропозиція виглядала дуже дивною, я
погодився і передав текст обох – головне
результат, а не шлях його досягнення:
підтримка народом ідеї створення
національного пантеону важливіша від
того, хто її озвучує. У
неділю, 25 червня, перед початком
урочистостей, у присутності святішого
Патріарха Філарета, великої кількості
священиків і маси народу біля головної
сцени стався страшний гармидер, явно
спровокований невиваженими діями влади. Під
час скандування «Ганьба!» і «Геть!» на
адресу обласного керівництва стало
зрозуміло, що представники влади
прочитати текст звернення наукової
конференції та проект резолюцій віча не
зможуть, тому я з колишнім директором
музею, заслуженим працівником культури
України П.Лотоцьким рушили до сцени, яку з
усіх боків щільно оточили правоохоронці.
Сходи на сцену охороняв міліціонер у чині
полковника та чимала група офіцерів і
сержантів у сірій камуфляжній формі. Вони
навідріз відмовилися пропустити на сцену,
бо, мовляв, наших прізвищ немає у списку
запрошених. У цій ситуації інтелігентний
Павло Якович відійшов, а я побачив на
сцені мого доброго знайомого з
Радивилова Сергія Демінського, учасника
художньої самодіяльності, і попросив
його покликати пляшівського сільського
голову; з його допомогою я й потрапив на
сцену. Там, крім двох десятків
радивилівських хористів, були голови
облдержадміністрації та обласної ради,
представник обласного управління
культури, сільський голова і керівник
рівненської «Батьківщини». Оце, мабуть, і
всі «запрошені». Решту згодом склали
представники Олега Тягнибока зі Львова
та Василя Червонія з Рівного, які
вимушені були силоміць долати
міліцейські кордони. І
хоча мені надали слово, я не встиг
виступити – керівник Рівненської
організації «Батьківщини», мабуть,
думаючи, що я говоритиму про даму з косою
і палаючими очима, випередив мене,
підскочив до мікрофону та почав щось
верзти про «найпотужнішу» в Рівненській
області політичну силу під назвою «БЮТ»,
поки його народ не заглушив скандуванням
«Ганьба!» та не зігнав зі сцени. У
збудженій атмосфері, викликаній
агресивним стилем «БЮТівця», виступати з
конкретною пропозицією щодо розбудови
національного комплексу «Поле
Берестецької битви» не було рації, і я із
сумом спостерігав за небаченим досі
масштабним посміховиськом. Але
основні тези резолюції щодо побудови
нового приміщення музею «Козацькі Могили»
все-таки було зачитано. Це зробив Василь
Червоній. Народ його одностайно
підтримав. А
я ось тепер читаю далеко не об’єктивні
публікації про події на Козацьких
Могилах 25 червня і думаю: навіщо було
втягувати правоохоронців у явно
непритаманну їм діяльність? До речі, не
передбачену Законом про міліцію. І ще
одне запитання виникло в мене: той
головотяп з міліцейським кашкетом, який
запевнив чільників області, що не
допустить В.Червонія на сцену, часом, бува,
не боровся з ним ще в радянські часи та не
виривав з його рук синьо-жовтий стяг, і не
давав протизаконних вказівок про
вилучення з Рівненської обласної
друкарні моїх книг, які чомусь не
подобалися владі – «Свистун» (20 тисяч) у
1999 і «Нарцис» (30 тисяч) у 2002 роках? То що ж
змінилося в рядах рівненської міліції за
15 років незалежності? Безумовно,
що не місія міліції захищати бездарних
каліфів при владі; її завдання –
охороняти право і порядок у державі. Те,
що сталося на урочистостях з нагоди 355
річниці битви під Берестечком, безумовно,
є вкрай негативною подією, з якої вартує
зробити належні висновки на майбутнє
всім, передусім народу. Дмитро
ЧОБІТ, письменник,
народний депутат України 1,2,3 скликань. 7
липня 2006р., м.Броди. |