ЯКА ТАМ МОРАЛЬ, КОЛИ ВЛАДА В РУКАХ...

Як так склалося, що чинна влада  стає опозицією; як за один день може змінитися політичний курс держави і хто, зрештою, у цьому винен? Для опису ситуації в українському політикумі підійде хіба що фраза Лермонтова: «Змішались в купу коні, люди...». Більшість віддає перевагу звинуваченням на адресу Мороза. От хто, мовляв, зрадник. Утім, як на мене, найбільш непослідовною є поведінка саме пропрезидентської партії «Наша Україна». Тут, як кажуть, бабця на двоє гадає. Зранку вони заявляють, що йдуть в опозицію до бандитсько-лівацької більшості, а вже ввечері спокійненько і без зайвих коментарів ведуть переговори з тими ж бандитами, комуністами та соціалістами. Так, начебто нічого й не сталося і ніхто Майдан не зраджував. Ну звісно, як таке може трапитися, щоб партія Президента, відмовившись від влади, опинилася в опозиції?

  Невизначеність у верхах ставить у досить цікаве становище представників влади на місцях. Так, голова Рівненської облдержадміністрації Віктор Матчук сьогодні відверто уникає коментарів щодо політичної ситуації. Як працюватимете? Кого підтримуватимете? Як варто діяти? Ну що ж тут можна сказати, коли для нього немає ніякої різниці, хто буде очолювати уряд.

На своїй прес-конференції пан Матчук офіційно заявив, що йому «все одно, хто буде українським Прем’єром», і про те, що «він співпрацюватиме з Януковичем, бо в області склалася нормальна робоча обстановка». А на сесії облради заявив, що нехай там, у Києві, чубляться, а нам, мовляв, байдуже. Тобто чи буде Прем’єром однопартієць Єхануров (якого Матчук уже здав) чи Янукович – байдуже. Але ж хіба такою має бути позиція державного мужа? На сесії Рівненської міськради фракція «Нашої України» на чолі з віднедавна «помаранчевим» Віктором Чайкою завалила ухвалення ініційованого фракціями БЮТ та УНП звернення до Президента з вимогою не висовувати кандидатуру Януковича на посаду Прем’єр-міністра і призначити нові парламентські вибори. Зіставивши всі ці факти, можна дійти більш-менш чіткого висновку: жодних принципових дій для запобігання антиукраїнському перевороту в Україні ні Матчук, ні його партія робити не збираються. Тепленькі владні крісла для них важливіші від ідеалів, які у 2004 році так самовіддано виборював народ на холодних Майданах.

Щоб побачити суто прагматичний вичікувальний розрахунок у діях Чайки та Матчука, великим психологом бути не обов’язково. Виникає хіба що одне питання: чи притаманна цим людям бодай найелементарніша мораль? Адже ще свіжі спогади про те, як перед парламентськими виборами Чайка бив себе в груди, обіцяючи підтримувати курс Президента, як Матчук називав себе «другом Ющенка» та обіцяв Рівненщині справжню моральну владу.  Хіба представнику «моральної влади» може бути байдуже до того, що його соратників по партії, тих-таки Єханурова, Порошенка і Безсмертного, за підтримки яких він, зрештою, і здобув омріяне губернаторське крісло, грубо усувають від влади? І чи може представник «моральної влади» співпрацювати з бандитами? Чи всі ті балачки про мораль були просто красивою ширмою, призначеною для окозамилювання довірливих виборців, і гарним інструментом для прокладення дороги до влади заради грошей?

 Віктор ПЛАНОВИЙ.