Знайомтесь, уряд «данєцкіх»:

Квота Януковича:

Микола Азаров – перший віце-прем’єр та міністр фінансів. Відповідальний за ЄЕП в Україні при Кучмі, головний організатор і виконавець податкових репресій проти опозиції того часу. Відзначається принциповою позицією у небажанні вивчати українську мову. Під час свого нещодавнього балотування на посаду спікера з трибуни Верховної Ради виголосив промову про «великій і могучій русскій язик», яким розмовляв навіть Шевченко з Гоголем.

Змінив свого часу власне прізвище Пахло на прізвище дружини. З дитинства він комплексував щодо неправильного вимовляння звуку «л»; своє прізвище він вимовляв як «Пахво», так його дражнили у школі.

Андрій Клюєв – віце-прем’єр із кураторством паливно-енергетичного комплексу. Його призначення було безальтернативним. Він багато критикував схеми «РосУкрЕнерго», але сумнівно, чи здатен він їх поламати. Клюєв входив до активної групи переговірників із створення широкої коаліції. Будучи начальником тіньового штабу Януковича на виборах-2004, він доволі швидко порозумівся з «помаранчевою» владою.

На допомогу прийшли давні стосунки з Юрієм Луценком, у парафії якого певний час перебувала кримінальна справа, де фігурував брат Андрія Клюєва Сергій – про побиття демонстрантів під Центpвиборчкомом. Вердикт по ній так і не було винесено. Окрім цього, Клюєва підозрюють у реалізації схеми підкупу Мороза та підготовці замаху на В.Ющенка у розпал виборчої кампанії.

Дмитро Табачник – віце-прем’єр із гуманітарних та соціальних питань. Претендентом на це місце називали Раїсу Богатирьову, однак вона відмовилася іти в уряд, ображена на однопартійців за те, що вони не внесли її кандидатуру на посаду віце-спікера.

Володимир Рибак – віце-прем’єр і міністр будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства. Високе крісло відійшло ще одному давньому соратнику Януковича, який відноситься до плеяди «старих донецьких». Чотири року тому Рибак обіймав посаду міського голови Донецька.

Іван Ткаленко – міністр у зв’язках з Верховною Радою та іншими органами державної влади. Ще один член старої команди Януковича. В його попередньому уряді він займався цими ж питаннями.

Анатолій Толстоухов – міністр Кабінету міністрів. Був вірний Януковичу до останнього, коли відмовився залишати заблокований будинок урядy під час помаранчевої революції. Призваний Януковичем на стару посаду – головного орговика Кабміну.

Михайло Папієв – міністр праці і соціальної політики. Його тандем із Януковичем два роки тому дозволив виробити одну з фішок передвиборчої кампанії – фіктивного підвищення пенсій. Зараз для Папієва Партія регіонів стала ближче за рідну СДПУ(о).

Василь Джарта – міністр охорони навколишнього середовища. Начальник штабу Януковича на виборах-2006, підсумками яких лідер Партії регіонів був задоволений. Джарту називають одним з організаторів антиющенківського шабашу 31 жовтня 2003 року в Донецьку.

Сергій Тулуб – міністр вугільної промисловості. Представник першого призову донецьких у владу. За часів попереднього прем’єрства Януковича очолював «Енергоатом», але робив це скоріше за квотою Кучми і з метою зачистки з цього підприємства інтересів нашоукраїнців Миколи Мартиненка і Давида Жванії.

Юрій Бойко – міністр палива й енергетики. Поява цієї людини не вселяє особливих надій на відмову «Нафтогазу» від схеми «РосУкрЕнерго», оскільки саме Бойко був її хрещеним батьком – за часів першого пришестя Януковича. Бойко-Льовочкін-Фірташ – цей трикутник продовжить працювати зараз, як це було три роки тому. Лобіював інтереси російської ТНК, яка хотіла качати нафту по нафтопроводу «Одеса-Броди» у зворотному напрямку.

Утім, враховуючи, що Фірташ знайшов ключ до серця Віктора Ющенка, а пасинки Фірташа з Андрієм Ющенком літають відпочивати на Мальдиви, зараховувати Бойка до чистих януковичів не можна.

Володимир Макуха – міністр економіки. До останнього призначення Макуха був послом у Японії та заступником міністра закордонних справ. У цьому статусі в попередньому уряді Януковича він супроводжував Азарова у засіданнях групи високого рівня по вступу до ЄЕП, а також брав участь у комісії Клюєва з питань розвитку енергетики.

Макуха не підписав звернення дипломатів у підтримку помаранчевої революції і начебто навіть забороняв своїм підлеглим носити стрічки апельсинового кольору.

Квота Мороза:

Станіслав Ніколаєнко – міністр освіти. Це призначення було найбільш прогнозованим з усього уряду.

Микола Рудьковський – міністр транспорту й зв’язку. Нинішній фаворит Мороза таки зміг вибороти собі одне з найжирніших міністерств. У соціаліста-скандаліста буде шанс показати, що транспорт для нього не обмежується фантастично красивим «Астон-мартіном», на якому його зафіксували у Києві, та яхтою, пришвартованою на Лазуровому узбережжі Франції.

Рудьковський «прославився» на всю Україну у травні, коли утік з посади міського голови Чернігова. Як бачимо, надзвичайна інтуїція прихильника костюмів Джеймса Бонда не підвела. Хто сперечатиметься з тим, що Міністерство транспорту – більш хлібне місце у порівнянні з Чернігівським престолом.

Квота Ющенка:

Борис Тарасюк – міністр закордонних справ, голова НРУ. Був одним з лобістів широкої коаліції, розуміючи, що змусити половину України проголосувати за НАТО на референдумі можна, тільки, зробивши агітаторами за цей курс Партію регіонів.

Амбіціями Тарасюка залишається отримати у 2008 році якщо не членство в НАТО, то хоча б запрошення до Альянсу. І коаліція з Януковичем його в цьому не лякає. Стверджують навіть, що Тарасюк більше воював за формулювання про НАТО з Тимошенко та Морозом, ніж під час переговорів «Нашої України» та Партії регіонів.

Анатолій Гриценко – міністр оборони. Є ще одним прапором НАТОвського курсу України. Втім його репутацію добряче підмочила червнева феодосійська завaруха.

Роман Зварич – міністр юстиції. Також символ західного вибору України, який, втім, так і не зміг без ганьби вийти з історії про свої дипломи.

Юрій Павленко – міністр у справах сім’ї, молоді й спорту. Був єдиним претендентом на це крісло.

Віктор Балога – міністр із надзвичайних ситуацій. Балогу називали претендентом на міністра внутрішніх справ, а хоружівський друг Ющенка Михайло Дорошенко лобіював його на голову Секретаріату Президента. Утім, поки він залишиться на місці українського Шойгу.

Ігор Ліховий – міністр культури і туризму. Молодий міністр і далі буде очолювати цей напрямок.

Юрій Поляченко – міністр охорони здоров’я. Кандидатура, яка не викликала заперечень ні в Ющенка, ні в Януковича.

Юрій Луценко – міністр внутрішніх справ. Напевно, таке наснитися Луценкy не могло й у найжахливішому сні у проміжку між мітингами під час помаранчевої революції.

Луценко в уряді – це парашут для Ющенка, який дає шанс зменшити каліцтва, приземляючись після останніх подій.

За цей час Луценко встиг наобіцяти, що ніколи не працюватиме в Кабміні Януковича, хоча під час зустрічі два тижні тому він отримав персональне запрошення в уряд від Ахметова. У відповідь Луценко відмовився, але пообіцяв бути не ворогом, а опонентом.

Президенту «Шахтаря» Луценко потрібен як символ для Заходу, що в Україні відбулося примирення Майданів, а новий уряд не можна апріорі називати корупційним.

Квота комуністів:

Найбільш прагматично своєю квотою в уряді розпорядилися комуністи. Вони її просто взаємовигідно обміняли на щось... Не будемо думати про них настільки погано, що це були американські долари. Тому від «комуністів» міністрами стали зовсім не комуністи.

Юрій Мельник – міністр агропромислового комплексу. Був віце-прем’єром АПК в уряді Єханурова.

Анатолій Головко – міністр промислової політики. А це – креатура російського бізнесмена Костянтина Григоришина, який уже тривалий час співпрацює з комуністами. Григоришин також перебуває у дуже близьких відносинах з Петром Порошенком і Миколою Мартиненком.

Ігор Гошовський,

за матеріалами “Української правди».