ХОДИТИ У ВИШИВАНКАХ – МОДНО

Стільки людей у вишиванках Рівненщина не бачила ще від часів першого вшанування річниці Берестецької битви, коли  на заклик Василя Червонія поблизу села Пляшева зібралося близько півмільйона українців, і з них велика частина у національному вбранні.

24 серпня майже 3300 рівнян одягли вишиванки у день святкування 15 річниці незалежності України. Цю цифру офіційно зареєструвало представництво проекту «Книга рекордів України» на рівненському майдані Незалежності під час акції «Вишитий рекорд-2006». Під час оголошення результатів акції її учасники утворили справжнє вишиване море біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

Було особливо приємно бачити зодягнену у вишиті сорочки молодь, якої, варто відзначити,  серед учасників «Вишитого рекорду-2006» зібралося найбільше. А значить, часи, коли вишиванка асоціювалася у молодих людей з чимось безнадійно архаїчним і шароварним, минули. Молоді люди врешті перестали цуратися культури своїх предків і починають поволі усвідомлювати, наскільки важливо її шанувати. До того ж, акція наочно продемонструвала, що вишиванка – це не лише патріотично, а й насправді красиво, стильно і, зрештою, модно. Свято вірю, що вже наступного року «Вишитий рекорд-2006» буде побито і з кожним новим роком число учасників таких акцій невпинно зростатиме, бо всі, хто цього дня прийшов на Майдан без вишитої сорочки, безперечно, загоряться палким бажанням якнайшвидше придбати і одягнути її.  Хочеться також вірити, що такі акції є лише першими ластівками тих часів, коли вишиванка перетвориться з якогось напівекзотичного вбрання на невід’ємний  аксесуар повсякденного одягу кожного українця, як це давно стало, наприклад, для Василя Червонія, і ще раз нагадуватиме нам, хто ми і звідки вийшли. Саме це і стане фактором, який абсолютно органічно об’єднає націю і зробить її свідомою власного національного коріння.

   Максим КОЛОМИС

Василь Червоній: Вишиванку ношу вже майже тридцять років

24 серпня на майдані Незалежності пройшла грандіозна акція «Вишиваний рекорд-2006», у рамках якої вдалося зібрати кілька тисяч людей у вишиваних сорочках в одному місці, встановивши своєрідний рекорд. Розвиваючи «вишивану» тему, кореспонденти «Волині» поспілкувалися з одним з головних популяризаторів вишиванки на Рівненщині головою Рівненської обласної організації Української Народної Партії Василем Червонієм.

- Пане Василю, Вас досить часто бачать у вишиваному. Коли з’явилася звичка одягатися саме так?

- Любов до вишитої сорочки з’явилася у мене після знайомства з нині вже покійним кобзарем з Чернечої гори Олексою Чупринкою. Тоді, як зараз пам’ятаю, був 1978 рік і я саме навчався на третьому курсі Київського політехнічного університету. Вишиванка – це своєрідний символ України, уособлення її душі. Я це одразу збагнув і відтоді вишиті сорочки завжди зі мною.

- Маєте велику колекцію?

- Точно не рахував, але, думаю, нині в моєму гардеробі налічується зо два десятки вишиванок. Частину їх для мене вишила дружина, частину замовляв у відомих рівненських вишивальниць.

- А як щодо якихось ексклюзивних екземплярів?

- Багато з моїх вишиванок мені дарували в різних регіонах України. Наприклад, маю вишиванку, вишиту майстринями Решетилівської школи на Полтавщині. Є також кілька старовинних вишивок, перешитих на нове полотно. Усі вони для мене однаково дорогі, бо нагадують мені про різних людей і різні місця. До того ж, це ще й справжній оберіг, який до того ж дуже зручно і приємно носити.

Заява Рівненської обласної організації Української Народної Партії стосовно реваншистських дій влади на Рівненщині

З перемогою Віктора Ющенка на президентських виборах українці сподівалися, що нарешті буде реалізовано гасло «Бандитам – тюрми!», яке передбачало не лише карну відповідальність корумпованих представників злочинного режиму Леоніда Кучми, а й відсторонення від влади некомпетентних, недбалих, некваліфікованих, непатріотичних керівників усіх рівнів - те, що мало бути реалізоване ще 15 років тому, як у сусідніх Чехії, Польщі, Угорщині чи Прибалтиці. Від цього залежатиме чи стане Україна на європейський шлях розвитку чи й надалі залишиться під владою комуно-кримінального чиновництва.

Саме цим керувалися обласні та районні керівники Рівненщини на чолі з Василем Червонієм у 2005 році, коли проводили очищення органів виконавчої влади та керівництва державних установ від осіб, які не відповідали високим вимогам розбудови демократичного громадянського суспільства та порушували закони України.

Зокрема, у серпні 2005 року комісія під керівництвом начальника відділу освіти Костопільської райдержадміністрації, члена УНП Дениса Шарапи провела огляд навчальних закладів району. За наслідками цього огляду було звільнено 5 керівників. Причини цих звільнень, в основному, полягали у безвідповідальному, недбалому ставленні працівників до своїх обов’язків.

Проте, Костопільський районний суд знайшов шпаринку в законодавстві для їх поновлення на посадах. Зроблено це було не через те, що суд встановив, що причини звільнення недостатні, а через те, що при звільненні була використана не та стаття Кодексу законів про працю. Таким чином Костопільський районний суд став на бік не інтересів мешканців Костопільщини, а безвідповідальних керівників шкіл, діяльність яких межує з карною злочинністю.

Таке рішення Костопільського суду не дивує, адже його очолює суддя В.Таргоній, сумновідомий тим, що у 1984 р. виніс замовний обвинувальний вирок - 6 років позбавлення волі – колишньому козаку УПА Миколі Дубенчуку за сфабрикованою КГБ справою.

Але відновлення на посадах для згаданих осіб виявилося недостатнім. За підтримки деяких політичних сил, що поставили своєю метою боротьбу проти Української Народної Партії, вони «замовили» порушення кримінальної справи проти Д.Шарапи щодо незаконного їх звільнення. Прокуратурою Костопільського району з цього приводу була порушена кримінальна справа.

Відтак районна прокуратура замість того, щоб провести розслідування «діяльності» звільнених керівників освітніх установ, вдалася до переслідування патріота України за намагання очистити керівництво навчальних закладів району від аморальних, безвідповідальних осіб.

 З цього приводу Рівненська обласна організація Української Народної Партії заявляє, що такі дії влади на Рівненщині є намаганням вчинити політичний терор щодо представників УНП і є брутальним викликом усій демократичній громадськості краю, спробою поставити на коліна тих, хто не підтримує нинішній режим.

Тож не дивно, що діяльність правоохоронних органів спрямована на переслідування патріотів України, а не на розслідування злочинів, скоєних за часів Кучми високопосадовцями і передачі цих справ до суду, хоча на кількох сесіях обласної ради минулого скликання прокуратурою області було зроблено близько 30 подань про притягнення до кримінальної відповідальності депутатів усіх рівнів. Проте депутати, серед яких були нинішні керівники області з Блоку «Наша Україна», за виключенням членів фракції УНП, не давали на це згоду. Не були притягнуті до відповідальності колишні депутати рад й після закінчення терміну їх повноважень.

Навіть найбільш резонансна справа про 96 мільйонів гривень, що найвищі посадовці області за участю начальника управління охорони здоров’я ОДА Ярослава Маслія «крутнули» через Торговий дім «Рівненщина», чим завдали збитків державі на 58 мільйонів гривень, не потрапила до суду.

Не були покарані й учасники детективної справи про компенсацію головою облдержадміністрації Миколою Сорокою та головою Рівненської райдержадміністрації Анатолієм Камінським збитків на суму 55 тисяч гривень, завданих неіснуючим буревієм у січні 2002 року ПСП у с.Велика Омеляна, яким керує кум М.Сороки пан Матвійчук.

Вважаємо, що це є прямим наслідком того, що виконавчу владу в державі очолила особа, яка двічі засуджена й для якої половина українців є «казлами», що повинні жити не за законами, а «по-понятіях», а до керівництва Рівненською областю та районами замість патріотів України прийшли бізнесмени з сумнівною репутацією та вчорашні кучмісти.

Вимагаємо від Рівненської обласної ради та Рівненської обласної прокуратури дати належну оцінку діяльності Костопільської районної прокуратури і передати до суду справи щодо злочинів скоєних депутатами та посадовими особами області за часів правління Кучми і Сороки.

Не допустимо реваншу комуно-кримінальних сил!

Бандитам – тюрми!

 Дітей відправлять вчитися до стайні?

Схоже, для дітей, котрі навчаються у ЗОШ №6, що по вул.Олени Пчілки, свято Першого дзвоника почнеться пізніше, ніж для їхніх ровесників з інших шкіл. Приміщення школи, за висновками санепідемстанції, є повністю непридатним для експлуатації. Незважаючи на гучні обіцянки міського мера Віктора Чайки, його заступника Світлани Богатирчук-Кривко та начальника управління освіти м.Рівне Віталія Новака, якими вони щедро розкидалися в кінці минулого навчального року, школу не встигли за літо належно облаштувати. Навіть попри те, що на ремонт цієї школи Рівненська міська рада виділила близько 100 тис. грн.

Згідно з попереднім розподілом, 50 тис. грн. з виділених коштів мало б піти на ремонт водопроводу й каналізації. Поки що роботи зупинилися на пробитих у підлогах дірках, і справа до 1 вересня навряд чи просунеться далі.

- Я просто не пущу свою дитину навчатися в таких умовах, - каже один з батьків Анатолій Чугуєвець, - це ж не школа, а якась стайня. Нині тут тече дах, не пофарбовані стіни й підлога, оббита штукатурка, потріскані стіни, побиті сходи. Минулої весни на цих сходах уже спіткнувся хлопчик, і його довелося невідкладно госпіталізувати. У незадовільному стані і санвузли. Ви тільки уявіть: у школі на 600 учнів є лише 6 унітазів і 2 умивальники. Запевняють, що кількість унітазів збільшиться на три, але суттєво це ситуацію не змінить, адже їх треба якось поділити на туалети для хлопців, дівчат і вчителів.

Утім, керівника міського відділу освіти В.Новака такий стан речей, схоже, зовсім не турбує. Складається враження, що для нього головне – добитися від санітарно-епідеміологічної станції дозволу розпочати навчання в таких умовах. Виходить, цілком достатньо встановити мінімальну кількість сантехніки, силами прибиральниць нашвидкуруч заштукатурити стіни та зафарбувати обдерті стіни.

Звісно, у таких умовах дітям вчитися неможливо, тому з висновком санітарно-епідеміологічної станції, яка у зв’язку з непридатними для роботи умовами закрила школу ще в кінці минулого навчального року, не погодитися важко. Як стало відомо, 28 серпня, буквально за кілька днів до початку нового навчального року, вона знову змушена була повторити свій вердикт. Тож куди дивиться міський відділ освіти і, зрештою, сам Віктор Чайка, який наприкінці травня урочисто бив себе у груди перед учнями і батьками, обіцяючи, що «керівництво міста зверне максимум уваги на благоустрій школи»?

P.S. На момент здачі номера до друку стало відомо, що керівництву відділу освіти м. Рівне таки вдалося домовитися з санітарно-епідеміологічною станцією про дозвіл на навчання у ЗОШ № 6 з 1 вересня, нехтуючи здоров’ям дітей задля збереження власного іміджу...

 Віктор ПЛАНОВИЙ

   Рівнян зробили шахтарями?

Про те, що перенесення дати святкування Дня міста є грубим порушенням звичаїв і традицій нашого народу, який роками відзначав це свято в день престольного празника, наш часопис писав не раз. Утім, тепер, коли святкування вже скінчилося, не може не кинутися в очі одна цікава деталь. Виявляється, 27 серпня, крім Рівного, святкували ще в Донецьку, представники якого нещодавно, застосовуючи підкуп і зраду, захопили ключові посади в новоствореному Кабінеті міністрів. Столиця гірників цієї неділі гучно відзначала День шахтаря. Той факт, що чимало із нинішніх владців на Рівненщині так чи інакше пов’язані з представниками донецького бізнесу, відомий усім, то чи не на догоду донбаським донам депутати міськради вирішили порушити усталені традиції мешканців нашого краю? Скоро, мабуть, ще й час звірятимемо за Донецьком.

Єврейська община разом з Чайкою вшанувала свою благодійницю

Як і більшість заходів, запланованих владою до нашвидкуруч проголошеного Дня міста, урочисте відкриття пам’ятника Марії Рівненській (Несвицькій) було спаплюжене. Місце, де встановлено монумент, не встигли належно впорядкувати, тож замість того, щоб виголошувати урочисті промови, рівненському меру довелося вибачатися перед рівнянами, котрі завітали на відкриття, і обіцяти «добудувати все до Покрови».

Подейкують, відкриття пам’ятника Марії Несвицькій було для Чайки справжньою ідеєю-фікс. Чого варті бодай його висловлювання у підконтрольній газеті «Сім днів», на кшталт: «Несвицька запровадила в Рівному демократію ще 500 років тому». Та чи потрібна була Рівному і Україні така демократія, яка фактично усунула від провідного становища у місті українців? Невеличкий екскурс в історію: Магдебурзьке право, визначаючи право міст на самоврядування, де-факто замінило традиційну князівську владу виборним правлінням грошовитих іноземців німецької, польської та єврейської національностей. Інакше кажучи, така форма управління містом була прообразом сучасної моделі керівництва, коли владу зосереджують у своїх руках представники великого бізнесу, які переважно навіть не є представниками корінної національності. Якщо, наприклад, до впровадженої Марією Несвицькою новації українські громадяни мали право поскаржитися на свавілля нацменшин князю і той на це одразу ж реагував, то після впровадження магдебурзького права представники іноземних громад відчули у собі можливість зверхньо ставитися до українців.

Звісно, сама княгиня Несвицька, яка стала рівненською, впроваджуючи таку новацію, навряд чи могла передбачити, який вплив на подальше життя міста вона справить. Без сумніву, нею рухали насамперед патріотичні почуття, однак, за волею долі, однією з найпомітніших делегацій на відкритті пам’ятника у День міста виявилися саме колоритні представники єврейської общини. Мабуть, кому-кому, а їм таки є за що подякувати княгині.

«Золота» склотара

Схильність рівненського мера Віктора Чайки виправдовувати всі негаразди міста дірками в бюджеті загальновідома. Держава не дає гроші на комунальні потреби, громадяни не сплачують податки… За таких умов не залишається нічого іншого, ніж латати ті самі дірки за рахунок прибутків від святкувань. Святкувати наш народ (і особливо, що найприкріше, молодь) полюбляє під дією алкоголю, тож зрозуміло, що прибутки від продажу спиртних напоїв у святкові дні особливо значні. Рейтинг їх популярності серед населення зростає пізно ввечері, коли «втомлена від вражень» молодь починає поволі розходитися по домівках. Майдан Незалежності в цей час нагадує майданчик для йогів. Неймовірна кількість битого скла практично унеможливлює нормальний прохід. Кожен подорожній ризикує порізати ноги, чи, у кращому випадку, черевики. Саме тому Чайка прийняв рішення перенести святкування Дня міста з Покрови (14 жовтня) на 27 серпня. Ще б пак! Коли випадає одразу стільки вихідних, алкоголь (насамперед, горілка) продається просто шаленими темпами. Природно, що дружбани Чайки в середовищі бізнесменів у такі дні мають великі бариші від реалізації горілки та інших «тонізуючих енерджайзерів». Чому б не підсобити друзякам?

Дмитро МУСІЯКА