ВІДРОДЖЕНІЙ «ВОЛИНІ» - 15 РОКІВ

15 років тому, 20 вересня 1991 року вийшов перший номер відродженої газети «Волинь», започаткованої Уласом Самчуком далекого 1941 року для пропаганди національної ідеї, утвердження ідеалів українства, для боротьби за вільну Україну. Це ж завдання було покладене й на «Волинь» початку 90 років, коли постала необхідність протиставити кільком офіційним комуністичним рівненським газетам істинно народний часопис, у якому відбивалися б патріотичні, волелюбні настрої тисяч мешканців Рівненщини, яких об’єднав рішучий порив здобути незалежність для своєї Батьківщини.

Так було створено часопис «Волинь», якому передував самвидавський досвід друкованих вручну листівок, не санкціонованих «згори» газет «Рада» та «Просвіта». Ентузіастів, які взялися за цю справу, надихали перші перемоги руху за національне відродження, Акт проголошення Незалежності України, схвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, і мрії про швидкий поступ. Усі ці настрої відбилися в перших числах часопису, які  творилися з великим натхненням, сподіваннями та беззастережною вірою в те, що омріяне нарешті стане дійсністю. 

Звичайно, сьогодні доречно згадати тих, хто стояв у витоків народного часопису. Автор ідеї і головна рушійна сила проекту – Василь Червоній, на той час голова Рівненського крайового Народного Руху, народний депутат України. У його зверненні до читачів новоствореної газети – віра в розуміння і підтримку. Серед авторів статей незабутній Борис Степанишин, усе життя якого – приклад служіння справі відродження національного духу; Сергій Степанишин – теперішній головний редактор «Волині»; автор логотипу художник Микола Красько; виконуючий обов’язки редактора Тетяна Ісаєва – чи не єдиній професійний газетяр у редакції на той час; перший головний редактор Григорій Дем’янчук, Сергій Олексіюк, Сергій Кричильський,  Світлана Наконечна, Євгенія Гладунова, Алла Українець, Леонід Латті, просвітяни, члени Народного Руху... І ще багато-багато тих, хто  коштами, листами чи моральною підтримкою сприяв виходу газети, у якій нарешті можна було прочитати те, про що довгі роки заборонялося навіть думати.

Часопис зафіксував віхи становлення  Української Держави, засвідчив, що національна ідея, яка визріла в душах, за першим поштовхом пробилася скрізь, у всіх верствах, у всіх суспільних інституціях, і після співаних нишком, упівголоса повстанських пісень гучним життєстверджуючим акордом зазвучала національним символом «Ще не вмерла Україна», у молитві рідною мовою, у відродженні традицій, у визнанні національними героями вояків УПА, серед молоді, яка згуртувалася в Національну скаутську організацію України Пласт і, нарешті, в державотворчих органах, до яких уперше було обрано справжніх патріотів.

Сьогодні перші числа «Волині» - це вже надбання історії – тієї історії, право писати яку вибороли ми з вами. Якщо озирнутися і згадати ці 15 років, то не можна заперечити внеску часопису у здобуття Незалежності, у відстоювання і сьогодні тих засад, на яких має будуватися вільна, демократична, європейська держава. Звичайно, не все виявилося так просто, як це здавалося на початку, і велика робота ще попереду, попереду боротьба з багатьма хронічними хворобами, що дісталися нам від комуністичних часів, боротьба з тими, хто в гонитві за власним збагаченням не хоче думати про країну, у якій живе. Але те, що «Волинь» ні на крок не відступає, а ті ідеали, які вона пропагує, знаходять підтримку, вселяє надію на перемогу. Тож відзначаючи 15 річницю відродження, часопис вітає всіх своїх читачів – від однодумців до опонентів – і бажає всім світла в душі та великої любові до прекрасної частини України з прадавньою назвою «Волинь», за яку ми відповідаємо перед нащадками.

Лариса КІТОВА.