ЛАВРИ ГІНДЕНБУРГА

Паломництво Юлії Тимошенко по святих місцях відразу ж після демонстративного зрадництва в парламенті виглядає досить логічно. Але справа тут зовсім не в бажанні замолити гріхи перед Богом і біомасою - скоріше, у зручній можливості пересидіти скандал на безпечній відстані в оточенні однодумців, а заодно й мужикам, за доброю традицією, носа втерти. Куди там Януковичу з його нескінченною Лаврою і тим більше зимовому дайверу-кустарю Ющенку...

Тим часом, штатна піар-обслуга лідера БЮТ дотепер перебуває в розгубленості. От уже котрий день друзі, соратники й просто політологи легкої поведінки (ті ж думки висилаються на адресу всіх редакцій ЗМІ раз по десять на день - типу «БЮТ не дав зрадити ідеали Майдану, БЮТ урятував демократію, БЮТ урятував Україну, БЮТ урятував мир») безуспішно шукають «відбілювач» для споганеного іміджу шефині, але дотепер нічого путнього придумати так і не змогли, обмежившись, по суті, лише творчим розвитком первісних тез, спішно придуманих за кілька годин між горезвісними нічними переговорами Юлії Володимирівни з «КРСниками» і ранковим засіданням парламенту. З ностальгічною заздрістю дивлячись услід «нашоукраїнцям», які демонстративно залишають сесійну залу, Тимошенко (яка накривала порожні місця своєї фракції похоронним прапором у часи літньої «коаліціади») видала, мабуть, найнайкумедніший з них - про те, що БЮТ «підспівав» Партії регіонів і особисто Вікторові Федоровичу з метою «гармонізувати відносини між галузями влади». Ну, дожили! Тимошенко, для якої гризня й мордобій - єдино можливий спосіб виживання в політиці, котра виступає в ролі «гармонізатора», - це навіть не оксюморон. Утім, Турчинов, який примудрився заявити, що насправді остаточну передачу Кабміну всіх реальних владних повноважень БЮТ забезпечив не для Януковича, а для себе (тому що коли-небудь Юля обов’язково стане прем’єром і скористається ними на благо народу), пішов не далі своєї начальниці...

Кількість і істеричний тон вигадок на задану тему, якими БЮТ таки завалив ЗМІ за останні кілька днів, нагадують сеанс якогось божевільного самовикриття (зрештою, усім відомо, що людині, котра усвідомлює власну правоту, виправдуватися нема чого - як і те, у кого споконвік була потреба голосніше за всіх кричати «тримай злодія!»). Але розповсюджений прес-службою Блоку ЮТ коментар т.зв. політолога-БЮТівця Володимира Полохала, мабуть, побив усі рекорди політичного маразму. Дозволимо собі коротко процитувати окремі тези цього шедевру перекручування мозкових звивин (екстремалів, що бажають насолодитися твором у першоджерелі, відсилаємо на офіційний сайт БЮТ):

«Подолання вето Президента на закон про Кабінет Міністрів було логічним, раціональним і в інтересах збереження демократії в Україні».

«Голосуванням за закон про Кабмін був перерваний шлях кулуарних тіньових домовленостей між Віктором Ющенко й Віктором Януковичем, що кваліфікувалися виборцями як зрада ідеалам і цінностям помаранчевої революції».

«Ми не дали Ющенку ввійти в історію, як увійшов в історію Гінденбург (Гінденбург у свій час привів на «трон» у Німеччині Гітлера, якого, як видно, БЮТОПОЛОХАЛО асоціює з Януковичем, у чиї руки самі ж тимошенківці тільки що героїчно віддали владу в Україні. - Авт.)

«Ми не дали Ющенку зганьбити своє ім’я. Сподіваємося, що Ющенко тепер змушений буде зважати на демократично налаштованих виборців і з політичною силою, що представляє їх у парламенті».

«Подолання вето дало можливість усунути повзучий авторитаризм в Україні, який би завершився повним союзом кланів. Ми не дали консолідуватися олігархам».

«Можна тільки дивуватися, що Ющенко, який говорив про те, що потрібно поважати виборців, котрі проголосували за Партію регіонів, при цьому абсолютно зневажав 8 мільйонами виборців, які проголосували за Блок Юлії Тимошенко».

«Тільки через більші амбіції і вимоги «Нашої України» Партія регіонів зіграла з Морозом. Це була нечесна, цинічна, груба гра з боку Ющенка і «Нашої України» з обдурювання своїх виборців. Це була гра на олігархічний союз». (Мабуть, по частоті згадування «олігархів» в одному виступі п.Полохало перевершив навіть товариша Симоненко - Авт.)

«Діалог Ющенка з Тимошенко має шанс на поновлення. Сьогодні у Президента є вибір: або приєднатися до демократично орієнтованих громадян, або остаточно, але в ролі придатка, приєднатися до антикризової коаліції».

Отак, зрештою, БЮТ простягнув Президентові, який заплутався по життю, руку дружби. І це єдине, що виглядає в цьому творі повністю логічно: після того, що Тимошенко зробила з Віктором Андрійовичем, вона, як порядна леді, повинна на ньому одружитися (прохання не плутати з «вийти заміж»). Ну, або, у найгіршому разі, постаратися, як радить постфактум Полохало, урятувати чесне ім’я Ющенка й увійти в історію зі славою гітлерівського Гінденбурга замість нього.

Хоча, на наше найглибше переконання, зовсім не подача кандидатури Януковича в прем’єри в серпні минулого року була головним «злочином» глави держави перед демократією - саме навпаки, у тих умовах, зізнаємося чесно, саме будь-який інший варіант був би антидемократичним. А тим часом, основною помилкою гаранта, що визначила все те, що нам сьогодні доводиться розсьорбувати, стало призначення на пост Прем’єр-міністра самої Юлії Володимирівни в лютому 2005-го. Зрештою, Ющенко бажав бачити цю блондинку-шантажистку на чолі Кабміну дещо більше, ніж самого Януковича... Що ж стосується заслуг Тимошенко в розбалансуванні економіки й безпрецедентно ганебному розвалі «помаранчевої команди», то вони загальновідомі, і тільки, мабуть, «нашій Юлі» за допомогою вже забутого Сашка Зінченка й незабутнього Славка Піскуна виявилося під силу так успішно перевалити все із хворої голови на здорову, щоб сьогодні без усякого сорому вдавати із себе єдину в країні «ланцюгову суку» демократії. І тут необхідно зробити ще одне немаловажне уточнення, щоб раз і назавжди покінчити з підміною понять, чим так уміло оперують вищезгадані політологи, доводячи, що Тимошенко, яка продалася «Регіонам», не могла «зрадити» по визначенню, тому що політика - не інститут шляхетних дівиць, а Ющенко сам «кидав» Юлю чимало, так що й по заслузі йому. Отож, із цими твердженнями ніхто сперечатися й не збирається (хоча з останнім вартувало б), тому що мова тут іде про зрадництво не президента, а виборців, - тих самих оплаканих Полохало восьми мільйонів людей, які щиро вірили в споконвічно дутий міф про те, що Тимошенко - їхній єдиний захист від Януковича у владі, а тепер шоковано спостерігають за тим, як їх «улюблена Юля» безсоромно вручає в руки «двічі незасудженого» Прем’єра ледь не президентську булаву.

При цьому Леді Ю (з її то відчуттям електоральних настроїв!) прекрасно усвідомлює те, як вона нині виглядає в очах своїх фанатів. Немає ніяких сумнівів і в тому, що рішення настільки сильно ризикнути рейтингом (мабуть, найбільше сильно за всю її політичну кар’єру - але ж з якими палаючими очами виривалася з кабінету Кучми з вигуком: «Все! Будемо працювати!» - це перед призначенням віце-прем’єром по ПЕК) далося Тимошенко на превелику силу - інакше б вона взагалі побігла на уклін до «донів» уже на третій день після виборів і не мучилася б півроку чорною заздрістю, дивлячись на обласканого Януковичем електорального «пофігиста» Мороза.

А тим часом, ще якийсь місяць тому Юлія Володимирівна стверджувала таке (цитуємо «Комерсант»): «Законом про Кабмін практично проводиться узурпація влади. Тому ми не будемо його підтримувати, і якщо Президент накладе на цей закон вето, фракція БЮТ не стане брати участь у голосуванні за його подолання... Ми більш детально вивчили законопроект про Кабмін і зрозуміли, що його неможливо приймати ні із законом про опозицію, ні з яким-небудь іншим документом. Навіть якщо нам за це пообіцяють зірку з неба».

Ну, коли ми такі принципові й непідкупні, виходить, пообіцяли не «зірку», а, як мінімум, «сузір’я». І вже явно дещо більше й істотніше, ніж «недоприйнятий» закон про опозицію й горезвісний імперативний мандат, за допомогою якого Тимошенко тепер зможе хапати за сідниці БЮТівских олігархів, котрі тікають в «Регіони» (от радість, прости, Господи!.. Не говорячи вже про те, що в цьому законі демократії, правду кажучи, не більше, ніж користі). Більше того, є підозра, що два «бартерні» законопроекти для БЮТ - просто спосіб хоча б частково зберегти обличчя при брудній грі... про величину ставок (про 300 мільйонів баксів тут навіть говорити непристойно) у якій можна тільки здогадуватися. І якщо на наступних виборах Тимошенко піде в президенти при фінансовій підтримці донецького капіталу (або, принаймні, з гарантіями, що цієї самої підтримки не одержить Ющенко або його ставленик - наприклад, Єхануров або Яценюк), ми зовсім не здивуємося. За великим рахунком, єдине, що нас дотепер дивує, - це чому Юлія Володимирівна не об’єдналася з «донами» раніше...

 Василь РИБНІКОВ,

«Обком»

Чергова зрада Майдану

Розпорядженням президента звільнено з посад найуспішніших серед голів районних адміністрацій Рівненської області членів Української Народної Партії - Юрія Вовка (Радивилівський район) та Василя Багнія (Сарненський район), а також представника БЮТ Григорія Шумейка (Млинівський район).

Звільнені ті, хто на президентських виборах 2004 року забезпечив перемогу В.Ющенку і на своїх посадах послідовно й успішно впроваджував його програму «10 кроків назустріч людям».

А тепер виникає логічне запитання: назустріч яким людям йде Ющенко?

З новим політичним роком!

Передчуття нового, третього політичного року після тріумфу помаранчевої революції програмують спомини про останні намети на Майдані, величезні надії виснажених, але щасливих людей. Інавгурований Ющенко з родиною і голубами! Тисячі жовтогарячих кульок у небі не могли тоді здаватися нам тисячами мильних бульбашок. Після майданної каші нам ввижалися рум’яні підсвинки на столі і переможні підсумки в голові.

Причепурити політичне господарство України до другої річниці президентствування Ющенка навряд чи комусь вдасться, – тут, очевидно, ще довго не буде ладу. Але відзначити найпомітніших і вручити ювілейні подаруночки треба обов’язково.

Головний винуватець свята, Віктор Ющенко, на жаль, отримає сумний приз «Золоті граблі» – плід результатів власної (без)діяльності. Свої і чужі різношерсті експерти дарують йому титули політичного невдахи року, найневдалішого президента СНД…

Але сумно навіть не за це. Гірко від того, що навіть найцинічніші вороги президента припинили серйозно критикувати його. Щось не чути вже, наприклад, нарікань, що він намагається бути Президентом лиш однієї частини України. Бо всі зрозуміли: він не став лідером (таким колись омріяним і вистражданим!) для жодної точки на українському просторі.

Заклики Президента до консолідації всієї нації не були запліднені аргументаційно переконливим цілепокладанням. І, найголовніше, методикою органічного перевтілення правильних ідей у фактор суспільної свідомості. Інформаційні ж домінанти Ющенка – «бандитам сідати в тюрми», а «своїм не красти» – тим більше були приречені на провал, бо не забезпечувалися ні правовим підґрунтям, ні станом моралі об’єктів, ні реальною політичною волею суб’єкта цих заклинань.

Президент і його фронтмени, ставши владними мужами, не діяли на випередження, за звичкою працюючи другими номерами. За відсутності нової чіткої ідеологічної та економічної програми, хоча б публічні виступи «месії» та його «апостолів» мали б нести суспільству стратегічні орієнтири. Натомість вони все більше перетворювалися на дріб’язкові виправдовування перед новими закидами як новітніх опозиціонерів, так і зраджених колишніх прихильників.

Злочинно-помилкові кадрові та політичні дії Ющенка призвели до програшу його партії на виборах-2006. Продовження тупцювання по граблях самозакоханості й недопущення будь-якої конкуренції – до реваншу кримінальних кланів, підсилених соціалістами.

Найпродвинутіші політологи не можуть розв’язати простий політичний ребус: чому таємничий Віктор Ющенко ні відразу, ні зараз не зайняв чіткої позиції щодо відміни політреформи?

Правові підстави для відміни є? Є! Розуміння того, що тебе заштовхують під лавку є? Ну, трохи є…

Утім, відповідь, на авторів погляд, аж занадто проста. Гіркоту позбавлення повноважень Президентові з лихвою підсолоджує конституційне закріплення власної ніякості та безвідповідальності.

Підкреслимо – нам, тим, хто стояв на Майдані (як, з’ясувалося, «за спиною» у нього) дуже гірко підбивати такі «підсвинки». Але ж як проковтнути перманентне здавання України на всіх фронтах? Як виправдати чи хоча б зрозуміти дворічний президентський шлях, усіяний злочинними дурницями і зрадами?

Оточив себе любими друзями з фізіономіями злодійкуватих олігофренів? – Ну, понімаєш, обіцяв, був должен!

Призначив холостого мента і голубих генпрокурорів, щоб «бандитам не тюрми»? – Так Батько ж веліли!

Випустив Білоконів з Щербанями, відпустив Колесникова з Різаком, витягнув Підрахуя, підняв Янека? – Ну, звиняйте, вірив у всеперемагаюче добро, злагоду! Та й Єханурова дуже хотілося …

Поставив собі і нам на голову хама-проффесора? – Ну, злякався я, хлопці, спокою хочу, та й дони ще раз чесне рекетирське дали, що, мовляв, падлами будуть, як універсал порушать!

Дуже важко також осягнути той Божий задум, який рухав президентом і його «нашоміністрами» при повній здачі уряду Януковичу. Як зробили б регіональні міністри на місці трохиопозиційних Зварича і К? Вірно!

Хитрі регіонали формально б вийшли з ПР і продовжували робити свою справу. «Наші» ж бездарно віддали стратегічні міністерства в лапи безцеремонних суперників, мрійливо сподіваючись таким чином врятувати свою давно вже «потьомкінську» партію.

Тому всім друзям сім’ї і кумам – наш новорічний подаруночок: апельсинка з конхветкою «Тузик» фірми Рошен ім. К.Маркса за наполегливість у самопоїданні.

А що ж Ви, батьку, зробили для тих десятків мільйонів людей, які вірили, що виборюють чесного, рішучого і українського президента? Які можуть бути причини байдужої бездіяльності в питаннях, що стосуються суто моралі?

Вірилося, що Віктор Ющенко, ставши на вимучений ним і українцями трон, розпочне свої дії з надпотужної моральної проповіді. Дійсно – проповіді українського месії про початок нової ери в житті України.

Тоді, коли авторитет Ющенка ще не надто дисонував з народною довірою до нього, доцільність і успіх такої відвертої розмови були можливими і необхідними…

Але він лише ще і ще раз повторював свої завчені передвиборчі меседжі, вважаючи, що це і є його місія.

Думалося, що «його нація» саме з його слів і дій нарешті зрозуміє, чому на цій землі, саме ця людина і цей народ мають шанувати і утверджувати цю мову та культуру, своє світобачення і світотворення, тобто – свою унікальність і первинність (а не вторинність).

Ющенко спромігся лиш розказати щось про 300 голосів, які мав би назбирати парламент для одержавлення другої державної мови. Ну, мовляв, а раз не назбирає, то і мусите терпіти українську мову як єдину державну…

Чудова агітмотивація для антиукраїнських сил, правда?! Навіть Кучма з цього приводу якось стихаря (щоб не чув Табачник) заявив, що раз ми, начебто, числимось українцями, то якою ж мовою нам розмовляти?! Як для Кучми – просто геніально…

Але найтиповішими, а може, й найганебнішими були дії Ющенка щодо ОУН-УПА. Він рішуче мав би виконати свою моральну місію стосовно найгероїчнішої в історії боротьби за свободу.

Але замість того, щоб у перший же день свого правління видати указ про визнання національно-визвольної боротьби УПА і віддати героям-мученикам найвищі почесті, «український» президент став за звичкою перекладати відповідальність – то на ветеранські організації, то на парламент, то на уряд.

Коли напередодні Дня захисника Вітчизни (себто 14 жовтня) Стецьків уже проанонсував такий указ, дехто навіть вигукнув «Слава Україні! – Ющенку слава!».

І ось, нарешті, він – омріяний десятиліттями боротьби, березокартузьких, гестапівських, ГУЛАГівських мук, 15-річними всебічними вивченнями і ґрунтовними дослідженнями, – указ про…. «всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення, здійснення ґрунтовних наукових досліджень»… Ну, і прохання до уряду (читай, – Табачника) розробити законопроект, а в ньому передбачити «статус і соціальний захист учасників…».

Бідна та країна, в якій президент видає такі боягузливі укази. А його апарат не знає, що вже 13 років діє закон про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яким вже надано ветеранам УПА статус учасників бойових дій та відповідні пільги.

Утім, вчинок Ющенка щодо Голодомору показав, що іноді президент може те, що від нього чекають. Це був дійсно рішучий, виграшний тактичний і стратегічний крок лідера нації. Але, здається, цим перелік його корисних справ завершується.

Володимир Гонський, “УП”