Смерть браконьєра

«Чи був покійний моральною людиною?» – питався Остап Бендер у жалобній промові над могилою Михайла Самуелійовича Паніковського, людини без паспорта.

І сам же відповідав: «Ні, покійний не був моральною людиною».

  Над могилою Євгена Петровича Кушнарьова лунали інші промови. Звісно, говорили про великого патріота України, що являв собою взірець законослухняності та відданого служіння своєму народові. Говорили заяложену фразу про підступну долю, яка забирає найкращих. Про вічну пам’ять у серцях вдячних харків’ян і усього прогресивного людства. Про гаряче серце, яке перестало битися в палаті інтенсивної терапії Центральної районної лікарні Ізюмського району Харківської області. А потім убиті горем друзі небіжчика з гамором попрямували до шикарного ресторану, де пом’янули «за слов’янським звичаєм» свого дурисвіта, що по п’яні отримав у бочину великокаліберну кулю зі свинцевим наконечником, яка валить на смерть дикого вепра з першого ж пострілу. І там, підігріті улюбленим напоєм «великого громадянина й патріота», розказували один одному іншу історію. Про те, як Євген Петрович з друзями поїхав на полювання - по кабана.

Ну, «полювання» – це по-їхньому. По-нашому це називається браконьєрством, бо мисливський сезон в Україні закритий і отримувати радість від убивства живої істоти дозволяється хіба що при вигляді зайця. І то – по вихідних днях. Приїхали Кушнарьов з друзями в Ізюмський ліс, витягнули по пляшці та інші мисливські припаси, випили все та вирішили трохи розім’ятися. Але роки та кількість спиртного взяли своє – і довелося веселій компанії повертатися додому, бо руки тремтіли, кабани двоїлися, а горілка скінчилася. По дорозі у когось з горе-мисливців чорти забігали в очах і він заволав, показуючи у вікно «джипа»: «Вовк, вовк!» Чи то справді трасу перебігав сірий лиходій, чи то якась коза паслася в придорожніх хащах, чи, може, собака з сусіднього села робив вечірній моціон – ніхто, ясна річ, розбиратися не став. «Слуги народу» з залитими горілкою очима повитягували рушниці, забиті набоями на дику свинюку, і давай палити. Один навіть поцілив. І тепер злостивці пропонують перейменувати мішень «біжучий кабан» на мішень «лежачий Кушнарьов».

Ми й вони

Відкиньмо лицемірні співчуття й скажімо прямо: нам, які добувають хліб насущний своєю працею, абсолютно байдуже, що там трапилося в Ізюмському лісі з одним з них. Ми й вони – це різні світи, що перетинаються лише тоді, коли одному з них потрібно нашої донорської крові. Нехай хоч перестріляються, хоч горлянки один одному поперерізають. Для нас все те, що відбувається з ними, – це таке ж потойбіччя, як і для них наші проблеми. А до смерті Кушнарьова ми маємо ставитися приблизно так, як вони ставляться до смерті Олексія Жеребка, забитого в Одесі керівником обласного штабу «Нашої України», народним депутатом Козаченком. Чи – до смерті 11-річного учня київської школи №151 Максима Прокопчука, збитого автомобілем народного депутата Черновецького (як стверджують очевидці, у машині були сам Черновецький та його подруга Ірена Кильчицька).

У них – власний бюджет, який вони чомусь називають «державним», власна прокуратура, власні суди, власне Міністерство охорони їхнього здоров’я. Для них – усе, для нас – закон. Доки вони здебільшого нищили нас – стріляли, мов зайців, давили, мов слимаків. Оскаженілі від власної безкарності та переконані, що вхопили Бога за бороду, вони, нарешті, взялися один за одного, і нам з цього треба лише радіти та всіляко їм допомагати. Наприклад – провести масовий мітинг з вимогою роздати побільше зброї народним обранцям, вкупі з Президентом, членами Уряду, керівництвом Генпрокуратури, СБУ та МВС. Калібром бажано побільше. По-можливості – видати ще й гранатомети та ракети класу «земля-повітря». І нехай полюють. Без усяких обмежень.

Не печалуватися нам треба зі смерті Кушнарьова, бо на його місці міг би опинитися хтось із нас – бабця, що йшла вздовж лісової дороги, чи школяр, який збіг з уроків у сільській школі. От тільки в такому випадку міністр охорони їхнього здоров’я пан Поляченко, напевно, не став би псувати свій робочий графік поїздкою до Ізюмської райлікарні. І харківських курсантів ніхто б не ганяв на станцію переливання крові для примусового донорства. І вертольоти Міністерства з надзвичайних ситуацій не доставляли б столичних лікарів на консиліум до якогось там районного центру. Бо надзвичайна ситуація для них – це коли в міністра Шуфрича дача горить. Та й ще не факт, що підстрелений взагалі опинився б у лікарні, бо слуги народу навряд чи захотіли б псувати обивку їхнього авто кров’ю одного з нас. Скоріше за все, кинули б подихати пораненого в лісі, мов собаку. А їхня прокуратура написала б, що мав місце випадок прикрого самогубства.

От тільки цікаво, як тепер прокуратура буде викручуватися? Їхня міліція вже заявила, що справу розслідувати не хоче, мовляв, мало місце вбивство з необережності, а це – прокурорська підслідність. Ой, пане міністре внутрішніх справ, що ж Ваші підлеглі таке верзуть? Ну яке ж це вбивство? Вбивство, пане Цушко, було б якби Кушнарьов склеїв ласти на місці. А якщо «патріот України» спромігся дожити до операційного столу, то вести мову можна виключно про заподіяння з необережності тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті потерпілого. Стаття 128 Кримінального кодексу України, санкція – громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, тобто виконання засудженим у час, вільний від основної роботи, безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. А я б отого «ворошиловського стрілка» взагалі відпустив би на всі чотири сторони. Нехай далі стріляє. Та ще б і медаль дав би «За визволення Харкова».

Насправді нам треба радіти й молити Бога, щоби в усіляких кушнарьових стріляли частіше. Але не в Києві з її Феофанією, на яку у 2007 році з бюджету виділено грошей більше, аніж на всю сільську медицину, а поблизу тих лікарень, де наші койко-місця. Чи могли мріяти ізюмські лікарі про таку увагу до себе, якби Кушнарьов браконьєрствував десь в околицях столиці? Та, звісно ж, ні. А тепер на районну медицину пролилося стільки матеріальних благ, що наші зможуть більш-менш пристойно лікуватися щонайменше рік. Ось, якби щороку хоча б з десяток народних депутатів по селах гинули – ото було б непогано. Тоді б з їхнього бюджету щось би й нашій медицині перепало.

Тільки ні в якому випадку не можна допустити, щоби вони в наших лікарнях довго маялися. Тут має бути гарантія – або депутатам патрони відповідні видавати, або добивати після операції зусиллями нашого медперсоналу. Бо інакше вони почнуть убивати наших. Якщо хтось не зрозумів – пояснюю на прикладі Кушнарьова. Їхнє телебачення, наприклад, повідомило, що до Харкова за кілька годин після інциденту з Кушнарьовим прибула бригада трансплантологів. Для чого трансплантологи, зрозуміло – на випадок, якщо слуга народу виживе й йому доведеться міняти прострілені товаришем нирки. От тільки ніхто не пояснив, де їхні лікарі збираються трансплантат брати, бо в Україні зусиллями народних обранців питання відбору донорських органів досі законодавчо не врегульовано. І нирку на законних підставах Кушнарьову можна було б пересаджувати лише в тому випадку, якби хтось із кушнарьовських соратників йому одну зі своїх подарував. А тепер уявімо пана Януковича, чи пана Ахметова, чи хоча б Нінку Карпачову, які хочуть поділитися з пораненим своєю ниркою. Уявили? Отож! Надії на трупний матеріал також немає через відсутність в Україні банку донорських органів. Очікувати, доки в Харкові почнеться зимовий холод і в морги повезуть замерзлих бомжів не доводиться – нирка потрібна не будь-яка, а імуносумісна, взята від певної людини. Таку ще треба пошукати. А тепер пригадаймо харківських курсантів, які примусово здавали кров «для Кушнарьова». Година роботи лабораторії – і імунологічна карта кожного з них ляже на стіл трансплантологів. Далі – справа техніки. Йде потрібний курсант вечірнім Харковом, а тут з темного підворіття його б’ють молотком по голові. Причому в цей момент у Бюро судово-медичної експертизи абсолютно випадково опиняється апаратура для підтримання життєздатності видаленої з трупа нирки...

Так що – ніяких пересадок. Наші нирки нам самим знадобляться. Але кров’ю я поділитися можу. Вона в мене, кажуть, настільки отруйна, що тому ж Кушнарьову, думаю, 10 «кубиків» вистачило би, щоби зразу ж припинити реанімаційні заходи. За один раз можу здати 250 мл – якраз на 25 депутатів чи урядовців.

 Свиняча смерть

Даремно питатися, за яким бісом Кушнарьов поїхав з рушницею до лісу. Звісно, не голод погнав його полювати на кабана. І свіжину, якби він так вже захотів свининки, йому б, напевно, подали б у ліжко. А поїхав, бо давно на замислювався над поясненням своїх примх, як давно вже не думав про їхні наслідки. Точно так даремно питати, навіщо Кушнарьов з тим же Борисом Колесниковим влаштовували восени 2004 року збіговисько в Сіверодонецьку, де закликали про відокремлення трьох східних областей України зі створенням нової держави зі столицею в Харкові. Мудрі люди цього б не зробили хоча б через повну утопічність подібного проекту. Бо для існування держави потрібні не тільки вони, потрібні, передусім, ми, яких вони визискують. Ми – на яких вони дивляться як на бидло, у яких вони забирають кров і нирки і яких безжально давлять своїми «Мерсами». Тому якщо бюджет, закони, прокуратура їхні, то держава – наша.

На могилі Паніковського син турецькопідданого поставив скромний надгробок, назвавши небіжчика людиною без паспорта. Над могилою колишнього харківського губернатора було б непогано накреслити інший напис: «Тут лежить Євген Петрович Кушнарьов, людина без батьківщини». І дати салют – з італійських карабінів, споряджених набоями на кабана.

 Володимир Бойко,

ОРД

 В Європарламенті утворено нову фракцію – ультраправих

Як передає NEWru, голова Європейського парламенту Хосеп БОРРЕЛЬ повідомив, що фракція отримала назву «Самобутність, традиція, суверенітет». Він змушений був визнати, що «фракція дещо змінює політичну географію Європарламенту».

Групу утворено відповідно до норм цього загальноєвропейського інституту - число її учасників перевищує 20 осіб і вони є вихідцями «з не менш ніж п`яти країн Європейського Союзу».

До фракції входять сім громадян Франції - представників партії Національний фронт - у тому числі і її лідер Жан-Марі ЛЕ ПЕН і його донька Марина ЛЕ ПЕН. До праворадикалів віднесли себе п’ять румунських політиків з партії «Велика Румунія», троє бельгійців з Vlaams Belang («Фламандський інтерес»), включаючи його лідера Франка ВАНЕККЕ, а також представники ультраправих сил Великобританії, Австрії і Болгарії. Італія представлена двома ультраправими депутатами, серед яких і онука диктатора Муссоліні Алессандра.

У політичній декларації про принципи фракції праворадикали підтверджують намір керуватися прагненням «визнання національних інтересів, суверенітету, самобутності і національних відмінностей». Вони виступають за захист християнських цінностей і традиційної сім`ї, мають намір виступати проти «унітарної і бюрократичної Європи, проти європейської супердержави».

У Сербії перемогли націоналісти

На парламентських виборах у Сербії перемогу отримала ультранаціоналістична радикальна партія Воїслава Шешеля, який перебуває у в’язниці Гаазького трибуналу, повідомляє радіо «Свобода».

Згідно з попередніми даними, націоналісти отримали 28 відсотків голосів. За прозахідну Демократичну партію президента Сербії Бориса Тадича проголосувало 23 відсотки, за Демократичну партію прем’єр-міністра Воїслава Коштуніци — близько 17 відсотків виборців.

Президентові Ізраїлю висунуть обвинувачення в зґвалтуванні й шахрайстві

Юридичний радник уряду Ізраїлю Менахем Мазуз ухвалив рішення щодо пред’явлення президентові країни Моше Кацаву обвинувачення у зґвалтуванні, зловживанні довірою й обмані.

Нагадаємо, що з обвинуваченнями у зґвалтуванні й сексуальних домаганнях проти Кацава виступили чотири жінки, що були співробітницями Кацава на різних етапах його кар’єри. Сам Кацав ці обвинувачення категорично заперечує, заявляючи, що став жертвою змови, організованої його політичними супротивниками.

Lenta.Ru

У кого вирізали органи для Кушнарьова?

У підстреленого Кушнарьова вирізали половину органів і вже привезли нові, щоб зробити капремонт... але мисливець помер раніше. Оперативно доставлені печінка й нирки протухнули. Звідки ж друзі - «регіонали» так швидко знайшли «нутрощі» для свого соратника? Давайте спробуємо розібратися.

Нагадаю, що органи при заморожуванні втрачають свої властивості, тому зберігаються максимум добу. Це значить, що нирку й печінку для Кушнарьова в когось оперативно вирізали. Дуже сумніваюся, що органи пожертвував друг-нардеп, дружина або дочка... Тим більше абсурдно думати, що соратники змогли за годину знайти людину, готову за гроші продати здоров’я, або загиблого в автокатастрофі.

Відповідь одна - донором став хтось не з власної волі. Людина ця була з незахищених верств населення - тому що так легше сховати злочин. Бомжів на вулиці, звичайно, ніхто не відловлював. Вони ж п’ють і клей нюхають.

Тому, найімовірніше, донором стала дитина з дитбудинку. Принаймні, це найбільш вірогідний спосіб одержання бажаного результату. Цікаво, ця дитина вже вмерла чи перетворилася на інваліда? Думаю, що вмерла. У Партії регіонів є професіонали, вони вміють приховувати сліди своєї роботи.

Деяким здасться, що це неправда й «донецькі» нікого не вбивали. Це тому, що страшно усвідомити, хто нами править. Але є факт - органи доставлені. А значить - когось пустили під ніж.

P.S. До слова, у «Комсомольськой Правде-Украина» опублікована інформація про те, що органи для пересадки дійсно привезли з Києва, але не встигли використати. Як їх збиралися використати, це окрема тема. Факт у тім, що їх у когось вирізали.