П’ятниця, 2 лютого 2007 року №05 (813) 

Rated by PING

 

 

Ми навіть і не сподівалися, що наш лист до головного редактора газети «Московский Комсомолец» в Донбассе» Дмитра Дурнєва викличе таку бурхливу реакцію серед колективу редакції донецького видання. Але дивуватися, власне, не має чому. Бо як і рівненські, та і донецькі журналісти вкрай обурені брехливою публікацією в «УП» «Новий Дон Кіхот» і цілком природно, що у них до фальшивого Луценка виникли серйозні претензії. Адже публікуючи його інтерв’ю без купюр, вони поставилися до нього, як до порядної людини, а Луценко віддячив їм черговою підлістю. Зрештою, переконайтеся у цьому самі, прочитавши статтю, яка опублікована на сайті zadonbass.org. Друкуємо мовою оригіналу.

Луценко и «базар»-2

«ШАНОВНИЙ КОЛЕГО!

У січні 2006 року газета «Волинь» передрукувала Ваше інтерв’ю з першим секретарем Донецького обкому СПУ Ю.Луценком, яке було опубліковано у газеті «Московский Комсомолец» Донбассе», № 46 від 13.11.2002. А 29 січня 2007 року наша редакція з подивом прочитала на сайті «Української правди» у матеріали «Новий Дон Кіхот» Тетяни Ніколаєнко, що Ваше інтерв’ю з Юрієм Луценком названо «псевдоінтерв’ю».

Ні на мить не сумніваючись у Вашій професійності та автентичності тексту, прошу Вас підтвердити факт і достовірність публікації Вашого інтерв’ю для того, щоб ні Юрій Луценко і хтось інший не могли спекулювати навколо цієї теми.

І ще одне питання: чи не звертався до Вас Ю.Луценко з проханням зняти статтю «Москальские куранты» з Вашого сайту, де інтерв’ю зберігається з грудня 2002 року?

Будемо вдячні, якщо Ви надішлете відповідь на нашу електронну адресу volyn@rіvne.com».

З повагою,

головний редактор газети «Волинь»

Сергій СТЕПАНИШИН.

 

Вышеприведенное письмо было адресовано главному редактору газеты «Московский Комсомолец» в Донбассе» Дмитрию Дурневу. Учитывая, что еще в начале 2005 года я трудился заместителем Дмитрия в этом издании, он, что естественно, поведал мне об этом казусе. Сказать, что я был удивлен - ничего не сказать. Я, как говорится, от наглости такой с минуту пребывал то ли где-то далеко в грядущем, то ли далеко в прошлом. Но уж никак не в этом времени, в котором господин Луценко презентует себя в качестве Дон Кихота. Я, воля ваша, даже не поверил рассказанному и, преодолев рвотный рефлекс, зашел таки на сайт «УП», где увидел, что да: соврала читателям этого издания г-жа Николаенко Татьяна, автор материала «Новый Дон Кихот». Вот, что писала она по интересующему меня поводу:

«Зато на митинге поймали нескольких провокаторов, которые раздавали от имени некоего «Комитета свободы» листовки, в которых предлагалось спросить у лидера «Народной самообороны», почему он против признания воинов УПА, почему работал в Кабмине Януковича, почему бандиты не сидят в тюрьмах, и почему он поддерживает московский патриархат.

А еще в открытке было псевдоинтервью Луценко «Московскому комсомольцу» в Донбассе», где он подавался как антибандеровец и гражданин Израиля».

К большому огорчению «псевдоправдивой «г-жи Т.Николаенко, могу заверить ее, что интервью господина Луценко «Московскому Комсомольцу» в Донбассе», опубликованное 13.11.2002 года, никакое не «псевдо», а самое, что ни на есть, всамделишное. Это раз. И не слова об «израильском гражданстве» тогда еще социалистического товарища Луценко там нет. Это два. И интервьюируемый, если это действительно интервью, а не пересказ недочитанного, не может «подаваться», интервьюируемый обычно сам себя «подает». Это три. Если же интервью в открытке, виденной г-жой Т.Николаенко, таки было исковеркано неизвестными «доброжелателями» Луценко, то так и надо было об этом писать, а не вводить в заблуждение читателей, тем более, что настоящее интервью не тайна за семью печатями и легко доступно. Это четыре. И, наконец, разве так сложно было связаться с редакцией «МК»-Донбасс? Это пять.

Впрочем, меня мало интересует сейчас г-жа Т.Николаенко, которая, что называется, «слышала звон», и которой, при необходимости, каждый из работавших в то время в «Московский Комсомолец» в Донбассе» журналистов может подтвердить реальность вышеупомянутого интервью, а заодно рассказать о том, что врать не есть хорошо. Меня интересует отсутствие реакции со стороны теперь уже пана Дон Кихота, то есть, извините, Юрия Луценко. Я понимаю, конечно, что времена изменились, что тогда Луценко кратковременно возглавлял Донецкий обком СПУ и ему важно было понравиться «туземцам», а теперь он создает «самооборону» и ему важно подгрести под себя, в том числе, и националистов, но как же быть собственно с имиджем правдолюбца? Почему пламенный Юра не одернул завравшуюся журналистку и не признал честно, что таки давал то интервью «Московский Комсомолец» в Донбассе»? Может быть, потому, что там есть вот это:

«Почему я считаю, что УПА ни в коем случае нельзя возрождать? Потому, что политики, которые в начале 90-х подняли знамя УПА, фактически возродили вражду. Надо понимать, что в 60-ые годы проблема УПА более-менее стерлась, а в 80-ые дети бандеровцев уже вступали в партию, занимали должности... У нас, оказывается, и губернатор был сыном бандеровца, и директор завода был сыном бандеровца...

Хотя, есть исключения достаточно интересные. Например, Дерманьский монастырь. Дермань - огромное село на 1000 домов, сердце бандеровщины, где была школа поручиков УПА и огромное бандеровское движение. Эти же самые люди с вилами и топорами выходят и защищают православный монастырь Московского патриархата, когда приезжает Вася Червоний со своими казаками.

Потом, опять же, политики добились своего. Кто стал депутатом, кто сел на нефть, кто на завод... И, вроде, все начало успокаиваться. Но, тем не менее, если сейчас вновь поднять эту проблему, это опять взорвет наш край. Потому что у нас 30 % было в УПА, 30 % - воевало против УПА, 20 % - было и там, и там, а остальные - приезжие... И, тем не менее, в каждом ровенском селе каждый знает, где находится колодец, в котором лежат связанные колючей проволокой жертвы УПА, а где могилы бандеровцев, которых убили или НКВД или, что крайне редко, немцы.

А у нас как-то так стали называть дивизию СС «Галичина» «первой украинской дивизией «Галичина». И потихоньку пошли разговоры, что части ваффен СС - это армейские части. В Нюрнберге было очень четко сформулировано, что преступными являются любые формирования СС и дан их перечень, где есть место и дивизии «Галичина». Любая попытка реабилитации этих людей пойдет во вред Украине. Этот вопрос решен раз и навсегда» (конец цитаты).

Согласитесь, судя по процитированному отрывку интервью, секретарь Донецкого обкома СПУ Юрий Луценко образца 2002 года совсем не одно и то же, что экс-министр ВД, создатель «Народной самообороны», к которой так лояльна УНА-УНСО, Юрий Луценко образца 2006 года. И теперешнему Юре может быть несколько неловко перед новыми союзниками за «базар» Юры тогдашнего. Ну, что поделаешь, люди меняются. Некоторые даже убеждения меняют в зависимости от тактики и стратегии сохранения себя в большой политике любой ценой.

Но тогда как же все-таки луценковское «донкихотство»? И когда он говорил то, что реально думает: в 2002-м в Донецке или нынче по всей Украине?

Игорь ФАРАМАЗЯН,

КИД, 30 января 2007г.

 

Дванадцять запитань українського патріота до Юрія Луценка

Зрадивши ідеали Майдану і українського виборця, створивши спільний уряд на чолі з Януковичем, блок В. Ющенка «Наша Україна», аби врятувати свою підмочену репутацію, намагається створити чергові бізнес-проекти «Європейська Україна» та «Народна самооборона», а очолити все це пропонує сину першого секретаря Рівненського обкому КПРС Юрію Луценку. Це чергова спроба знову обдурити українця, завести на манівці патріотичного виборця. Саме тому кожен українець має право почути відповіді на такі запитання від брехуна, з якого Ющенко ліпить чергового месію:

1. Чому 6 березня 2003 року Ю.Луценко разом з соціалістами і комуністами не проголосував за текст Державного Гімну «Ще не вмерла Україна», на відміну від 334 депутатів?

2. Чому після акції «Україна без Кучми» Луценко не взяв на себе відповідальності як співорганізатор і не сів разом за ґрати з хлопцями з УНА-УНСО?

3. Чи не соромно Ю.Луценку перед ровесниками за те, що він, аби уникнути Афганістану, попросив свого батька влаштувати йому військову службу в м.Рівне у в/ч зв’язку КГБ СССР ?  І це в той час, коли тисячі  його ровесників гинули в Афгані чи поверталися звідти каліками.

4. Чому в інтерв’ю газеті «Московский комсомолец» в Донбассе» (грудень 2002 р.) Ю.Луценко назвав провокатора-енкаведиста М.Кузнецова героєм, а патріотів з УПА – бандитами, які, буцімто, кидали українців в криниці у кожному селі?

5. Чому Ю.Луценко жодного разу не вшанував героїв Крут, Базару і не вклонився жодній могилі загиблих воїнів УПА?

6. Чому міністр внутрішніх справ Ю.Луценко не запропонував жодної посади націоналістам в системі МВС?

7. Керуючись якими аргументами Ю.Луценко повернув на високі посади в міліції сотні корупціонерів і хабарників і звільнив українських патріотів?

8. Чому він не виконав обіцянки про те, що він ніколи не працюватиме в уряді Януковича?

9. Чому він не виконував основне гасло Майдану «Бандитам – тюрми!» і жоден бандит не потрапив за ґрати під час керування МВС Ю.Луценком?

10. Чому Луценко не увійшов до оргкомітету з відзначення 100-літнього ювілею головного командира УПА Романа Шухевича?

11. Чому Луценко не забезпечив проходження маршем воїнам УПА по Хрещатику у 2005 році і дозволив комуністам-вітренківцям вчинити побиття українських патріотів?

12. За чиї гроші організовуються поїздки по Україні і влаштовуються шоу-агітконцерти на підтримку так званої «Народної самооборони»?