Розмисел: про українську державну залежну незалежність або незалежну залежність

Василь Яременко

Мав щойно таку розмову з одним із депутатів: «Нас обрав народ! І тепер ми від нього незалежні!»

А я так примружив око і кажу з розмислом: «Народ вас не обирав, він вас, таких розумних, і в очі не бачив. Вас обрали В.Янукович, В.Ющенко, Ю.Тимошенко, О.Мороз, П.Симоненко. І не обираючи вас, проголосував народ за ваших лідерів. А як лідери обрали вас, то вже справа їхньої моральності чи аморальності, відповідальності чи безвідповідальності. Інакше як потрапили б у депутатський корпус триста мільйонерів і понад двісті жидів? Хто більше грошей поклав на партію того чи іншого лідера, того й обрали.

- А ми відділимо бізнес від влади.

- А навіщо? - примруживши око, запитую депутата. - Бізнес треба відділити, усунути від законотворення, щоб не продукував «під себе» законів, але усувати від керівництва державою, себто від влади, - нісенітниця. Хіба може збайдужілий, зледачілий від бідності народ розбудувати багату квітучу державу? Ті, чия хата скраю, ще ніколи й ніде не побудували багатої держави. Наші закони мають змусити багатіїв будувати Україну і не вивозити золото, як Рабинович, чи долари США, як Звягільський, в Ізраїль, а вкладати в розвиток України. Ось тоді мільйонерів не треба відділяти від влади, але в жодному разі не допускати до законотворчості. Вони повинні суворо дотримуватися закону.

- А що це у вас, пане професоре, за абракадабра: залежна незалежність і незалежна залежність?

- Не абракадабра, - кажу, - а бароковий консепт, швидка думка. Це, як у нашого Сковороди: нерівна рівність або рівна нерівність. Він приблизно так пояснював: склянка і відро - не однакові за місткістю, але можуть бути однаковими, коли їх наповнити. Наповнена склянка - це більше, ніж наполовину наповнене відро, яке вже буде не однаковим щодо склянки. Не можна від людини із зарплатою 380 грн. вимагати того, що й від якогось Ляшка, обраного Ю.Тимошенко, із зарплатою 18 тисяч гривень на місяць. Але коли вони акуратно сплачуватимуть податки - перший 13%, а Ляшко треба, щоб платив 90%, - тоді буде забезпечено нерівну рівність.

Отак і незалежна залежність та залежна незалежність. Вони, за умови доброї волі обранців, можуть бути згармонізовані або названі своїми іменами - залежність і окупація.

Останнім часом переважно колишні українці з так званого сьогоденного «народу України», невідь чому почали дуже цікавитися, що воно таке «незалежність». За 15 років вони чомусь так і не зрозуміли, що воно таке «державна незалежність», від кого незалежність, чия незалежність?

Одні кажуть, що стали незалежними від Польщі... Був недавно у Варшаві, перед входом до головного костелу, що поряд із президентським палацом, висить мармурова дошка із чотирма гербами українських земель і викарбуваним написом. Почепили її як щоденне нагадування полякам про тих збирачів «кресов всходніх» і великої Речі Посполитої «від можа до можа», які загинули «від бандитських рук ОУН-УПА». Звичайно ж, не в Польщі, а на українських землях. Отож, на цих землях живуть самі «бандитські руки» та їхні власники. Повернувся до Києва, обійшов усі центральні храми в столиці. Щоправда, біля президентського палацу ніякого храму не знайшов. І подумав: якби були незалежні, то таку дошку почепили б бодай перед входом до Володимирського собору, знаючи, скільки українців загинуло на своїй землі від бандитських рук Армії Крайової, Війська Польського під час операції «Вісла».

Ну, звичайно, «незалежна» Україна такої дошки не почепила, але, подумалося, могла б порадити зняти таку дошку у Варшаві, щоб не виховувати нові покоління у ворожому до нас дусі. Отже, брешуть, що ми незалежні від Польщі. Нема паритету. На Личаківському кладовищі у Львові поляки домоглися своєї редакції напису на могилах своїх вояків. А ми - ні. Яка ж тут незалежність?..

Другі кажуть, що «незалежність» - від Росії. Теж брешуть, бо як це так: понад 350 років були не те що залежними, а рабами, холуями, «підніжками, гряззю Москви», а тоді в один день стали незалежними від Москви. Як це можна? Були залежними від Росії, такими й залишились. В інших формах, звичайно.

Треті кажуть, що ми стали незалежними від жидів, а самі жиди тільки посміхаються і кивають головами: «Так, так! Звичайно ж, «незалежні» від нас, бо всі ваші гроші і багатства тепер у нас».

Якщо комуністична номенклатура знищила цілий СРСР, а тепер нищить безкарно українську державність, то Україна цілком залежна від саламатіних, цибенків, симоненків, бо не віддала цілу комуністичну банду, яка винищила мільйони українців, до суду. Це дуже залежна держава від комуністичних злочинців та іншого непотребу.

Якщо голодний і безробітний люд рятується від видозміненого геноциду втечею в чужі країни, то їхня рідна мати стає мачухою, безнадійно залежною від тих, хто спричиняє новий геноцид, щоб заводнити країну нелегалами і завершити денаціоналізацію, фактично умертвивши 5 млн. українців, кращих і найактивніших, які мали здатність відстоювати свої права вдома, за Декларацією прав людини - аж до повстання. Залишки на це вже нездатні.

Якщо маленька людина одержує в державі велику владу - для неї співгромадяни стають пересічними, маленькими українцями, а оточення з «любих друзів» формується зазвичай із малолітражних розумово, але загребущих злочинців. Залежність від них державної політики - річ страшна і неминуче катастрофічна. Пережили самодержавство царя і самодержавство Політбюро. Яка різниця, хто буде самодуром-самодержцем - Ющенко, Мороз чи Янукович? Всі вони ставленики латентних ляльководів, і катастрофічно залежні.

Якщо держава знищує шляхом експерименту свою освіту і, маючи таких світових велетнів педагогічної думки, як князь Острозький, Петро Могила, Ушинський, Водовозов, Стоюнін, Алчевська, Грінченко, Макаренко, Сухомлинський, стає епігоном Болонського процесу, віддає справу освіти в руки міністрів - ворогів освіти, - така держава приречена на втрату незалежності. Україна відродить безграмотність, неписьменність, народить армію неосвічених людей і стане цілком залежною від держав освічених і цивілізованих. Тільки в окупованій державі міністр освіти може хизуватися, що він закрив 120 ВНЗ! А в Україні міністр, із досвідом керівника ПТУ, закриває. І, очевидно, за висловом нардепа І.Бокого, в такий спосіб здійснює соціалізацію освіти. Про мозковий центр МОН я вже писав, себто про те, чию волю виконує міністр Ніколаєнко, роблячи добру міну в дуже брудній грі.

Якщо держава дозволяє іншій державі відкривати на своїй території філіали чужих ВНЗ і витісняти з освітнього простору українську освіту - така держава залежна.

Якщо керівники держави, різних державних відомств є членами різних масонських лож, a la «SS», - вони цим самим роблять державу безнадійно залежною від латентних структур сіоністської «глобалізації», сиріч світового панування.

Якщо глава держави готує указ «про захист прав громадян на використання російської мови в Україні», а своя, українська, є упослідженою і в суспільній сфері не використовується - така держава залежна.

Якщо людям керманичі кажуть, що з волі сусідів нам треба відмовитися від своєї мови і при цьому звертаються до своїх співгромадян «друзі мої», то, окрім того, що тамбовський вовк їм друг, товариш і брат, - вони повністю залежні, а нас такими зроблять. Позбав нас, Боже, таких друзів, а з ворогами ми знайдемо, що робити. Досвід грандіозний…

Якщо держава нагороджує злодіїв, які вкрали величезні суми державних грошей, званням Герой України, орденом «За заслуги», як Звягільського чи Рабиновича - а це відповідно вивезення 700 кг золота в Ізраїль, і туди ж таки 300 млн доларів, - така держава має іноземну владу, від якої і залежна і якою фактично окупована.

Якщо держава за борги віддала нафтоперегонні заводи, кораблі Чорноморського флоту, транспортну трубу - вона залежна.

Якщо Березовський, Гольдфарб, Фільштинський мають у своєму розпорядженні плівки Мельниченка, свого «подєльника», то хто в державі господар? Мосад чи ФСБ? Принаймні Україна від цих «трьох жидів з востока» залежна.

Якщо ознакою державності будь-якої держави є національна економіка (нею володіють Пінчук, Суркіс, Фельдман, Гіршфельд, Коломойський та ін. - всі євреї і жодного українця), ідеологія (її формує Роднянський, Рабинович, Суркіс та ін. - всі євреї) і силові органи (?), то в Україні все це не в національних руках. Себто каральні операції здійснюються не з Банкової, а з Тель-Авіва і Нью-Йорка.

Така держава безнадійно залежна.

Якщо скіфські кургани, які простояли тисячі років і, можливо, ще ховають у собі пекторалі, а розорено їх 2005 року, то це свідчить, що держави в нас взагалі нема - ні залежної, ні незалежної. Є адміністрація безкультурних шолопаїв, яка виконує окупаційні функції, розкрадає державні архіви і вивозить на батьківщину окупантів - в Ізраїль і США.

Держава, яка бере податок із милостині старців, - це, по-перше, незалежна від совісті, моралі й культури чужа та ворожа своєму народові шайка, яка господарювати не вміє, а займається рекетом. Отже, залежна від рекету.

Якщо різні функціонери держави відзначають 10-річчя гордонівського «Бульвару», якого саме в ювілейний день закрито рішенням суду за поширення аморальності, бездуховності, порнографії (тому й вийшов він під зміненою назвою «Бульвар Гордона»), а гості, які ніколи не були помічені на вечорах української культури, такі, як Петро Порошенко, Юрій Кармазін, прийшли вітати «Бульвар Гордона», то це свідчить, що всі вони незалежні від української культури і холуйсько-запобігливі та цілковито залежні від Гордона, себто від сіонізму.

Якщо політичні партії та їхні симпатики, знаючи добре, що нині ворогами української державності є російський шовінізм та міжнародний сіонізм, бачать тільки Росію і часом в той чи інший бік вигукують: «він продався Росії», «він продався Польщі» і ніколи не кинуть звинувачення «він продався жидам», - такі претенденти на папаху залежні і від власної сліпоти, і від тваринного страху перед сіоністськими ворогами української державності.

Якщо корінний народ делегує до вищого органу влади до 50% депутатів некорінної національності, такий народ не просто залежний - він раб. А раб, як сказав один мудрий єврейський рабин, не може мати навіть національної ідеї. Він повністю залежний. Увесь народ стає рабом тих, хто може закупити в парламенті понад 50% місць і ухвалювати потрібні йому закони.

Якщо в країні визнають проживання 135 національностей, які становлять «народ України», і 130 з яких налічують від однієї до десяти осіб, а панівною і привілейованою є одна нацменшина, яка ставить себе поза т.зв. народом України, - то така держава є залежною… від цієї нацменшини, точніше, від капіталу і світової підтримки цієї нацменшини. Вона всім відома. І дати раду тут ніхто не береться.

Якщо в країні пройдисвіти оголошують про розбудову «нової України» або «нової демократії» - це означає, що розбудовують Україну, аби була вона без українців і без будь-якої демократії. Тобто планують не просто залежність, а знищення.

Якщо один із керманичів уряду своє врядування використав, щоб свою дружину зробити академіком Академії мистецтв, а себе - академіком НАН, встиг дружину зробити заслуженою артисткою чужої держави, де міністром культури його співплемінник, а себе проголосити полковником, якщо зумів за роки врядування скупити всі перші поверхи найдовшої в столиці вулиці і начепити на них таблички ТІКО - «я і компанія таких, як я», коли цей керманич підім’яв під себе книговидавничу справу і виявився замішаним у викраданні архівних документів, проте не сидить за ґратами, - то така країна жалюгідно залежна, а вожді її - примітивні демагоги, брехуни і чужі холуї.

Якщо в уряді країни можливий міністр без освіти та ще й імпортований з іншої держави на політичну посаду - як придане до династичного шлюбу та ще приховуваної національності - президент такої країни повністю залежний від тих, хто такого міністра йому подарував як «любого друга». Це і залежність держави від таких міністрів.

Якщо в державі найбільшою державною таємницею є національний склад парламенту і уряду, а також засекреченою є національність кожного громадянина, окрім тих, для кого національність є синонімом до віросповідання, - така держава залежна.

Якщо в державі не уряд чи парламент приймає рішення про обмеження виїзду за кордон громадян корінної національності, а лідери однієї із знахабнілих нацменшин, - така держава не тільки залежна, а й фіктивна і сміхотворна.

Якщо пограбування загальнонародної власності в державі відбувається за законами, ухваленими грабіжниками «для себе і під себе», а повернення власності вважається незаконним чи політичною репресією - така держава є антинародною і повністю залежною від беззаконня.

Якщо в державі керівники політичних партій, окремі державні службовці, члени уряду або нардепи роз’їжджають у машинах, вартість яких дорівнює певному відсотку валового національного продукту, - така держава не просто залежна - її вже знищено.

Наш розмисел про залежність і незалежність дещо затягнувся, бо все затуманено. Ось у Росії все зрозуміло: якщо можна підбурити незалежністю Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, чи навіть Крим і вічної пам’яті Донецько-криворізьку республіку Артема, чи навіть Карабах - це незалежність по-російськи, а ось Чечня - це вже не боротьба за незалежність, а сепаратизм і «вражеские происки», «бандформирования» тощо. Тут також усе зрозуміло. А Україна - не Росія. Росія збирає росіян, розкиданих по світу, тоді як Україна викидає своїх громадян у світи виживати тяжкою працею, проституцією, а то й розбоєм.

Отже, розібралися, що таке залежна незалежність і незалежна залежність. Все, що за браком місця я не назвав, ото і є незалежність.

P.S. Мені мій співрозмовник зауважив, що подана мною картина хоч і повністю правдива, але дуже похмура і сумна. Ну що ж, а ми для чого? «А ми нашу славну Україну розвеселимо»? Чи не та сила, чи вогонь у люльці погас?

Дорогою попа Гапона

Президенту України Вікторові ЮЩЕНКУ

Відкритий лист Рівненських обласних організацій Братства вояків УПА та Товариства

політв’язнів і репресованих з приводу антиукраїнської діяльності Юрія Луценка.

Пане Президенте!

Українські патріоти Рівненщини з великою пересторогою сприйняли 2005 року Ваше рішення про призначення на посаду міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та його подальшу підтримку на цій посаді.

Як виявилося, ми мали рацію, бо гасло «Бандитам тюрми» так і залишилося невиконаним, а на високі посади в МВС прийшли не українські патріоти-націоналісти, а казнокради і хабарники. Окрім того, Юрій Луценко на весь загал запевняв, що жодного дня не працюватиме в уряді Януковича, а зробив, як завжди, навпаки, бо посада міністра виявилася для нього дорожчою, ніж інтереси виборців, яких він зрадив.

Після відставки Луценко, не без Вашої, пане Президенте, згоди, знову закликає на майдани людей, тепер уже як лідер так званої «Народної самооборони». Застерігаємо Вас від такого кроку. Бо, добре знаючи погляди Луценка, переконані, що цей бізнес-проект, який фінансується «любими друзями», може закінчитися великою бідою (за словами самого Луценка проект фінансує Д.Жванія, який тісно пов’язаний з міжнародним аферистом Б.Березовським). Проводячи історичні паралелі, цілком доречно порівняти екс-міністра МВС Луценка (котрий за сприяння свого батька – першого секретаря Рівненського обкому КПРС служив у в/ч зв’язку КГБ СССР у той час, коли його ровесники гинули в Афганістані) з провокатором, агентом царської таємної поліції попом Гапоном, який заробляв на провокаціях шалені гроші, зумів розколоти робітничий рух і врешті-решт призвів до розстрілу тисяч чоловіків, жінок і дітей, який народ назвав «кривавою неділею».

Чи не те саме вчинив Ю.Луценко з українськими патріотами, коли у 2002 році під час акції «Україна без Кучми», як її співорганізатор, кинув на міліцейські щити сотні юнаків? Десятки з них були скалічені в міліцейських відділках, десятки потрапили за ґрати, а Луценко чомусь залишився на волі. Як свідчать учасники тих подій, сам Луценко на допитах в СБУ поводив себе, як останній боягуз, і повністю зняв із себе відповідальність, переклавши її на УНА-УНСО. Тепер він готує нову провокацію, закликаючи людей до весняного походу на Київ. З якою метою? Усунути від влади Партію регіонів? Ні. То яка тоді мета акції? Стати міським головою Києва і тим самим задовольнити власні кар’єрні амбіції.

Від соціаліста Луценка, який і досі залишається апологетом ленінських ідей, можна очікувати будь-яких непередбачуваних дій. Та й хіба можна очікувати патріотичних кроків від людини, яка називає героїв УПА бандитами? Луценко вийшов з лав компартії, але комуністична ідеологія з нього не вийшла.

Ми з великим обуренням читали висловлювання Луценка в його інтерв’ю «Москальские куранты», надрукованому в газеті «Московский комсомолец» в Донбассе» (грудень 2002 р.) і передрукованому багатьма Інтернет-сайтами. Ось лише деякі одкровення від Ю.Луценка, у яких цинічно і брехливо перекручуються факти, а образ вояка УПА подається як образ головоріза і бандита:

«Именно в Ровенской области была создана УПА как орудие по борьбе с польским населением». «Бандеровцы в первые годы войны занялись евреями… Их уничтожили в первые 2 года практически всех». «…Рассказы об энкаведистах с русским языком с московским выговором – это вымысел. В истребительные батальоны шли, как правило, западные украинцы». «Ведь в 60-70 годах, когда начали возвращаться из Сибири высланные бандеровцы, они ведь возвращались богатыми». «Да мы можем признать УПА воюющей стороной. Но на чьей стороне? Может быть, им стоит пенсии получать в Берлине». «…В каждом ровенском селе каждый знает, где находятся криницы, в которых лежат связанные колючей проволокой жертвы УПА».

Ми, українські патріоти, які зі зброєю в руках, не жаліючи свого життя, боронили рідну Україну в 40-50 роках від німецько-фашистських, російсько-енкаведистських, польських та мадярських окупантів, не можемо спокійно читати підлу неправду, тиражовану Луценком.

Нашу боротьбу з окупантами вже оцінили всі обласні ради Західної України, Хмельницька обласна рада, які на офіційному рівні визнали ветеранів УПА борцями за волю та незалежність України. За сприяння Української Народної Партії, громадських організацій, таких патріотів, як Василь Червоній, Сергій Олексіюк, Юрій Ширко, Іван Турко на Волині та, зокрема, на Рівненщині, відкрито десятки пам’ятників героям УПА – Бульбі-Боровцю, Климу Савуру, Нілу Хасевичу, «Дубовому», впорядковано тисячі могил полеглих за волю України воїнів УПА.

Юрій Луценко добре це знає і не випадково не побував на жодному вшануванні героїв УПА. А тому тепер, коли взявся загітувати західноукраїнський електорат, він, не соромлячись, відхрещується від вищезгаданого інтерв’ю, називаючи його фальшивкою. Хоча тепер достеменно знаємо, що це інтерв’ю правдиве, бо його справжність офіційно підтвердив головний редактор «Московского комсомольца» в Донбассе» Дмитро Дурнєв, який пише: «...У мене особисто склалося враження, що у Юрія Луценка різні схеми спілкування з Заходом і Сходом. Разом їм не зійтися».

Саме тому, пане Президенте, ми звертаємося до Вас із проханням не підтримувати україножера, ненависника УПА в його намаганні обдурити виборця. Ми вже ситі брехнею після Майдану. Людина з подвійною мораллю не має права очолювати будь-який український національний рух.

Голова Рівненського обласного Братства вояків УПА О.Мануйлик,

 голова Рівненської обласної організації Товариства політв’язнів і репресованих О.Денищук.

 Луценко давал интервью «Московскому Комсомольцу» в Донбассе»

В недавнем материале «Луценко и «базар»-2» была рассказана шокирующая история о том, как реальное интервью «Московскому Комсомольцу» в Донбассе» от 13.11.2002 года тогда оппозиционера-социалиста Юрия Луценко, возглавлявшего Донецкий обком СПУ, было названо автором «Украинской правды», госпожой Николаенко Татьяной, «псевдоинтервью».

Игорь Фарамазян, КИД

«К большому огорчению «псевдоправдивой» г-жи Т.Николаенко, - писал тогда автор этих строк, - могу заверить ее, что интервью господина Луценко «Московскому Комсомольцу» в Донбассе», опубликованное 13.11.2002 года, никакое не «псевдо», а самое, что ни на есть, всамделишное. Это раз. И ни слова об «израильском гражданстве» тогда еще социалистического товарища Луценко там нет. Это два. И интервьюируемый, если это действительно интервью, а не пересказ недочитанного, не может «подаваться», интервьюируемый обычно сам себя «подает». Это три. Если же интервью в открытке, виденной г-жой Т.Николаенко, таки было исковеркано неизвестными «доброжелателями» Луценко, то так и надо было об этом писать, а не вводить в заблуждение читателей, тем более, что настоящее интервью - не тайна за семью печатями и легко доступно. Это четыре. И, наконец, разве так сложно было связаться с редакцией «МК»-Донбасс? Это пять».

Эта история с якобы «псевдоинтервью» получила продолжение.

Ну, прежде всего, «Украинская правда» изменила соответствующий пассаж в материале «Новый Дон Кихот». Теперь он выглядит так:

«Зато на митинге поймали нескольких провокаторов, которые раздавали от имени некоего «Комитета свободы» листовки, в которых предлагалось спросить у лидера «Народной самообороны», почему он против признания воинов УПА, почему работал в Кабмине Януковича, почему бандиты не сидят в тюрьмах, и почему он поддерживает московский патриархат.

А еще в листовке было интервью Луценко «Московскому комсомольцу» в Донбассе». По словам человека из его окружения, в интервью якобы были дописаны некоторые цитаты, из которых он представлялся как антибандеровец, а рядом были добавлены фото какого-то израильского документа и фото Луценко с равинами, с подписью «Луценко - гражданин Израиля???».

Прежде этот пассаж был другим (и мы на всякий случай сохранили электронную копию первоначального варианта):

«Зато на митинге поймали нескольких провокаторов, которые раздавали от имени некоего «Комитета свободы» листовки, в которых предлагалось спросить у лидера «Народной самообороны», почему он против признания воинов УПА, почему работал в Кабмине Януковича, почему бандиты не сидят в тюрьмах, и почему он поддерживает московский патриархат.

А еще в открытке было псевдоинтервью Луценко «Московскому комсомольцу» в Донбассе», где он подавался как антибандеровец и гражданин Израиля». Как говорится, почувствуйте разницу!

Но это, впрочем, не существенно. Существенно то, что и главред «Московского Комсомольца» в Донбассе» Дмитрий Дурнев, и, собственно, я ждали реакции самого г-на Луценко. Мы надеялись, что он, как честный человек, коим наверняка себя полагает, прояснит ситуацию и скажет, наконец, что это злополучное интервью он таки давал.

И Луценко сказал. Только совершенно противоположное. В чате на той же УП он, отвечая на вопрос об интервью, заявил: «Інтерв’ю в згаданій газеті не існує. Це - фальшивка».

После этого главный редактор «Московского Комсомольца» в Донбассе» Дмитрий Дурнев вдруг ощутил непреодолимое желание поглядеть в глаза Юрию Витальевичу. А я позвонил Юрию Гримчаку, донецкому соратнику Юрия Витальевича, помогавшего, между прочим, в уже далеком 2002 году организовывать это интервью (подозреваю, кстати, что человеком из окружения Луценко, на слова которого ссылалась «обновленная» статья в УП, был именно он), чтобы выяснить, не собирается ли «дававший-недававший» интервью Луценко в наш город.

Юрий Гримчак сказал, что да, собирается, и пригласил нас с Дмитрием Дурневым на встречу с Луценко. А кроме того, подтвердил в телефонном разговоре факт наличия интервью в «Московском Комсомольце» в Донбассе», объяснив, что, говоря о фальшивке, Луценко имел в виду не само интервью, а именно ту его «провокационную» поддельную версию, которую некто раздавал на митинге в Тернополе. И, дескать, когда Юрий Витальевич приедет в Донецк, мы все проясним.

Действительно, хотелось бы прояснить. А то как-то нехорошо получается: открещиваясь от фальшивок в свой адрес, господин Луценко фактически обвиняет в создании фальшивок редакцию «Московского Комсомольца» в Донбассе». Это неприятно. И мы бы хотели расставить точки над «і». Прямо в луценковском же присутствии...