Найголовніше, що відрізняє нас від інших, - це мова

21 лютого у світі відзначається Міжнародний день рідної мови, який був проголошений у листопаді 1999 року на генеральній конференції ЮНЕСКО. Історія свята є трагічною. Саме 21 лютого 1952 року загинуло п’ятеро студентів, які боролися за надання рідній їм бенгальській мові статусу державної (події відбувалися в Пакистані).

Уперше Міжнародний день рідної мови святкувався 21 лютого 2000 року у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, вдруге, у 2001 році, - в Афінах.

Первинна мова, або мова наших предків, є інтегральною частиною етнічного й національного походження людини. Тому дискримінація мови - це те ж саме, що й дискримінація за національною ознакою. Найголовніше, що відрізняє нас від інших, - це мова.

Заснування Дня рідної мови має велике значення. За оцінками фахівців, із 6000 мов, які нині існують, більшість знаходиться під загрозою зникнення в найближче десятиріччя. Привертання уваги міжнародної спільноти до цієї теми - важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур.

В Україні Міжнародний день рідної мови відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

За даними Всеукраїнського перепису населення, станом на 2001 рік кількість населення України становила 48 млн. 457 тис. осіб. Українську мову вважали рідною 67,5% населення України. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення. Частка «інших мов», які були вказані як «рідна», становила 2,9%.

Українська Народна Партія пропонує у „День рідної мови” провести ряд заходів по всіх областях України, щоб привернути увагу громадськості до проблем рідної мови, її історії та майбутнього. Зокрема, пропонується провести такі заходи (на вибір): у вищих та середніх навчальних закладах організувати наукові круглі столи паралельно із книжковими виставками; у школах, особливо у східних областях та Криму, варто, щоб в цей день учні та вчителі спілкувалися виключно українською. В усіх класах запропонувати написати твір про українську мову. Поряд з уроками про історію мови провести літературно-музичні вечори, конкурси тощо; в бібліотеках провести книжкові виставки шедеврів української класики та ознайомити читачів з новими надходженнями сучасних українських авторів тощо.

Подаємо перелік деяких історичних подій та назв документів, які безпосередньо формували нинішню ситуацію з мовою та були спрямовані на знищення української мови, культури та нації. Можна використати при виготовленні друкованих матеріалів.

Чому багато українців розмовляє російською?

1686 р. - Ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.

1689 р. - Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.

1690 р. - «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» - книжки її. Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.

1708 р., листопад - Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців - 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).

1720 р. - Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими.

1721 р. - Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.

1729 р. - Указ царя Петра І, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755,1766,1769,1775,1786 рр. - Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

1764 р. - Інструкція Катерини ІІ князю О. Вяземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1769 р. - Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1784 р. - Русифікація початкової освіти в Україні.

1786 р. - Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість російської мови в Київській академії.

1800 р. - Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.

1817 р. - Закриття Києво-Могилянської академії.

1831 р. - Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).

1834 р. - Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації Південно-Західного краю.

1847 р. , 5 квітня - Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р. ).

1862 р. - Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р, 18 липня - Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії.

1869, 1886 рр. - Укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації.

1876, 18 травня - Таємний Ємський указ Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. - Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз’яснення Ємського указу всім губернаторам Росії.

1881 р. - Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. - Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.)

1888 р. - Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. - Заборона українських книжок для дітей.

1899, 1903 р. р. - Заборона української мови на Археологічному з’їзді в Києві та на відкритті пам’ятника І.Котляревському в Полтаві.

1907 р. - Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. - Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні.

1910 р. - Циркуляр П.Столипіна про заборону створення неросійських асоціацій, у тому числі українських та єврейських, незалежно від їхньої мети.

1914 р., березень - Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.

1914 р. - Указ Миколи ІІ про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1921 р. , 22 листопада - Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом А.Тютюнника під м.Базар на Житомирщині.

1921-1923 рр. - голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

1929 р., вересень - Арешт визначних діячів української науки, культури, й УАПІД - за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки Української молоді (СУМ).

1929-1930 рр. - Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р. , 28-29 січня - Надзвичайний Церковний Собор у Києві під тиском НКВД ліквідував УАПЦ - і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР).

...далі буде

Духовна поезія отця Іоанна

 Нещодавно в приміщенні Рівненської державної обласної бібліотеки відбулася зустріч з кандидатом богослов’я, митрофорним протоієреєм Іоанном Швецом (м.Київ) і презентація його духовних віршів. Зустріч благословив Його Високопреосвященство, Високопреосвященніший Євсевій - митрополит Рівненський і Острозький.

Віра Кундюк,

бібліотекар РДС.

 Отець Іоанн - автор низки книг та статей, пов’язаних з історією Православної Церкви, кількох збірок священичих поезій, редактор газети «Духовна Академія», «Київський патріархат», зареєстрував газету «Голос Православ’я».

Вірші о.Іоанна різні. Вони присвячені Різдву Господа Ісуса Христа, світлому Воскресінню Його, Богородиці Діві Марії, святим тощо. Є вірші на світські теми – про рідний Київ, Тараса Шевченка, Івана Івасюка, рідні Карпати, Україну, українську мову, подвиги українських козаків (про Берестечко) тощо. Вражає його вірш «Молитва». Написаний 15 років тому, він актуальний і донині і якнайкраще висловлює духовні орієнтири о.Іоанна. Тут говорить його серце: «Боже мій, я молюсь за Вкраїну, За розтерзану неньку свою. Крізь заблукану, зморену днину Я її відголоском стаю».

Виступаючи перед присутніми, заслужений працівник культури, директор Інституту мистецтв, завідувач кафедри українознавства, професор РДГУ, лауреат премії їм. П.Чубинського С.Шевчук зазначив, що здібні поети пишуть душею і серцем, тому що ту душу і те серце дає Господь.

Проректор Рівненського православного богословського інституту митр. прот. Сергій Лучанін сказав: «У віршах, проповідях, повчаннях автора струменить джерело любові до Бога, Пресвятої Богородиці, до рідної мови. А з якою любов’ю, тривогою, трепетом, переживанням за українську мову о.Іоанн звертається до Бога, щоб спасти її».

Ректор Волинської духовної семінарії кандидат богослов’я митр. прот. Іоанн Нідзельський наголосив, що володіти поетичним словом – велика майстерність, а вміло застосовувати його - талант. Такою майстерністю і таким талантом володіє о.Іоанн.

Дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпезі і його представник в Україні, історик-архівіст В. Рожко торкнувся ще однієї грані діяльності о.Іоанна. Пан Володимир зауважив, що о.Іоанн пише не тільки вірші - ним першим були започатковані на українському телебаченні коментарі святкових богослужінь. Він - духівник громадської організації «Київське Богоявленське братство».

Дуже високо оцінив духовну поезію о.Іоанна Високопреосвященніший Євсевій - митрополит Рівненський і Острозький. Зокрема, він сказав, що в його поезії бринить така чиста і глибока віра, що вона, без сумніву, дійде до душі багатьох читачів, особливо тих, для кого молитва - не данина черговій моді, а найглибша внутрішня потреба.

Під час зустрічі в чудовому виконанні протодияконів Свято-Воскресенського кафедрального собору отців Василя Стефанишина та Петра Честковського, Віри Симонович звучали українські пісні, гості прослухали записи з духовними виступами о.Іоанна.