Чому Україна відзначає 23 лютого?

Який історичний сенс святкування 23 лютого в Україні? Стосовно цієї дати бачимо яскравий приклад фальшування історії. За радянської влади 23 лютого святкували день радянської армії, а сьогодні, з подання Кучми, недавнього руйнівника України, «день захисника вітчизни». От тільки українцям невідомо, якої саме.

На ці питання дають відповідь історики, зокрема, дослідник, професор Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк. Фальсифікатори історії вбили людям у голови, що 23 лютого 1918 року червона армія розгромила німецькі війська під Нарвою і Псковом. Фактично жодних перемог ця армія в той час не здобула. У лютому 1918 року Україна мала свою незалежну державу, яку визнала Європа, а збройні більшовицькі загони в ті дні намагалися знищити нашу державність. Це свято тієї армії, яка знищила цвіт української нації, у тому числі юнаків, що стояли на смерть, захищаючи свою державу від поневолення. Смерть патріотів під Крутами дала можливість міжнародного визнання державної самостійності України. Саме таким героям ми зобов’язані збереженням своєї Вітчизни, як і мільйонам бійців Радянської армії-українцям, більшість з яких гинули за свої родини, свою землю та свій народ, рятуючи їх від жахіть нацистського режиму та інших поневолювачів.

Професор Карлюк дає відповідь на ці питання в науковому дослідженні «23 лютого: чи святкувати цей день». Дослідивши радянські джерела, він доніс правду читачеві, як і з ким боролися більшовики наприкінці лютого 1918 року і простежив становлення і сенс міфу про день Червоної армії.

Після того, як 9 лютого 1918 року більшовикам не вдалося підписати мирний договір з державами Четверного союзу, а була підписана угода з УНР в Брест-Литовську, 18 лютого німці розпочали наступ і незначні їх загони опору не зустріли. Без особливих зусиль взяли Венден, Двінськ та інші пункти. Невеликий загін мотоциклістів зайняв Псков. Німецький загін був настільки мізерний, що не міг навіть зайняти телеграф, який ще працював добу. Жодного повномасштабного наступу німецької армії тоді не було, а воїнство на чолі з головою Центробалта Дибенком покинуло бойові позиції. З наступом німців у Росії розпочався період червоного терору. І в день 23 лютого, як підкреслює професор Кралюк, «більшовицький ЦК після дискусії ухвалив «героїчне рішення» - підписати мирний договір з державами Четверного союзу. Отже, можна вважати 23 лютого днем капітуляції більшовиків перед колишніми противниками Російської держави».

А початок Червоної армії було покладено пізніше – 10 липня 1918 року постановою Всеросійського з’їзду рад. А 2 вересня постановою Центрального виконкому створено «Рєввоєнсовєт» як керівний орган збройних сил, який за пропозицією Свердлова очолив В.Троцький, котрого вважають творцем Червоної армії. Лише через 20 років, коли Троцького і компанію затаврували як ворогів народу, 23 лютого вперше було проведено святкування, яке й стало традицією.

Отже, це свято не має жодного стосунку до української історії. Національні свята мають бути складовою національного виховання й національної самосвідомості і нести глибокий зміст, підкріплений героїчною історією, а не бути датою, що не має жодного стосунку до пам’яті про своїх національних героїв та знаменні події в Україні.

Отже, справжнім, а не нав’язаним ззовні символом захисника Вітчизни може стати день пам’яті полеглих під Крутами українських юнаків або воїнів УПА, що має визначити український народ, який і є джерелом влади.

 Андрій Ціпак,

голова Рівненської районної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, ветеран війни.

Я ВИЙШОВ З «НАШОЇ УКРАЇНИ»

...бо не хотів жонглювати словами, торгувати переконаннями та зраджувати людей

Уже вкотре часопис «Волинь» підтверджує істинність одного зі своїх передвиборчих закликів: «Пам’ятайте: кожен голос, відданий за «Нашу Україну», – це голос на користь Партії регіонів!»

Як стверджує член партії НСНУ, який вийшов зі своєї фракції, депутат Гощанської районної ради Леонід Бондар, його вихід з фракції «Наша Україна» передусім мотивувася тим, що після закінчення виборів жодного разу представники цієї політичної сили не дали про себе знати в друкованому виданні, жодного разу публічно не виступали і проблем людей не вирішували.

А воно й не дивно, бо не було в історії фракції НСНУ в Гощанській районній раді таких здобутків, про які можна було б сказати вголос і відзвітуватись перед громадою району про реалізацію задекларованих обіцянок. А якщо весь час тинялися без діла, то й звітуватись, виходить, не треба.

За словами пана Леоніда, бюджет Гощанського району на 2007 рік є найгіршим і носить антинародний та антигощанський характер. Зокрема, фракція «Наша Україна» проголосувала за те (тільки вдумайтеся!), щоб вартість харчування в Гощанській центральній районній лікарні на одного хворого становила 42 копійки на день, щоб у лікарні відродили примусові «благодійні» внески, щоб скоротили 20 ставок працівникам культури, щоб жодної копійки не виділили на капіталовкладення в районній лікарні, щоб лікарям та вчителям роками не виплачувалися кошти за відрядження, доплати тощо.

На фоні такого фінансового зубожіння лікарень та сфери культури доречно було б оприлюднити частину питань порядку денного одинадцятої сесії Гощанської районної ради від 5 січня 2007 року. Так, голова Гощанської райради Гречич урочисто поінформував, що на утримання 15 працівників районної ради цього року виділено 513 000 гривень - це всього-на-всього 12% від усього бюджету району, з яких куди буде направлено 200 000 гривень, депутатам не пояснили.

Крім того, згідно з умовами матеріального стимулювання оплати праці голови та заступника голови райради, до їх посадового окладу додали ще 50% окладу (а він і так немалий). Але цього, очевидно, Гречичу стало замало, бо згідно з проголосованим питанням про встановлення надбавок до посадового окладу голові райради, йому додали ще 10%.

– Цікавий виходить бюджет: для одних надбавки й багатотисячні «стимулювання», а іншим – крихти з панського столу. Я розумію владу: сьогодні неможливо створити рай в районі, але не створюйте пекло, «дерибанячи» свій край. І після сесії 5 січня я прийняв свідоме рішення вийти з фракції «Наша Україна», – сказав Леонід Бондар.

Насамкінець хотілося б представити лідерів фракції «НУ» Гощанського району, їхні заслуги перед помаранчевою революцією та відношення до ідеалів Майдану: Гуменюк Т. – начальник штабу «НУ» в Гощанському районі на виборах 2006 року (до грудня 2004 року – активний член СДПУ(о), спостерігач на президентських виборах 2004 року від штабу Януковича, якого пізніше зрадив, перейшовши у Партію Зелених і одночасно в «НУ»), Калюжний Ю. – голова фракції НУ (зав. оргвідділом на президентських виборах 2004 року від штабу Януковича, якого пізніше теж зрадив. Нахабством і обманом у 2005 році був обраний головою «НУ» в Гощанському районі), Тхорук М. – секретар фракції «НУ» (голова партії КУН, про яку в районі ніхто не чув).

На жаль, саме ці обранці з Гощанського району, використовуючи бренд «НУ», стали вершителями суспільно-політичних подій у районі.

P.S. Коли верстався номер, редакції стало відомо, що на утримання газети «Рідний край» та Гощанського радіомовлення виділено 65 тисяч гривень. За словами Леоніда Бондаря, це, мабуть, редактору газети І.Повар за те, щоб у районі і надалі зневажалися свобода слова та принципи демократії.

Олександр ДЖИГИРЕЙ