БУТИ ПАТРІОТОМ, ЖИТИ ДЛЯ УКРАЇНИ – ЯК УЛАС САМЧУК

20 лютого громадськість Рівненщини відзначила 102 річницю від дня народження видатного письменника Уласа Самчука, уродженця с.Дермань. У вівторок у Рівному відбулося два вагомі заходи: у Будинку вчених було офіційно відкрито довгоочікуваний літературний музей Уласа Самчука, а годиною пізніше на Театральному майдані біля пам’ятника Гомерові Волині вшанували його пам’ять урочистим мітингом.

 У приміщенні музею

Відкриття музею Уласа Самчука зібрало сотні прихильників його творчості. Аби побачити зібрані експонати, люди чекали цілу годину, доки закінчиться офіційна церемонія відкриття. Утім, розходитись не поспішали, усі хотіли побачити музей, присвячений одному з небагатьох українців, котрого представляли на здобуття Нобелівської премії (в галузі літератури).

Музей Уласа Самчука поділений на декілька частин: кожна розповідає про окремі періоди в житті та творчості письменника. Серед найцінніших експонатів – друкарська машинка митця, його фортепіано й ліжко (до речі, придбані для музею коштом УНП), оригінальні фотографії, особисті речі та літературні доробки письменника різних років.

Як розповідають засновники музею, це лише початок. Основна проблема закладу – це мала площа та недостатня кількість експонатів. Крім того, дослідники творчості Самчука бідкаються, що в Україні про творчість Волинського Гомера знають дуже мало. Єдиним пропагандистським органом, який висвітлював життя і роботу великого українця,  залишається Рівненський обласний народний часопис „Волинь”, заснований Уласом Самчуком у 1941 році і відновлений Василем Червонієм у 1991-му.

Для Рівненщини постать Уласа Самчука має особливе значення, адже народився письменник у селі Дермань Здолбунівського району. У роки Другої світової війни він жив і творив у Рівному.

Відкриття Літературного музею Самчука зібрало чимало гостей. Зокрема, з далекої Канади приїхали одні з ініціаторів створення музею – Світлана та Ярослав Соколики, подружжя, яке було з Уласом Самчуком протягом останніх років його життя. Як його спадкоємці, вони зробили чималий внесок у фонд музею.

– Улас Самчук був для мене взірцем, людиною, яку треба наслідувати. Він був скромною та щирою людиною, любив Україну та працював для неї, – сказав пан Ярослав. Уже найближчим часом подружжя Соколиків обіцяє перевезти прах письменника в Україну, щоправда, де перепоховати прах видатного українця – у Рівному чи в Дермані, де народився Улас Самчук, ще не визначились.

А народний депутат України академік Микола Жулинський додав, що Улас Самчук належить до одного з найепічніших творців книг про долю українського народу і подарував музею путівник фонду Інституту літератури та багатотомне видання творів Шевченка. 

Тож відкриття музею відбулося на високому рівні: багато патріотичних слів, присутність гостей з далекого та близького зарубіжжя, чимало представників ЗМІ, та й влада обласного рангу – голова обласної ради Олександр Данильчук та заступник голови ОДА Матчука Торкунов – депутат-комуніст другого скликання міськради (нині – перебіжчик і депутат-соціаліст п’ятого скликання в облраді), за яким тягнеться шлейф скандалів. І чомусь саме цій людині дали перерізати стрічку відкриття! А чому? Бо він влада? Чи щоб образити людей, які вважають, що це право мали надати Василю Червонію, який понад десять років пропагує творчість У.Самчука і доклав головних  зусиль для того, щоб цей музей взагалі відбувся, щоб на Театральній площі в Рівному постав пам’ятник Уласу Самчуку...

На урочистому мітингу ...

...Уже через годину після урочистого відкриття музею Уласа Самчука біля пам’ятника письменнику відбувся мітинг. Свій виступ, присвячений видатному українцю, голова РОО Української Народної Партії Василь Червоній почав з цитування книги Уласа Самчука „Юність Василя Шеремети” про незабутні роки навчання сільської молоді у Кременецькій українській гімназії в 20 роках ХХ століття, де закладалися підвалини українського духу, у горнилі  національно-визвольних змагань визрівали нові людські якості, що впливали на становлення української інтелігенції:

«Насамперед вибори. Усе інше – потім... Десь там далі є Варшава, у Варшаві сойм, і там мають бути наші люди. Гурт юнаків цього хоче. Вони розлізлися на всі боки. Вони виповнять всі комірки, де тільки треба. День, ніч – ніч, день на зборах, у дорозі, на вулиці, у школі. Вулиці обліплені плакатами шістнадцятки – це їх робота. Вулиці закидані кольоровим папером – це вони. Возами, оберемками, мішками носили папір – свій і не свій. Один для праці, другий на поталу...

Червоні, заляпані багном, одразу після школи в похід. Залазять у кожну щілину ворога. Не матиме він від них спокою. Педантично видряпають кожне вороже слово на стіні. Коли треба, вони ліцеїсти, в іншому випадку – семінаристи. Вони руські – вони свої скрізь, аби тільки дійти свого. Двадцять чотири партії. Всі мають військо, поліцію, тільки ті, що під шістнадцяткою, не мають ні війська, ні поліції. Вони мають тільки гурток „Юнацтво”...

І вони виграють. На це не довго доведеться чекати, і це вже наперед видно. Перемога має бути цілковита й неподільна. Радість велика. „Юнацтво” вважає, що це вони виграють справу. І не без підстав думає».

Ось так нам Улас Самчук ніби підказує, що голосувати треба за національні сили, який би час не був за вікном. Молоді хлопці не спали, зайшли в кожне село, і в час польського гноблення добилися перемоги українців, після чого список української національної меншини зайняв своє місце у Польському сеймі і жоден поляк не став депутатом у Західній Україні. А чому? Бо хлопці, хоч молоді й недосвідчені, розуміли, що у Польщі ніхто не захистить, окрім українців.

- А що ж тепер? У Верховній Раді лише 37 відсотків українців! А решта? Хто їх привів? Не тільки «регіони», а й «Наша Україна», БЮТ та СПУ. Нам пропонують прийти на мітинг соціаліста Луценка: масово послухати музику і потім проголосувати за бізнес-проект «Народна самооборона» чи «Європейський вибір». Тепер «Наша Україна» хоче замести сліди, змінити назву, першу п’ятірку, перетасувати колоду. І що від того зміниться? У новій обгортці нам запропонують той самий список під іншою назвою. І знову Україна отримає ту саму неукраїнську владу.

- І тому необхідно голосувати лише за праві сили з розумінням, що в суспільстві, на планеті, у світі немає (і ніколи не було) боротьби між партіями, не було і не буде міжкласової боротьби, як кажуть соціалісти. Завжди була, є і буде тільки боротьба між націями. Але хитріші нації, що мають потужні медіа-холдинги (це преса, радіо, телебачення), кажуть, що борються партії, соціальні прошарки, групи людей! Не вірте, це обман, це димова завіса! Для того, щоб розколоти корінну націю, нас, українців, на соціальні групи і партії, якими легше керувати, а потім, зіштовхнувши нас лобами між собою,  взагалі знищити, якщо не фізично, то морально й етнічно.

І, як ви вже зрозуміли, вам дадуть нові списки. Але замість упаковки фабрики імені Карла Маркса, шоколадна цукерка на букву «Г» буде загорнута в іншу обгортку фірми «Рошен».

Приїзд Луценка – це просто черговий обман. Нам хочуть подати ті ж обличчя зрадників і пустобрехів, тільки під іншим соусом, перемішавши колоду (Кириленко, Луценко, Жванія, Третьяков, Безсмертний і Порошенко). І чи виграємо від цього ми і Україна? Звичайно ж, ні! - сказав Василь Червоній.

А соціаліст Торкунов, якому дали ножиці перерізати стрічку в музеї, – це яскравий приклад отого перефарбування в інший політичний колір. Адже люди не забули, як комуністи з соціалістами ще не так давно називали Самчукову газету «Волинь» і хлопців з патріотичним складом розуму «пособниками фашистів».

На закінчення мітингу присутні одноголосно підтримали звернення до Рівненської обласної ради, облдержадміністрації та Президента з вимогою негайного звільнення російськомовного соціаліста Торкунова з посади заступника голови Рівненської ОДА. Тим більше, що його „вплив” на українську культуру вже відчули на собі багато представників цієї галузі.

 Олександр ДЖИГИРЕЙ.

УХВАЛА мітингу, присвяченому 102 річниці з дня народження Уласа САМЧУКА.

20 лютого 2007 року                                                            м.Рівне.

Ми, учасники мітингу, представники громадськості Рівненщини, вшановуючи видатного сина Волині Уласа Самчука, звертаємося до Рівненської обласної ради, Рівненської обласної державної адміністрації, Рівненської міської ради з проханням:

1. Сприяти виданню повного зібрання творів Уласа Самчука для кожної школи і бібліотеки Рівненщини.

2. Сприяти дальшому розширенню Літературного музею Уласа Самчука. Зокрема, надати окрему кімнату для музейної бібліотеки у приміщенні Будинку вчених.

3. Присвоїти Рівненському обласному академічному українському музично-драматичному театру ім’я Уласа Самчука.

4. Провести капітальний ремонт і реконструкцію Театрального майдану, на якому стоїть пам’ятник У.Самчуку.

5. До 100-річчя з дня народження однодумця і побратима У.Самчука Тараса „Бульби”-Боровця виконати рішення Рівнеради від 28 липня 2005 року № 1565 „Про увічнення пам’яті організатора Української Повстанчої Армії Тараса Бульби-Боровця”, спорудивши йому пам’ятник в центральній частині міста між вул.Міцкевича та проспектом Миру, біля готелю „Мир”.