МАРШ ПІД ДУЛЯМИ

Не знаю, як ви, а я 23 лютого таки покинув усі справи і пішов на майдан Незалежності послухати наших невтомних «захисників Вітчизни» - Луценка зі Стецьківим. Не те, щоби я чекав від них чогось нового – у пресі вже про ті «концерти» чимало писалося, і кожна наступна промова від попередньої практично не різнилася, так що я вже й сам міг би їх напам`ять розказувати. Але ж хотілося те видовисько побачити на власні очі. Бо цього разу пан чи товариш  Луценко таки до земляків приїхав, то, може, розумне слово скаже. Зрештою, про віжморожені руки-ноги я таки не пошкодував.

 На початку глядачів гріли доволі поважні музики – «Мандри» і «Плач Єремії» з Тарасом Чубаєм. Їй-богу, не втямлю, чого такі славні хлопці за тим Луценком учепилися? Маю надію, що таки за гроші. Все одно взимку з концертами не густо, а їсти, що не кажіть, хочеться, та й діти підростають. То хай Бог помагає, тільки б справно їм платили. Потому на сцені вродився Тарас Стецьків і завів оту саму пісню, що я вже вивчив напам`ять: що черговою партією їхня «Народна самооборона» нізащо в світі не буде, і не просіть; що «помаранчеві» розсипалися і мусимо їх назад докупи зібрати, бо інакше вони ніяк не виконають своїх обіцянок; що тарифи підняли немилосердно, а тим часом народові брешуть у вічі; що Уряд і Верховну Раду пора гнати в шию і, окрім нас, ніхто того не зробить, бо Президент… слабкий. Оце останнє мене найбільше зворушило. Який же щасливий мусить бути наш пан Президент, що його радники так про нього дбають! Їдуть із міста до міста, застуженими горлянками закликають народ піти з ними до Києва і підперти Президента, бо сам він тепер ні на що не годен. Дай же, Боже, здоров`я, а головне – розуму таким радникам! А їм ще, бачте, закидають, що в робочий час бозна-де вештаються, замість державними справами займатися. Та хай ліпше вештаються, і чим далі, тим краще. Бо коли б вони нашого гаранта обсіли й почали радити, то хтозна, яким би воно боком Президентові та й нам усім вилізло.

А вже за Стецьківим почалося справжнє дійство. Пан Луценко згідно зі сценарієм знехтував звичайними сходами на сцену і під барабанний гуркіт крокував до неї через увесь майдан у супроводі хлопців у шкірянках, які звільняли йому шлях, розштовхуючи людей. Найбільше це скидалося на вихід боксера на ринг. Щоправда, на цьому вся схожість із боксом вичерпалась, бо нічого спільного у тієї гри без правил, яку презентує пан Луценко, немає. Знову почалася та сама пісня з новим куплетом: “Віктор Фьодоровіч, отвєчай за базар!” Опісля Луценко каже, що ми, мовляв, до нашої “самооборони” вступати нікого не силуємо, ми так собі, приклад показуємо, а ви створюйте, якщо хочете, свої “самооборони”, на кожен випадок життя. Та хто ж проти? Тільки скажіть, пане Луценко, якщо Ваша ласка, у якій касі видають такі грубі гроші, щоб на таку, як у Вас, “самооборону” вистачило? Адже мене, грішного, Президент не сподобив жодного міністерства очолити, то я й на прапори не знайду. Не подумайте нічого поганого, просто так питаю, між іншим. Бо злі люди із КРУ та МВС (не проти ночі їх згадувати) шукали-шукали та й не знайшли в міністерстві, яким Ви так вправно керували, більш як півмільярда гривень. То Ви, бува, не знаєте, у якій вони тепер “касі”?..

 Але пан Луценко каже, що тих грошей зроду не бачив, і все це – “політичне замовлення”. Може, то й так. Тоді побалакаємо про ті гроші, які Луценко отримав на “гастролі” від своїх “любих друзів”, котрі наразі побажали залишитися невідомими. Щоправда, шила в мішку не сховаєш, а тим паче, у такій гучній кампанії, яку розгорнув колишній «термінатор». Тому й випирають із мішка персони олігархів неукраїнського походження й громадянства. У їхні альтруїстичні та патріотичні мотиви віриться мало, бо гроші, які вони вклали в “боротьбу українського народу за справедливість”, доведеться віддавати. А як же їх віддаси, коли ти всього лише радник, хай і Президента? І тут ми підходимо до найцікавішого: до справжніх мотивів Луценка, якими той керується у своїх діях. Нещодавно він уже прохопився словом, що не проти балотуватися на посаду мера Києва. А чом би й не балотуватися, коли можна прийти з барабанами, за які так щедро платять «любі друзі» нашого президента і скинути “преподобного” Черновецького? Тим паче, що Юля відмовилася від посади мера І тоді вибирай: чи мером, чи прем`єром… Або й Президентом. Якщо Луценкові посади міського голови Києва, можливо, й досить, то тим «жирним котам», що “благословили” на “марш справедливості”, цього може бути замало. У серйозних людей інтереси мають бути ширші, загальнонаціональні, я б сказав. Щоправда, сам Луценко лупить себе в груди і каже, що в президенти він не піде. Але це пусте, так само він казав, що в уряді з Януковичем не працюватиме, то й тепер може передумати. Особливо з огляду на те, що жодної чіткої програми дій від зверхника “Народної самооборони” ніхто ніколи не чув. Ну, прийдуть вони на Майдан, ну полупцюють у барабани, а далі що? Хтось же має процесом керувати. Та про це Луценко – ні пари з уст. І народ чомусь не питає. А дарма. Бо тоді й випливла б на поверхню вся ота “справедливість”, за якою пан Луценко зібрався “марширувати” на Київ. І з тою справедливістю, за якою збираються іти прості люди, його “справедливість” нічого спільного не має. Шкода, лишень, що народ наш ніяк не вчиться на власних помилках. Мабуть така вже у нього, як тепер модно казати, карма. Вірили ж бо Луценкові не раз і не двічі, а яку, зрештою, зі своїх обіцянок він виконав? Отож бо, як і Ющенко з Януковичем... Бо ... патріоти.

 Але добровольців набити собі лоба об ті самі граблі (читай: гроші) не забракне, бо так любо наші люди слухають гарні обіцянки, що аж памороки їм забиває. І підуть деякі, і понесуть червоні прапори з кулаками, і не розплющаться їм очі доти, доки з кулака не вималюється гарна дуля. Болить мені за тих, хто у прагенні справедливості не бачить дулі, за якою йде. Замість того, щоб скрутити одну велику, всенародну дулю тим, хто знову хоче купити нас брехнею, посилаючи гасати по Україні піднімати на власну самооборону молодших і дурніших луценків, кириленків, стецьківих та катеринчуків...

 Дмитро Волощук

Брехнею автобуси не заповниш

Ще опівдні, відповідаючи на запитання слухачів „Радіо-Трек”, соратник Луценка і колишній радник Кучми Тарас Стецьків запевнив, що на мітингу в Рівному обов’язково надасть слово Василю Червонію. Пізніше, уже на самому мітингу, Т.Стецьків підтвердив своє запевнення. Червоній прийшов, щоб виступити, та новоспечені „захисники вітчизни” збрехали.

Зрозуміло, що Стецьків, а особливо Луценко настільки боялися почути правдиве слово, що й не думали виконувати свою обіцянку. До речі, закликаючи до об’єднання демократичних сил, лідери „Самооборони” на жодному своєму мітингу так і не надали слова жодному представнику іншої громадської організації чи партії. То кого ж вони зібралися об’єднувати? Самих себе?

Зрештою, українці вже звикли до того, що „помаранчеві” лише балакають про демократію, свободу слова, захист конституційних прав громадян, а насправді обслуговують лише власні інтереси та інтереси „любих друзів”. Але у брехні Луценко пішов ще далі. Незважаючи на прохання православних віруючих Рівного заборонити концертну програму в час Великого Посту, вони вчинили по-своєму: барабани били так, що аж у вухах лящало.

Виправдовуючи свій негідний вчинок, атеїст Луценко не знайшов іншого пояснення, окрім того, що він, мовляв, подорожуючий, а тому на нього правила Великого посту не розповсюджуються. Єзуїтська логіка! То нехай би у себе в квартирі співав і танцював до ранку – для чого ж тисячі людей втягувати за собою в гріх? А потім, позичивши в Сірка очі, Луценко заявив на прес-конференції, що його благословив Київський і Московський Патріархати – чергова брехня, бо Рівненська Єпархія УПЦ КП звернулася з офіційним листом до Луценка з проханням провести політичний захід без концертного супроводу, про що писала газета „Волинь” напередодні мітингу.

Та Луценку брехати „нє впєрвой”. Ось, приміром, на тій же прес-конференції він утнув ще одну брехню: „Хай Червоній розкаже, як він був головою солдатських матерів, маючи дві доньки”. По-перше, у Червонія син і донька, а по-друге, головою солдатських матерів він ніколи не був. Висновки, як кажуть, робіть самі.

А чого варті його байки про одну сцену з київського Майдану, з якою він їздить країною! Насправді паралельно в Луцьку три дні монтувалася друга така сама шикарна сцена, з якої Стецьків і Луценко виступали днем раніше.

А щоб доповнити портрет того, хто проголошує гасло „Не бреши! І не давай брехати іншим!”, наведемо декілька вражень громадян від перебування в Рівному „Народної самооборони”.

Ніна Криштальська, продавець газет в центрі Рівного: „Хлопці з „Народної самооборони” підходили до мене міняти гроші – 120 гривень. На моє запитання, скільки їм платять, вони відповіли: „По 10 гривень. Чекаємо команди, коли нас відпустять з пікетування суду”.

Сергій Одарченко, депутат Рівнеради: „Завітавши до рівненського штабу „Народної самооборони”, здивувався двічі: чому цей штаб очолює заступник Несенюка Сергій Штурхецький з газети „Рівне вечірнє”, яка набула скандальної слави, передрукувавши пасквіль Бузини „Вурдалак Тарас Шевченко”? Як міг стати правою рукою головного штабіста колишній міліціонер Георгій Олійник, який особисто підкинув патрони до моєї кишені з метою арешту під час політичного переслідування опозиціонерів режимом Кучми-Сороки в листопаді 2000 р.?

Коментар редакції: ці два свідчення між собою тісно пов’язані. Адже саме Георгій Олійник (на фото) роздавав гроші хлопцям, які хотіли підзаробити на „Народній самообороні”. Подейкують, що хлопців він безсоромно „кинув”, забравши собі більшу частину платні.

Юрій Макар: „З величезним обуренням спостерігав, як у спину людям, котрі на мітингу тримали плакати „Не бреши!”, молодики Луценка (які, до речі, розмовляють виключно російською мовою) кидали каміння. То це таким чином Луценко хоче об’єднати людей?

Тетяна Редюк, депутат Рівнеради: „Навіть за часів Кучми депутатам місцевих рад не забороняли бути присутніми на будь-яких заходах (виняток зробив лише І. Бакай, до речі, у цьому самому Будинку вчених) Тому мені незрозумілі мотиви Луценка, який дав команду не пускати мене і депутата Рівнеради І.Турка на прес-конференцію”.

Коментар редакції: для Луценка, який вважає себе „птіцей столічного польота” і в якого в друзях ходить сам Жванія, депутати місцевих рад не варті найменшої уваги. Невідомо навіть, з яких це причин він змилостивився над місцевою пресою, запросивши на прес-конференцію з представниками столичних ЗМІ, яких він возить з собою по Україні. Бо напередодні, після мітингу, відмовив рівненській журналістці в короткому інтерв’ю, кинувши недбале: „Я місцевим журналістам інтерв’ю не даю”.

Усі ці факти брехні та негідної поведінки лідерів „самооборони” свідчать про величезну прірву між тим, що проголошують вони на майданах, та їхніми справжніми намірами та вчинками.

І ще одне. Багатьом людям все-таки цікаво: як Луценку вдалося зібрати на майдан Незалежності близько 3 тисяч людей? Дуже просто: половина – це молодь, яка прийшла на дармовий концерт відомих груп. Тому й не хочуть режисери навіть під страхом гріха відмовитися від музик. Частину майданних слухачів рекрутували в районах влада і НСНУ, заохочуючи їх безкоштовною поїздкою в заздалегідь проплачених Луценком автобусах і маршрутках. Тож дехто і „клюнув” на халявну поїздку до обласного центру. А решта - ще сотні й сотні перевдягнутих міліціянтів та СБУшників плюс роззяви...

Але цікаво, що половина грошей пішла на вітер: з Костопільського району до Рівного приїхало 6 порожніх автобусів, з Корця – 4 порожні маршрутки, з Сарн – 6 автобусів, з Острога – 15 порожніх маршруток (студенти Острозької академії відмовилися їхати).

Як виявилося, брехнею автобуси не заповниш. Українці не хочуть мати справу з тим, хто героїв-повстанців називає „бандитами”, хто ганяє чаї з Ахметовим, хто зневажає почуття православних віруючих, – з вихованим компартією колишнім членом КПСС старшим лейтенантом КГБ Луценком, який тепер кличе до Європи. Але варто йому нагадати, що в колишніх соціалістичних країнах, що прийняті до ЄС, серед депутатів та держслужбовців немає жодного колишнього комуніста і кагебіста. Тому й заможно живуть, що брехунів до ради не допускають.

P.S. Справжній „рейтинг” Луценка продемонстрували самі диск-жокеї – ведучі мітингу, котрі закликали всіх, хто підтримує „Народну самооборону”, підняти кулаки догори. Показово, що бажаючих було, як кіт наплакав, – не більше сотні піднятих рук на три тисячі люду, та й ті наполовину з дулями.

 Сергій Степанишин