П’ятниця, 16 березня 2007 року №11 (819) 

Rated by PING

 

 

«ТАРАСОВА СВІЧА» ЗНОВУ ЖАРІЛА В РІВНОМУ

 «Тарасова свіча» - захід із вшанування пам’яті Тараса Шевченка, який за ініціативи Української Народної Партії вже не перший рік проводиться в Рівному національно-демократичними силами, зібрав біля пам’ятника Великому Кобзареві в обласному центрі чимало люду.

Шанувальники Тарасового слова, незважаючи на негоду, поспішали того п’ятничного вечора до майдану Незалежності, аби скласти шану Прометею української нації та послухати виступи рівненських митців та політиків, присвячені 193 річниці від дня народження Тараса Шевченка.

На початку заходу було відслужено панахиду, яку очолив митрополит Рівненський і Острозький Євсевій у співслужінні з іншими священиками Української Православної Церкви Київського Патріархату, який звернувся до присутніх зі словом про Великого Кобзаря, наголосивши на велетенській ролі Шевченка в духовному та культурному розвитку української нації.

«Тарасова свіча» – подія не лише в мистецькому, але й у політичному житті міста, адже так само традиційно вже 19 років на мітингу широкі кола громадськості не лише вшановують Поета, але й немов оглядають сьогодення крізь призму його творчої спадщини.

Як зазначив під час свого виступу голова РОО УНП Василь Червоній, якби наш Тарас сьогодні встав з могили й подивився на сьогоднішню владу, сьогоднішнього прем’єра Януковича та ситуацію навколо надання російській мові статусу державної в Україні, то він, напевне, нас по голівці б не погладив.

– У цей день, коли українці всього світу вшановують Великого Кобзаря, на Волині звучать слова вдячності та глибокої шани на честь ще одного українця - майже через 100 років після того, як прийшов у світ Великий Кобзар, – говорив Василь Червоній, – на нашій землі народився ще один патріот, названий Тарасом на честь Українського Прометея. Це - звитяжець, який усе своє життя присвятив боротьбі з, німецькими й більшовицькими окупантами, Тарас «Бульба»-Боровець. Хіба це не є символічним, що герой, який носив ім’я Кобзаря, підхопив і прапор національно-визвольної боротьби за волю України, співцем якої був Тарас Шевченко, і гідно проніс його через усе життя? Якби Тарасові Шевченку судилося народитися пізніше, то в буремні двадцяті він, поза сумнівом, був би одним з козаків Армії Української Народної Республіки, або став одним із повстанців УПА, що відвойовували самостійність України у сорокові-п’ятдесяті роки минулого століття...

Ті, хто свідомо прийшов у ці дні до Кобзаря, знають, що Тарас Шевченко, символ нашої волелюбної й працьовитої нації, ніколи не лишався осторонь політичної боротьби. Тільки жив Великий Кобзар у таких умовах, що головною його зброєю в цій боротьбі було Слово.

Олександр ДЖИГИРЕЙ