А правда вас вільними зробить

Закінчення.

Початок у попередньому числі.

 ...Саме з першоджерел, власноручно написаних автобіографій, документів польської поліції, московських енкаведистів вимальовував собі образи цих наших новітніх мучеників, які продовжили віковий шлях українських патріотів на Українську Голгофу.

 Отець Власій Пашкевич народився 1879 року в м.Ратно-Старе Ковельського повіту в родині диякона. Навчався в Мильцівському Духовному училищі в Мацієві 1891-1895 рр., Волинській Духовній семінарії в Крем’янці 1896-1902 рр., вчителював в парафіяльній школі с.Охлопів Володимирського повіту, одружився з матушкою Неонілою, прийняв 1907 року священичий сан і в 1910-1930 рр. був настоятелем храму в с.Грані Луцького повіту, а з 1930 року переведений настоятелем церкви в с.Кураш, де до 1945 року був улюбленим душпастирем парафіян, проводив велику виховну роботу серед своєї пастви, правив служби Божі в храмі українською мовою, мав дар проповідника і за свою велику любов до Бога й України переслідувався польською поліцією, був у списках тих священиків, які підозрювались в членстві ОУН. Ось яку характеристику патріотичної діяльності дали польські поліцаї цьому видатному українському душпастирю: «Пашкевич Власій парох в с.Кураш Дубровицької гміни Сарненського повіту, український діяч, вороже наставлений до Польщі, в його помешканні відбуваються збори, приїжджають студенти з Львова. Його родина вихована в дусі українського націоналізму. Проводить акції виховні в цьому ж дусі серед людності. Утримує близькі стосунки з запідозреними в членстві ОУН - Григорієм Нікітчуком, Трохимом Сікіданом, Пилипом Дяченком, Андрієм Стельмахом, Яковом Денисюком. Був покараний за розповсюдження неправдивих відомостей в Холмщині».

Саме в час, коли складався цей документ, поляки на Холмщині влітку 1938 року зруйнували 168 православних храмів, що викликало різку реакцію. Отець Власій у своїх проповідях закликав вірних молитися за мучеництво Холмщини - цієї від віків волинської землі, був за це покараний поляками грошовими штрафами.

Виховання в релігійно-національному дусі розпочинав о.Власій з власної родини. Син Никанор по закінченню Духовного училища отримав духовну освіту у Волинській Духовній семінарії в Крем’янці, Богословському факультеті Варшавського університету. Під час його навчання у Варшаві на літні вакації приїжджав до Кураша викладач університету, відомий вчений, ієрарх УПЦ на Холмщині і в Канаді професор Іван Огієнко, митрополит Іларіон, щоб поспілкуватися з о.Власієм, відпочити на мальовничій природі Пригориння.

У 1938 році о.Никанор Шашкевич - уже настоятель храму в містечку Тучин Рівненського повіту, за релігійно-патріотичну діяльність стоїть на обліку неблагонадійних і запідозрених польською поліцією у співпраці з ОУН.

Другий син Олексій, особливої краси і патріотичного завзяття юнак, навчався у Волинській Духовній семінарії в Крем’янці. З документів Держархіву Тернопільської області дізнаємось, що майбутній командир вояків УПА Олексій Пашкевич народився в травні 1910 р. в с.Охлопів, у 1920-1924 рр. навчався в Дерманському Духовному училищі Дубнівського повіту, а в 1924 році поступив до Волинської Духовної семінарії і скінчив її ще в той час, коли о. Власій був на парафії в с.Грані Бережницької гміни. По закінченні семінарії був до приходу московсько-більшовицьких окупантів регентом церковного хору в с.Залішани, а тоді вчителем в с.Нивецьк. Як командир сотні в УПА під псевдом «Постолик» був повішений німцями в с.Озеро нині Володимирецького району і там похований.

Отцю Власію, отцю Никанору за любов до Бога й України судила доля пройти комуністичні Гулаги, повернутися на рідну землю і бути похованими на кладовищі в с.Кураш.

Мав о.Власій ще й доньку Оксану, прийомного сина Олексія Павловського, батьків якого знищили німці з поляками.

Олена Кулик з с.Нивецьк добре знала родину о.Власія Пашкевича, сина Олексія. «Це були високосвідомі, освічені сини Матері-України, - розповідала вона, - славилися великою любов’ю до Бога, рідного народу, нашої Церкви. Олексій був дуже вродливий, мав силу Геркулеса, щиру й чесну душу. Це родина наших мучеників і праведників і Господь за їх добрі діла воздасть на небі...»

Усе це пригадав я собі, стоячи біля їх могил на кладовищі в с.Кураш липневого ранку під час чергової наукової подорожі до цього чарівного краю, добрих і щирих людей.

Могили старанно доглянуті - це свідчення, що вірні свято бережуть пам’ять про свого улюбленого душпастиря о.Власія та його родину. З молитвою на устах за спокій їх душ залишаю сільське кладовище і вирушаю до храму Преображення Господнього, настоятелем якого впродовж 18 років незмінно є о.Василь, родом з Галичини, ревний прихильник московської церкви, проповідує «єдінство славянскіх народов» в лоні РПЦ. У попередніх своїх відвідинах мав зустрічі і розмови з цим московським батюшкою, тому бажання ще раз бачити його погасло вже при згадці імені, але його новітні справи, вчинені з прадавнім храмом, мене вразили до болю. Те, що не змогли зробити з храмом в 60-80роках слуги московсько-більшовицьких окупантів, стає реальністю в наші дні. Дерев’яний храм з легкої руки «реставраторів» суцільно покрито ззовні так званою «вагонкою», тож дерево перестало дихати і приречене на швидку руйнацію.

Така вона, наша гірка сьогоденна правда, і розповісти її світові бачу своїм обов’язком.

Біля Горині прийшли на думку слова з вірша нашої геніальної поетеси Ліни Костенко:

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш - то уже навіки.

Так, правда робить людей вільними, звільняє їх від фальшивих і надуманих переконань, які сформувалися внаслідок споживання впродовж московсько-більшовицької окупації землі нашої неправдивої інформації й перекручених фактів, неправди про минуле краю, долю його найкращих синів і дочок, що служили вірою і правдою Богові та Україні - словом і мечем боронили рідну Церкву, святе українське православ’я, прискорювали своєю працею у Божому виноградникові волю Матері-України, наших душ.

Після своїх роздумів над Горинню йду до могили вояків УПА в недалекому лісі, тоді вирушаю до Бережниці, щоб оглянути її та продовжити розмову про минуле цього дорогого мені краю.

 Конкурс молодих диригентів Інституту мистецтв РДГУ

З року в рік Інститут мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету започатковує нові культурно-мистецькі традиції, які сприяють розвитку творчого життя вузу та міста.

14 березня відбувся Другий вузівський конкурс молодих диригентів, який ставить за мету сприяння піднесенню рівня професійної музичної підготовки студентів, глибоке засвоєння знань та навичок з диригування як виду виконавського мистецтва.

Ініціатором проведення конкурсу молодих диригентів виступила дирекція Інституту мистецтв РДГУ. Учасники та шанувальники диригентського мистецтва сподіваються, що конкурс стане доброю традицією нашого вузу і сприятиме відродженню і пропаганді кращих зразків вітчизняної та світової музики, популяризації творчих колективів, вихованню естетичних смаків молоді, активізації культурно-мистецького життя сучасної молоді.

Напередодні конкурсу творчими кафедрами Інституту мистецтв було проведено відбірковий тур з обов’язковим представленням класу кожного викладача. Учасниками відбіркового туру були 34 студенти денної та заочної форм навчання музично-педагогічного факультету та факультету музичної творчості. П’ятнадцять з них вибороли право продовжити боротьбу у фінальній частині конкурсу.

Диригентське мистецтво оцінювало компетентне журі, яке очолювали: заслужений діяч мистецтв України О.Тарасенко та заслужений артист України, диригент Рівненського академічного обласного музично-драматичного театру З.Крет. До журі увійшли провідні викладачі Інституту мистецтв.

У першому турі студенти показали різножанрову програму. Слухачі мали можливість прослухати твори композиторів-класиків, сучасні інструментальні та хорові твори в супроводі фортепіано.

Переможцями першого туру конкурсу стали вісім учасників, які у другому турі продемонстрували мистецтво керування навчально-творчим колективом. Оскільки творче змагання продовжували студенти з різних кафедр Інституту мистецтв, тому другий тур перетворився на справжнє мистецьке свято. До виконання конкурсної програми були залучені: оркестр народних інструментів, оркестр естрадної музики, оркестр духових інструментів, хор студентів кафедри хорового диригування, академічний хор «Покрова» та жіночий хор музично-педагогічного факультету.

У фінальному турі прозвучали твори класиків В.Моцарта, Л.Деліба, українських композиторів М.Лисенка, Я.Яциневича, Г.Давидовського. сучасного композитора В.Зубицького та ін.

За підсумками конкурсу лауреатами стали студенти: І місце - Р.Кашицький (3 курс кафедри естрадної музики), ІІ місце – О.Гарбуза (1 курс кафедри народних інструментів), ІІІ місце – Р.Прох (3 курс кафедри духових та ударних інструментів), А.Кардаш (3 курс кафедри народних інструментів). Студентка кафедри хорового диригування А.Іванян (1 курс) у конкурсному змаганні завоювала І місце, О.Попко (1 курс музично-педагогічного факультету) – ІІ місце. ІІІ місце виборола О.Остапчук (1 курс музично-педагогічного факультету), дипломом нагороджена Ю.Полонська (3 курс музично-педагогічного факультету).

Оргкомітет конкурсу висловлює подяку за підтримку у проведенні конкурсу ректорату Рівненського державного гуманітарного університету і ректору Р.Постоловському та директору музичного магазину «Yamaha» Б.Війтовичу.

  Вікторія Піддубник,

старший викладач кафедри хорового диригування ІМ РДГУ

ЛІТЕРАТУРНИЙ МУЗЕЙ УЛАСА САМЧУКА запрошує на екскурсії, присвячені видатному українському письменнику Уласу Самчуку.

Експозиція літературного музею Уласа Самчука висвітлює сторінки життя і творчості нашого славетного земляка. Увазі відвідувачів представлені перші видання трилогії «Волинь», інші твори письменника, листи, фотографії, речі з колишньої рівненської квартири, де Улас Самчук мешкав у 1941-1943 роках.

Чекаємо на Вас у музеї за адресою: вул. Симона Петлюри, 17 (Будинок вчених) з 10 до 17.30, крім середи та неділі. Контактний телефон: 26-14-54.