РІК УБИВСТВА УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ, або Хто бореться за рідне слово

Допоки українська влада не буде українською, до тих пір не буде ні української книги, ні української економіки. Принципові зміни у ставленні до всього українського відбудуться лише тоді, коли у Верховній Раді ми нарешті побачимо 226 депутатів-українців, які розуміють і знають свою історію, які цінують цю землю і працюють на українську державу... », - стверджує Юрій КОСТЕНКО.

Хто ж і чому гальмує розвиток українського книговидання та книгорозповсюдження?

ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ УКАЗ ПРО РІК УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ І НИНІШНІЙ УРЯД

Нагадаємо, що Президент проголосив 2007 рік роком української книги, а перед тим видав Указ «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні». І що ж? Віктор Януковіч, Ніколай Азаров, Дмітрій Табачнік та іже з ними, які за посадою повинні виконувати Указ Президента, досі й пальцем не поворухнули.

Більше того, уряд на цей Указ реагує абсолютно по-окупаційному: робить подання в Конституційний Суд про скасування згаданого Указу Президента! Отакої... Навіщо? - запитаєте. А я вам скажу, навіщо: в Указі, крім численних чиновницьких абстракцій, які непосвяченим у тонкощі бюрократії мало про що говорять, є одна дуже конкретна річ - пільгові умови продовження термінів оренди приміщень для видавництв, редакцій та книготорговельних комунальних підприємств. Тих приміщень, у які так хочеться їм заселити свої комерційні структури... Ось вам і дискурс української національної культури від януковічів-азарових-табачніків...

«Крім того, має місце згортання фінансування урядом ключових програм, спрямованих на підтримку української книги», - зазначає Президент. І наголошує, що реальне фінансування заходів бюджетної програми «Забезпечення розвитку та застосування української мови» скоротилося у 2006 році, порівняно з попереднім, майже втричі, а видання соціально важливої літератури в рамках програми «Українська книга» профінансовано менше ніж на третину.

Глава держави нагадує їм про це, звертаючись зі спеціальним листом до Прем’єра Януковіча, де звертає увагу на «негативні тенденції в національному книговиданні», які, між іншим, саме «завдяки» діяльності цього уряду й проявляються.

Наприклад, на Рівненщині, внаслідок передачі у 1993 році підприємства «Рівнекнига» з державної у комунальну власність (розпорядження голови ОДА №62 від 15.02.1993 р.), мережа книгорозповсюдження зазнала значних втрат. На місці колишніх книгарень виникли розважальні заклади, заклади харчування, магазини, офіси тощо. Водночас книготорговельні площі, що лишилися, поступово потрапляють до рук спритних ділків, котрі реалізують переважно російськомовну продукцію, витісняючи українську книгу. Наприклад, у Львові, колишня книгарня тепер стала магазином сантехніки та будматеріалів «Русалка Дністрова».

А із сімнадцяти магазинів «Рівнекнига» з 1992 р. по 2004 р. з допомогою М. Сороки, В. Чайки та колишнього директора «Рівнекниги» Миколи Свердлюка дванадцять було приватизовано повністю, решта п’ять – на половину площ. Зокрема, в обласному центрі половина усім відомої книгарні «Слово» з благословення обласної та міської влади була продана за копійки приватному підприємцю В. Боярчуку, який здав свою площу в оренду російській фірмі мобільних телефонів «Евросеть», під назвою якої висить російський триколор. Крім того, всупереч Указу Президента, замість того, щоб встановити пільгові ставки орендної плати за приміщення, за підписом міського голови Чайки, з квітня 2007 року вартість оренди було підвищено з 1 060 гривень до 3 237 за 173 квадратних метри книгарні «Слово».

Тим часом кількість торговельних точок фірми «Евросеть» в Україні перевищує 550, а протягом року заплановано відкрити ще 1000. Тобто в Україні скоро буде понад півтори тисячі точок, над якими маячитиме російський триколор і російська лексима «Евросеть»! Якщо врахувати рекламні щити та поширення реклами цієї фірми через засоби масової інформації, то присутність прапора іноземної держави та іноземного слова в інформаційному просторі України, - стає просто загрозливим. Без сумніву, це створює умови для маніпулювання суспільною свідомістю українських громадян, та є загрозою національних інтересів і національної безпеки України в інформаційній сфері.

А окремі націоналістичні організації трактують рекламну кампанію російської фірми «Евросеть» як системний прояв окупації інформаційного простору нашої держави з боку Російської Федерації. Через те, що компонентом логотипу та рекламної продукції фірми «Евросеть» є державний прапор Російської Федерації, це є порушенням статті 8 Закону України «Про рекламу», а також статті 6 чинної в Україні Паризької конвенції про охорону промислової власності.

До того ж, у Рік української книги, проголошений Указом Президента України, заступник голови Рівненської ОДА соціаліст Торкунов неодноразово намагався усунути з посади нещодавно призначеного директора «Рівнекниги» та усунув начальника управління культури Петра Давидюка, який відмовився призначити в «Рівнекнигу» чергового соціаліста. Причина «наїздів» очевидна – «прихватизувати» дорогі земельні ділянки «Рівнекниги», які знаходяться в центрі Рівного, де вартість однієї сотки землі сягає 30 тисяч гривень.

ЄДИНА ПОЛІТИЧНА СИЛА, ЩО ПЛЕКАЄ І ПІДТРИМУЄ УКРАЇНСЬКИХ КНИГОВИДАВЦІВ

Немає сенсу навіть повторювати, які величезні втрати несе Україна, не підтримуючи видавництво української книги. Більшість політичних сил, які сьогодні змагаються за українську владу, не усвідомлюють важливості тих національних інтересів, без яких неможливо продукувати ефективну державну політику.

А тепер стосовно книжкової справи. За даними Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, у нашій державі нині функціонує 300 стаціонарних друкарень. Для порівняння, у Польщі їх три тисячі. З чого ті друкарні «живуть»? Із замовлень на друковану продукцію. Причому принципової різниці у друкарів немає, чи друкувати російські, українські чи китайські книги. Аби платили. А якщо грошей нема, то й книжок безкоштовно ніхто друкувати не буде.

А в нашому випадку уряд не тільки не дає коштів на українське книговидання - він навіть за минулий рік недодав 23,5 мільйонів гривень з запланованих бюджетом коштів на підтримку цільових програм, у тому числі на закупівлю бібліотеками дитячих книжок.

Нагадаємо, що бюджет – це закон. Невиконання законів – це, власне, кримінал. Проте уряд Януковича-Азарова-Табачника звик закони обходити. А щоб не давати грошей на те, щоб бібліотеки мали змогу придбати нові книги, уряд просто перевів гроші, як офіційно заявлено, до бюджету-2007. Де, втім, експерти не змогли знайти їхніх слідів. Чи не випарувалися ці 23,5 мільйонів? Так, випарувалися і безповоротно. І при цьому, перший віце-прем’єр відзвітував парламенту, що Державний бюджет-2006 успішно виконаний. А парламент його в цьому дружно підтримав.

Депутати Рівненської обласної ради від УНП пропонують проект рішення, згідно з яким при передачі в експлуатацію об’єктів соціального призначення за бюджетні кошти у 2007 році на території місцевих рад у містах та селищах передбачається передача не менше 100 кв.м площ для організації торговельних установ підприємства «Рівнекнига», що реалізовують українську книгу.

Крім того, комісії з питань бюджету пропонується доручити підготувати зміни до бюджету Рівненської обласної ради на 2007 рік для встановлення пільгових ставок орендної плати за оренду площ, які використовуватимуться для її продажу.

 Олександр ДЖИГИРЕЙ

ОДКРОВЕННЯ ОЛІГАРХА

Власник холдингу «Базовий елемент» 49-річний Олег Дерипаска зі статком у $21,2 млрд. перехопив лідерство в рейтингу російських мільярдерів у губернатора Чукотки та власника футбольного клубу «Челсі» Романа Абрамовича. Останній був три роки поспіль найбагатшим росіянином і наразі опустився на друге місце. Рейтинг складав російський журнал «Фінанс».

У березні минулого року Олег Дерипаска дав інтерв’ю російському виданню «Время Евразии». Два тижні тому воно з’явилося на сайті Національної ради з корпоративного управління (НРКУ) Росії. Уривки з нього наводимо нижче.

«Чомусь помилково вважають, що Росія хотіла нав’язати Україні Віктора Януковича як президента. Ми, звичайно, фінансуємо його, але зовсім не з метою нав’язування Україні. Ми шукаємо в республіці адекватних менеджерів, і Янукович — лише один з можливих кандидатів». «Ми — це реальна російська влада. А великий бізнес — це частина її технології, — пояснив Дерипаска. — Ми побачили, що на суміжній з нами території абсолютно немає ні представників ефективної бізнес-еліти, ні талановитих управлінців держапарату. Там всіх потрібно вчити. І ми вирішили — не полишати ж цей шмат суші. Після цього ми почали експорт до республіки «загальнолюдських цінностей» — «свободу слова», «плюралізм», «свободу громадських об’єднань» тощо. Та ж сама американська технологія, тільки вдосконалена. Усі балаболки, такі, як Савік Шустер, Серьожа Доренко, — усі зараз там. І так буде до тих пір, доки наші інтереси не сягнуть ступеня ефективного управління державою Україна. Ющенко трішки заблукав — він подумав, що країною можна керувати з Майдану за допомогою оброблених ліберальними і націоналістичними ідеями студентів. Він помиляється, це ж очевидно для професіонала. Ми покажемо всім його помилки. Ви вже бачили розгубленість Ющенка в російсько-українській газовій війні».

«Так буде скрізь, — додав Дерипаска, — де ми бачитимемо неконструктивне ставлення до наших інтересів. Рік-два — і експорт «європейських стандартів», «загальнолюдських цінностей», владу там буде приведено в адекватний стан. Після цього залишиться тільки підібрати управлінців.

Ющенко поступово стає смішним. Особливо після того, як ми домовилися з Юлією Тимошенко. Вона, до речі, цілком адекватний і професійний політик, допомагала нам на Миколаївському глиноземному комбінаті. Тепер Ющенку нічого не залишається робити, як роз’їжджати по Європі і просити про підтримку. Результат його зусиль просто смішний — перед нами підлабузнюються до Європи, і з кожним днем дедалі більше. Прийде час — всі цікаві фабрики, весь транспорт України будуть нашими. Це точно. Ось так робиться гра».

(За матеріалами ЗМІ)

Від редакції: О.Дерипаска, як і Р.Абрамович, як і інші «російські» мільярдери, вважаються євреями. Тож коли Дерипаска говорить «ми», треба пам’ятати про його походження.

Березовський фінансує революцію в Росії. Чи не за його гроші розпочалися заворушення в Україні?

Позбувшись активів власного бізнесу в Росії і отримавши політичний притулок у Великобританії, опально-скандальний олігарх Березовський спить і марить поверненням свого величезного статку.

Для цього він обрав спосіб експорту революцій у пострадянські держави. При цьому він себе позиціонує як захисник демократичних цінностей і свобод. Хоча всім зрозуміло, що Березовського зовсім не хвилює доля тих країн, у які він за допомогою великих грошей експортує революцію. Насправді він лише хоче усунути владні інституції, які не дають йому розвернутися і красти в тій чи іншій державі.

Не отримавши зиску від помаранчевої революції в Україні, Березовський прагне реваншу і знову підштовхує опозиційні сили до зміни влади, ініціюючи марші на Київ та інші заворушення в Києві, щоб потім отримати власні бізнесові преференції.

Фінансує Березовський і російську опозицію. Минулими вихідними у Москві пройшов так званий «марш незгодних», який сам по собі є позитивним явищем в авторитарній Росії, але був слабко підготовлений і фактично призвів до розправи над інакомислячими.

Як бачимо, експорт революції у виконання Березовського ні до чого доброго призвести не може. Кожен народ сам має вирішувати свою долю, без порад і фінансування таких міжнародних аферистів, як Березовський, друзі яких – Жванія і Безсмертний – на чільних місцях у списках Луценка та помаранчевого Кириленка. Упевнений, що українці без допомоги Березовського та його київських друзів розберуться, як їм жити у власному домі.

 Сергій Степанишин

Фельдман проти української науки

Торік під грифом Академії наук України побачив світ збірник «Релігія та національність у суспільному житті України та світу». Як видно з назви збірника, автори статей, що увійшли до нього, намагалися знайти місце релігії в житті України та світу.

Але деяким «слугам народу» чомусь такі дослідження здаються підозрілими. Так, народний депутат України Олександр Фельдман звернувся до керівництва Академії наук України з проханням дати оцінку антисемітським висловлюванням, які допущено у збірнику.

За думкою Фельдмана, у роботі є оцінки та висловлювання, спрямовані проти єврейської громади України, Ізраїлю та дипломатів, акредитованих у Києві. Так, автор однієї зі статей звинувачує ізраїльського та російського послів у Києві у «втручанні в державні справи в Україні» і зазначає, що «дії єврейських культурних та релігійних громад України націлені на відчуження українських євреїв від України та їхню орієнтацію на етнічну батьківщину — Ізраїль».

У спеціальному листі на ім’я президента Національної академії наук Бориса Патона народний депутат Фельдман попросив її керівництво «не перетворювати академічне видання на рупор антисемітизму та ксенофобії».

За повідомленнями інтернет-видань.