Щоб вони бачили ваші добрі діла...

На карті Луцького повіту

Давнє поселення на лівому березі Горині при впадині до неї річечки Бережанки за 4 км на південь від с.Кураш, містечко Бережниця належало до Луцького повіту і знаходилось за 138 км від повітового центру на північно-східній окраїні його адміністративно-територіальної карти. Тому впродовж віків містечко Бережниця було тісно пов’язане з Луцьком економічно, духовно, політично.

На думку автора цих рядків, свою назву містечко могло отримати від слова «берег», тобто в основу її назви покладено природний фактор - на берегах річки Горинь, Бережанки. Вірогідно, що в раннє середньовіччя Бережниця оберігала спокій Дубровиці - родинної колиски князів Гольшанських, була своєрідним її оборонним форпостом з півдня і саме від слова «оберігати», «берегти» виводить своє імя.

Маємо незаперечні дані, що такі оборонні форпости з залогами княжих дружинників були в багатьох місцях і оберігали водний шлях по Горині до Прип’яті й Дніпра, і разом з Бережницею творили єдиний оборонний ланцюг Пригорини. Тому Бережниця має свої витоки як оселя ще в княжу добу, і про це свідчить не тільки зміст її назви, а й чисельні археологічні знахідки, кургани навколо містечка, залізниця, тобто піч для виплавлення заліза, знайдена на березі річки Бережанки.

Срібні, золоті, металеві монети, жіночі прикраси, знайдені в містечку й навколо нього у другій половині XІX - першій половині XX ст., свідчать про торгові зв’язки з Візантією, країнами Західної Європи – отож, оселя ця була добре відома іноземним купцям, а вартість грошей іноземців - мешканцям Бережниці. Хліб, віск, мед, бурштин, риба, хутра, худоба й інше були предметами торгівлі місцевого населення з іноземними купцями.

Власниками Бережниці і земель навколо неї були князі Гольшанські, Степанські, Острозькі. Як і Кураш, містечко належало до Степанського ключа маєтків князів Острозьких. Перша писемна згадка про містечко 1580 року, воно виступає тут під назвою «Бережків».Знайдені монети з зображенням великого князя Володимира та тризубом дають підстави вважати про інтенсивну торгівлю з Києвом, іншими містами Руси-України.

Ще з княжих часів містечко було волосним центром з однойменною назвою, а після Острозьких перейшло до кн.Домініка Заславського. У 1650 р. було тут 200 домів місцевих українців та 5 єврейських. За Кульбашівською угодою перейшло до Чацьких, від них конфісковано москалями по польському повстанні в 1831 року.

Славилося містечко віддавна не тільки торгівлею, ремеслами, а й як осередок духовності. Ще в добу князів Острозьких за їх фінансового сприяння розумом і руками місцевих будівничих виросла дерев’яна святиня в ім’я Різдва Божої Матері. Це не є аксіомою, що то була перша святиня в тій оселі, церква могла бути побудована тут ще й до 1520 року, коли король Сигізмунд Старий дав цей Степанський ключ маєтків з Бережницею князю К. І. Острозькому.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці, збудований в добу князів Острозьких, належав до типових тризрубних дерев’яних церков, відреставрований 1860 року. Святиня з майже незмінним первісним видом (лише надбудували над бабинцем дзвіницю) простояла до 1903 року, а тоді зникла у вогні пожежі.

Про наявність храму Божого в кінці XVІ ст. в Бережниці засвідчувала Острозька Біблія з дарчим написом князів Острозьких цій святині. У 30 роках її забрали до музею у Варшаву, де сліди цієї безцінної богослужбової книги загубилися в кривавім буревії Другої світової війни.

У місцевій церкві зберігається по цей день ще два безцінні духовні скарби - прадавня благодатна ікона Божої Матері та Євангеліє, подароване братами Прокоповичами 1669 року.

Благодатний образ Богородиці належить до давніх ікон, подарованих князями Острозькими, має срібно-визолочену ризу, коронований римо-католиками та титулований внизу на шаті поясним написом латинською мовою. Був забраний до місцевого костелу, а по розвалу Польщі повернутий до храму Різдва Пресвятої Богородиці. Минуле благодатного образу, як і його майбутнє, тісно пов’язане зі святим українським православ’ям, долею нашої Церкви, українського народу.

Нинішній величавий храм Різдва Пресвятої Богородиці збудований заново після пожежі 1903 року. Храм дерев’яний, хрестоподібний у плані, вівтарем на схід. Під час його побудови було збережено святість місця святині, а врятовані духовні скарби, у тому числі і Євангеліє, благодатний образ, Острозьку Біблію, перенесену до новозбудованої церкви.

Над Бережницею кривавою бурею пролетіли Перша світова війна, революція, торкнувши своїм чорним крилом смерті родини містечка, які втратили своїх синів, батьків. Західна Волинь і Полісся на два десятки років попали під окупацію поверсальської Польщі, яка на наших землях розпочала розбудову так званої Малопольщі.

Бережниця у складі Сарненського повіту Поліського, а з 1931 року Волинського воєводства з центром у Луцьку - центр однойменної ґміни з постерунком польської поліції, яка пильно стежила за місцевими діячами українського національного руху.

З приходом сюди на парафію високосвідомого українського патріота отця Мартина Волкова, який після висвяти 1923 року опинився в Бережниці і став настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці, святиня стає справжнім осередком національного духу. Одночасно в містечку було засновано філію «Просвіти», засновниками були отець Мартин Волков та випускник Волинської духовної семінарії в Кременці, абсольвент теологічного факультету Варшавського університету Авенір Коломієць.

У 1931 році засновано також філію товариства ім.Петра Могили, до складу якої входили о.Мартин Волков, Іван Антончик, Юрій Васильчик, Пилип Дячок, Трифон Сикидін та інші.

Філія товариства «Просвіти», товариства ім. Петра Могили були покликані захищати святе українське православ’я, нашу мову, культуру.

У храмі о.Мартин Волков правив служби Божі українською мовою, створив чудовий церковно-просвітянський хор, який своїм співом прикрашав урочисті літургії, а в дні української духовності виконував разом з аматорським гуртком художню частину свята.

Саме церква, філія «Просвіти» з хором, аматорським гуртком, хатою-читальнею виховали національно-свідому молодь, яка в часі визвольних змагань з нацистсько-большевицьким окупантом із зброєю в руках виборювала свободу України.

Після другої окупації московськими більшовиками нашої землі давнє містечко над Горинню пережило «визволення» від землі, хліба, майна, самого життя, комуністичні табори і тюрми, депортацію, колективізацію і всі інші «блага» великої тюрми народів під назвою СРСР.

Проголошення незалежної України стало святом усього нашого народу, здійснилися вікові мрії борців за волю рідного краю, серед яких було багато бережничан, імена і короткі життєписи найвідоміших з них пропонуємо увазі читачів у наступному розділі.

  Я з твоїм ім’ям вмираю і в твоєму імені живу

Заголовком цього розділу стали рядки з творів видатного поета 60 років Василя Симоненка, новітнього апостола нашої свободи, який у своєму вірші «Україні» писав:

Коли ночами злоба небо крає

І крутить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

Бережниця у всі віки славилася українськими патріотами, які з ім’ям «Україна» вмирали і в її імені живуть. Про найвідоміших з них подальша моя розповідь - це о.Мартин Волков, Авенір Коломієць, Теодозія Бриж, Антін Антончик, які жили не з України, а для неї.

Отець Мартин Волков, 1882 р.н., уродженець білоруського Полісся, скінчив учительську семінарію в Молодечому 1911 року та учительський інститут у Вільно 1916 р., старшина української армії УНР. Одружений з Тетяною Кульчинською, яка скінчила духовне жіноче училище в Крем’янці, походила з відомого давнього волинського священичого роду. Свою священичу висвяту отримав 1 квітня 1923 р. в Пінську. Священик на терені Полісся. З його появою на парафії Різдва Пресвятої Богородиці розпочинається доба національного й релігійного відродження в містечку. Разом з Авеніром Коломійцем засновують філію «Просвіти», просвітянський хор, аматорський гурток, служби Божі в храмі проводилися рідною мовою. Разом з активними діячами філії «Просвіта» - головою Мусієм Юрчуком, Трифоном Сікідалом, Семеном Яковцем, Тетяною Волковою зактивізували і виховали ціле молоде покоління в Бережниці, які стали справжніми патріотами України, пізніше в лавах ОУН-УПА боролись за нашу свободу і незалежність.

У 1931 році в Луцьку - центрі тогочасного Волинського воєводства - створено товариство ім. Петра Могили для захисту святого українського православ’я від московських чорносотенців і польських шовіністів. Серед засновників Товариства бачимо о. Мартина Волкова, який заложив його філію і в Бережниці, членами якої стали Іван Антончик, Юрій Васильчик, Пилип Дячок, Трифон Сикидін та ін.

Отець Мартин Волков був обраний громадськістю Сарненщини послом до Польського сейму. І хоч служив у храмі в м.Сарни, одначе своє пастирське слово приділяв і парафіянам Бережниці. У газеті «Волинське слово» за 12 вересня 1937 року, яка виходила в Луцьку, знаходимо повідомлення, що посли до Польського сейму о.Мартин Волков, Степан Скрипник (пізніше перший патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав) прибули до містечка, щоб замість розігнаної поляками «Просвіти» закласти філію «Просвітянської хати». З часопису довідуємося, що головою філії обрано Мусія Юрчука, заступником Марка Брижа, секретарем Пилипа Дячка, скарбником Гриця Никитюка, членами ради Якова Кидрука, Опанаса Іовця, Івана Дячка.

Як посол до Польського сейму, о.Мартин Волков разом з іншими послами-українцями боронили святе українське православ’я, а в м. Сарни, де з другої половини 1935 р. він був настоятелем Почаєво-Богородичного храму та благочинним округи, захищав нашу віру від місцевих московських білих чорносотенців, що окопались тут та вимагали у митрополита Діонісія, глави Православної церкви в Польщі, усунення священика з парафії.

Криваві буревії Другої світової війни роз’єднали і о.Мартина Волкова з його матушкою Тетяною Кульчинською, якій по війні довелось пройти митарства московських більшовиків, а о. Мартину від польських шовіністів на теренах Польщі, де він опинився від 1942 р...

Авенір Коломієць (1905 - 1946 рр.) народився в містечку Бережниця Луцького повіту в сім’ї адвоката. Блискуче скінчив Волинську духовну семінарію в Крем’янці та теологічний факультет Варшавського університету. На священство не пішов. Як журналіст і письменник друкуватись розпочав 1928 року в Літературно-науковому віснику у Львові, співпрацював у 1930-1933 рр. з прокомуністичним виданням Західної України «Нові шляхи», але швидко розчарувався в комуністичній ідеології, став на шлях національного відродження, брав активну участь у житті «Просвіти» в Бережниці, усіх найважливіших заходах містечка, написав і видав цілий ряд прозових, драматичних, поетичних творів. Серед молоді містечка й дотепер популярні його поетичні слова, які викарбувані на меморіальній дошці:

І схотілось проміняти         

Модерні кам’яниці

На стріхи і тини

Своєї Бережниці...

Оселившись в 30 роках у містечку, Авенір Коломієць продовжує займатись літературною діяльністю, його будинок стає своєрідною хатою-читальнею, дискусійним клубом...

Далі буде...