Рівненські журналісти президента так і не побачили

Минулої п’ятниці Президент України Віктор Ющенко відвідав Національний університет «Острозька академія», де за його участю відбулося урочисте відкриття віртуальної наукової бібліотеки, аналогів якій в Україні поки що не існує. Разом із Віктором Ющенком в Острог приїхали голови обласних державних адміністрацій, представники з Криму, міст Києва та Севастополя.

Олександр ДЖИГИРЕЙ

У рамках поїздки Президент вшанував пам’ять загиблих у роки останньої війни покладанням квітів до пам’ятника «Загиблим за Україну» в Рівному. Участь у церемонії взяли також голова ОДА Віктор Матчук та голова Рівненської облради Олександр Данильчук.

Під час зустрічі Президента з викладачами, студентами та журналістами вперше в Україні було презентовано нову державну програму «Соціальні ініціативи Президента України», яка передбачає підвищення мінімальної заробітної плати до 500 гривень, збільшення соціальних виплат для студентів-сиріт, багатодітних сімей, працівників бюджетної сфери, стимулювання розвитку українського села через заохочення медичних працівників та вчителів працювати на селі тощо. Під час презентації Віктор Ющенко наголосив, що програму представлено на розгляд широкому загалу спеціально ще до початку передвиборчої кампанії, оскільки подібні політичні кроки під час виборів можуть бути сприйняті як політичні спекуляції.

Програма, яка має на меті значну соціалізацію української економіки, має вступити в дію з 1 січня 2008 року, але для цього повинні бути внесені конкретні зміни до державного бюджету України на наступний рік. А де ж поділася програма Президента «10 кроків назустріч людям»? Вона що, уже виконана?

Проте, без прикростей не обійшлося. Цього разу рівненським журналістам главу держави побачити так і не вдалося. Оскільки прес-служба Рівненської ОДА так і не спромоглася до кінця домовитися із прес-службою Президента про нормальне поводження з пресою Рівненщини, і це при тому, що списки акредитованих були готові ще за тиждень. Так, приїхавших до Острога журналістів, що мали відео та фотокамери (а це майже всі), ретельно обшукавши, охоронці таки впустили до актової зали академії, що розрахована майже на кількасот чоловік. Представників же столичних ЗМІ охоронці пропускали без зайвих запитань.

Представники ЗМІ разом з присутніми там керівниками обласних та районних державних адміністрацій, викладачами та студентами Острозької академії очікували на появу Президента. Кілька хвилин потому до преси підійшов представник прес-служби РОДА та разом з одним із радників Віктора Матчука почали наполягати на переміщенні з зали до однієї з аудиторій академії, яку обладнали телеекраном та звуковою колонкою, де, мовляв, «ви і побачите, почуєте Віктора Ющенка». Причому ту саму картинку у прямому ефірі транслювали два українські телеканали: «1 національний» та «5 канал». Окрім того, Всесвітня служба «УТР» вела супутникову та інтернет-трансляцію виступу Президента більш ніж на 170 країн світу.

Запитується, для чого тоді взагалі було запрошувати Рівненських журналістів до Острога, якщо Віктора Ющенка не можна було навіть сфотографувати, а все те, що відбувалося, можна було спостерігати, лежачи на дивані в Рівному?..

P.S. Як з’ясувалося пізніше, ті журналісти, що принципово не встали зі своїх місць, констатували, що місця їх колег таки залишилися порожніми.

 А місцева влада мовчить

Майже по всій Україні землю розпайовано. А чи отримаємо земельний пай ми, жителі села Гориньград-2 Рівненського району? Протягом останніх років це запитання неодноразово звучало під час проведення загальних зборів жителів села, розглядалося учасниками круглого столу «Проблеми вирішуємо громадою», на засіданні земельної комісії і на сесії Шубківської сільської ради. Але незважаючи на думку людей, які мають законодавчо визнане право на отримання земельних часток (паїв), землі ДП СГП «Шубківське» більше п’яти років заростають бур’янами і залишаються в державній формі власності. Директор вищезгаданого господарства Євстафій Яремчук, ігноруючи рішення сесії сільської ради, не виносить питання розпаювання землі на розгляд трудового колективу господарства, одноосібно заявляючи про те, що люди, мовляв, не хочуть ніякого розпаювання.

Не забезпечивши прозорого вирішення цього питання і навесні нинішнього року, дирекція «Шубківського» укладає угоду про «співпрацю» із ЗАТ «Агрокорпорація «Зоря», яку очолює Володимир Плютинський.

Чим же обернулася ця «співпраця» для гориньградців? За роз’ясненням громада села звернулася до обласної санітарно-епідеміологічної станції. Справа в тому, що в спекотні червневі дні сотні гектарів землі «Шубківського», які знаходяться біля с.Гориньград-2, були оброблені хімічними препаратами – гербіцидами та пестицидами.

Громада села занепокоєна тим, що місцева влада завчасно не попередила жителів села про оприскування полів господарства, не визначила місця випасу худоби, не надала жодних попередніх роз’яснень стосовно правил безпеки життєдіяльності. Цей обробіток хімічними препаратами відбувся в період масового дозрівання ягід на присадибних ділянках селян та при температурі повітря вище +30 С, що призвело до швидкого випаровування хімікатів, які подразнюють дихальні шляхи та погіршують самопочуття людей. Скарги на погіршення здоров’я жителів села були, зокрема, зафіксовані у відеоматеріалах репортерів телеканалу НТН від 19 червня 2007 р.

Значних збитків зазнали сільські пасічники: вилетівши з вуликів на оброблені гербіцидами поля, бджоли назад вже не повернулись - усі загинули.

Сподіваючись роз’яснення ситуації, що склалася, від місцевої влади, сільська громада винесла розгляд питання на сесію Шубківської сільської ради. Але, незважаючи на тривогу селян, влада продовжує вперто мовчати.

Тамара Грицак,

депутат Шубківської сільської ради.

 ЗА СКІЛЬКИ СРІБНЯКІВ, або Геть самозванців з лав УПА

Як уже повідомляв наш часопис, з подачі помаранчевого голови ОДА В.Матчука робилися спроби руками відомих провокаторів розколоти обласне Братство вояків УПА ім.Клима Савура, яким довго й успішно керує справжній повстанець Олексій Мануйлик. Коли ж Матчук переконався, що розколоти єдине в області Братство не вдасться, було вирішено ізолювати справжнє Братство від державних заходів та державної підтримки і створити паралельну організацію – філію львівської Булави ім.генерала Тараса Чупринки на чолі з головним редактором газети Рівнеради «Сім днів» комсомольцем Олегом Тищенком.

У минулому числі «Волині» був надрукований лист патріота, члена Братства вояків УПА Миколи Мартинюка, у якому він цілком справедливо засуджує розкольницькі дії провокатора Михайла Макарука та комуніста Ярослава Гірника. Як ми й обіцяли, у цьому числі публікуємо його відповідь на брехливу статтю, опубліковану в газеті НСНУ «Майдан», її авторам і покровителям.

1998 році в Народному Домі на обласних зборах Братства Михайло Макарук і Ярослав Гірник намагалися «закріпитись керівниками» обласного Братства, але на початку зборів, за пропозицією народного депутата Василя Червонія, я звернувся до делегатів зборів з проханням: визначитись, хто з присутніх делегатів підтримує проведення зборів «самозваною» президією, очолюваною Макаруком і Гірником. Підтримали аж... 5 делегатів! І наші жінки, не зовсім чемно, «під руки», вивели в коридор Макарука, Гірника і двох їхніх прибічників. За ними в коридор полетіли їхні капелюхи, портфелі...

Та й цей епізод він висвітлив у своєму стилі: «У 1998 році я за всіма вимогами статуту (чи не зачасто Макарук посилається на статут, постійно грубо порушуючи його?) написав заяву на ім’я Головної Булави про звільнення за станом здоров’я»... І знову збрехав: Макарук ніколи не був обраний головою обласного Братства! І звільняють керівника загальні збори, у крайньому випадку - Управа з затвердженням (пізніше) на загальних зборах.

Такого ганебного фіналу намагання «очолити» обласне Братство Макарук не міг навіть уявити і при найменшій нагоді старався мені віддячити. В одній з листівок Макарук помістив статтю, опубліковану 1983 року в млинівській районній газеті «Зоря», де фігурує моє прізвище. Та достатньо прочитати один абзац згаданої статті, щоб переконатися, що справжній автор не мав найменшої уяви про роботу ОУН – «під дулом обріза» в ОУН не заганяли! А приймали в члени ОУН після суворої, не менш ніж річної підготовки і відповідних «екзаменів», упевнившись, що навіть в катівнях НКВД він не видасть своїх друзів...

14 грудня 1997 року на звітно-виборчій конференції Млинівського районного Товариства політв’язнів і репресованих, на яких були присутні запрошені дубенчани Микола Боришкевич, Володимир Гузь і ще чотири особи, секретарем зборів делегати запропонували обрати авторитетного дубенчанина Володимира Гузя, який тепер працює в керівництві Дубенської ветеранської організації. І на цій конференції виступила справжній автор згаданої псевдостатті - Мартинова Людмила. Вона в кількох словах нагадала, як при більшовицькому режимі під «диктовку органів» писалися такі статті для компрометації «ворогів народу».

Чи міг журналіст відмовитися писати такі «замовні» статті? Так, міг... Тільки опісля, у кращому випадку, йому «світила перспектива» працювати в якомусь відсталому колгоспі візником, чи й ще на більш «престижній посаді». Серйозність такої перспективи підтверджує «пригода» з комсомольським працівником Володимиром Усовим, яку він оприлюднив у районній газеті «Зоря» від 18.03.1992 року. «У день похорону Сталіна парторг Олександр Піскарьов і енкаведист Іван Тригуб написали мені заздалегідь «слізний» виступ на мітингу по «батькові всіх народів». Але я знав багато «добрих» справ Сталіна, виступив без шпаргалки і «сліз»... Однак районна газета опублікувала написаний для мене слізний виступ. Невблаганна злість взяла мене... пішов у редакцію і висловив різкий протест... Мене завели до першого секретаря райкому партії. Там ще двоє сиділо. Капітан холодними очима зміряв мене з ніг до голови і... довго ті слова дзвеніли у вухах, давили на серце: «Черепна твоя коробка наче б для розуму... Кулю тобі в лоб»... Останні слова з притиском»...

Так чи можна звинувачувати журналістів за їхні «патріотичні» статті? Людмила Володимирівна проживає в Млинові і згадує ті важкі часи. І як би я справді написав ту статтю, то «таваріщ» Макарук обов’язково опублікував би ксерокопію оригіналу статті з моїм підписом. Радянська преса досить часто публікувала такі оригінали з промовистою назвою: «Рукописи не горять!» Найкращу характеристику надала мені кучмівська феміда: за 1995 рік двічі скасовувала мені реабілітацію, хоча ще хрущовська комісія Верховної Ради СССР у 1956 році, у числі сотень тисяч політв’язнів, котрі не звинувачувались у вбивствах, диверсіях, звільнила мене достроково зі зняттям судимості. А «таваріща» Макарука кучмівська влада нагородила орденом Б.Хмельницького! Мене ж на підприємстві, де я працював майже 32 роки, при виході на пенсію навіть не згадали... А працівників з десятирічним стажем проводили на пенсію з почестями і цінними подарунками (телевізор і т. п.).

Макарук відзначився не тільки розколом Братства. Саме його з Ярославом Гірником заслуга у розвалі Рівненського обласного Всеукраїнського об’єднання ветеранів (Юхновського) (див. газету «Волинь», 03.12.97 р. і 06.04.01 р.). Характерно, що Макарук не організував жодної акції із вшанування полеглих повстанців чи панахиди на могилах вояків УПА, не згадуючи вже про перепоховання. Але завжди намагався «влізти» і виступити з «патріотичною» промовою на організованих іншими активістами акціях, навіть в інших районах, щоб у присутніх склалося враження, що Макарук до цієї акції доклав чи не найбільше зусиль...

То на кого «працював» добродій Макарук? І як могли допустити відповідні органи, щоби син такого заслуженого бандерівця, яким він себе афішує, дослужився до звання полковника Червоної Армії? Вважаю, не зайвим буде навести і свідчення дубенчанки Надії Гузь при двох свідках: ставши скарбником Дубенської Св.-Миколаївської церкви, Макарук зібрані під час богослужіння пожертви (гроші), не перераховуючи, забирав додому, де він, за його словами, «зможе спокійно їх перерахувати»... Гузь, яка була тоді старшою сестричкою, доклала чимало зусиль, щоб звільнити його з посади скарбника. Більше його в тій церкві не бачили...

Конституція, як дишло

«Громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом» (ст. 24 Конституції України). Але не для Матчука.

Як стало відомо редакції з джерел, наближених до керівництва Рівненської облдержадміністрації, голова РОДА Віктор Матчук дав команду головному юристу ОДА Елеонорі Орловій, яку він поновив на посаді на прохання М.Сороки, добитися виконання рішення суду про поновлення на посаді директора «Рівнекниги» 67-річного колишнього керівника цього закладу п.Свердлюка. Так-так, того самого Свердлюка, котрий за часів Кучми і Сороки продав керівникам міста й області та іншим пройдисвітам 12 книгарень, а в п’ятьох, що лишилися, значно зменшив площу.

Показовим є й те, що Матчук дав вказівку тій самій Елеонорі Орловій всіляко блокувати виконання рішення суду про поновлення на посаді головного лікаря Рівненської обласної клінічної лікарні Мирослава Семаніва. Хоча, на відміну від Свердлюка, у якого контракт уже закінчився, у Семаніва він є чинним до цього часу.

І ще один цікавий нюанс. У випадку з поновленням Семаніва п.Матчук стверджує, що нічого зробити не в змозі, бо, мовляв, Рівненська обласна клінічна лікарня на підставі рішення сесії обласної ради перейшла в управління облради.

А як же тоді бути з його бажанням незаконно поновити безконтрактника Свердлюка, коли «Рівнекнига», на відміну від обласної лікарні, уже зареєструвала новий статут і знаходиться у власності Рівненської обласної ради?

Чи не нагадують дволикого Януса подвійні стандарти Матчука, його зневажання Основного Закону напередодні Дня Конституції?

Висновки ж напрошуються самі...

Юрко Славутич.

 Відкриття літнього туристичного сезону на ремісничому хуторі «плугаки» в дермані

В одному з наймальовничіших куточків України, у  древньому Дермані Здолбунівського району, змальованому славетним Уласом Самчуком у всесвітньо відомій трилогії «Волинь», знаходиться ремісничий хутір «Плугаки», презентація якого відбулася у Всесвітній день туризму.

«Плугаки» – це:

музейна садиба, якій незабаром виповниться 150 років; діюча пасіка з 30 сімей бджіл; діючий фітосад; колекція старожитностей, у числі яких унікальний віз УПА зразка 1944 року (на фото); • сільськогосподарські знаряддя та реманент середини ХIХ століття.

«Плугаки» – це гостинні господарі та щирі мешканці Дерманя, які небайдужі до своєї історії. Це багато приємних та несподіваних вражень, влаштованих саме для Вас.

У понеділок, 2 липня 2007 року, об 11 годині на ремісничому хуторі «Плугаки» відбудеться урочисте відкриття туристичного сезону, на яке маю честь запросити Вас як жаданих гостей.

Свою участь у цьому заході просимо підтвердити за телефоном: 8-067-424-34-85 або за електронною адресою weha@mail.ru

Засновник ремісничого хутора «Плугаки», майстер народного мистецтва України

Микола Огородник.

ЧОМУ ТРОФІМОВ НЕ ПОВАЖАЄ СПОНСОРІВ ТА ВБОЛІВАЛЬНИКІВ?

Беззаперечно, що спорт – продукт культури людства, що вдосконалюється протягом багатьох віків. Не є винятком і технічні види спорту. Це стосується й мотоспорту, який так шанують тисячі мешканців нашого міста. Але те, що відбувається в нинішньому спортивному сезоні під час змагань на Рівненському мототреку, високою культурою аж ніяк не назвеш.

Федір Погребняк

Мова йде про організаторів матчів Російської ліги зі спідвею - приватну фірму „Спідвей-клуб – Трофімов”, яка, підписавши угоду про оренду стадіону з обласною організацією ТСО України на час проведення змагань зі спідвею на Рівненському мототреку, обіцяла, але вперто не виконує пункту договору про забезпечення змагань біотуалетами. У результаті сотні рівнян з обуреннями та наріканнями вже вкотре змушені справляти свої фізіологічні потреби прямо під стінами стадіону. А це й малі діти, і жінки. Останнє таке масове знущання над фізіологією людини відбувалося в Рівному в 1941-1942 роках в концентраційному таборі на вулиці Білій. Тоді тисячі військовополонених змушені були справляти свої фізіологічні потреби прямо під відкритим небом, бо есесівці не забезпечили їх туалетами. Так то була жорстока війна. А сьогодні приватник Трофімов, організовуючи матчі зі спідвею, беручи з дорослого 20 гривень за вхід на мототрек, а з дитини 10 гривень, одержуючи за матч до 200 тис.грн., не виконує зобов’язань відповідно до угоди.

Думається, що своє слово в цій історії скаже санітарна епідеміологічна станція та екологічна прокуратура міста. А поки що, як завжди, після чергових змагань зі спідвею організатор змагань В.Трофімов, зваливши на плечі торбу з декількома кілограмами грошової маси, покинув мототрек до чергового матчу. А на стадіоні та навколо нього вітер розносить купи сміття та нечистоти, що не були прибрані Трофімовим. Навколо ж калюж літають хмари вгодованих мух...

І останнє. Усі говорять про залучення спонсорів для підтримки мотоспорту. І такі спонсори є. На останніх змаганнях одне шановане підприємство-національний виробник (вода „Червона калина”) запропонувало свої послуги спонсора для підтримки будь-яких змагань зі спідвею протягом сезону. Трофімов самоправно знищив логотип цього підприємства перед самими змаганнями. Очевидно, він розглядає спонсорів через призму власної кишені, а не через користь для мотоспорту. То хто ж після цього буде мати бажання підтримувати мотоспорт?

Примітка: комплект біотуалетів з 11 кабін з доставкою і розташуванням коштує 300 гривень за кабіну. У цілому для одного матчу це 3300 гривень. У середньому за матч Трофімов одержує від 150 до 200 тисяч гривень. Робіть висновки, шановні вболівальники.