Відкритий лист Віктору Матчуку

Шановний пане Вікторе!

У травні 2006 року ви, ставши головою обласної державної адміністрації в результаті інтриг і змов, щедро роздавали численні інтерв’ю. Шкода, що мало хто згадує в нашій країні про обіцянки політиків не тільки обласного, а й державного масштабу. А то б довелося відповідати за обіцяне. Зводилися ваші обіцянки до того, що через півроку люди побачать зовсім іншу область і відчують суттєві зміни на краще.

Минуло півтора року. І що ж? Можна, звичайно, пишатися показниками, але від цього не будуються дороги, не прокладається газ, не добудовуються школи, не поліпшується якість медичного обслуговування. Ви говорили два роки тому, що не будете перерізати стрічок. Ви їх і не перерізаєте. Бо щоб перерізати стрічки, показників замало - мають бути здані в експлуатацію об’єкти. У 2005 році у Здолбунівському районі були капітально відремонтовані дороги до с.Мости й до с.Дермань, здано газопроводи до сіл Півча, Суйми, Нова Мощаниця, Озірко. Стрічки справді перерізалися Червонієм, і людям байдуже до показників - їм тепло і є по чому дістатися додому. А за два роки вашого керівництва областю - жодної дороги, а газифіковано лише Дермань І і II, але й це за кошти, передбачені в бюджеті держави на розвиток населених пунктів, розташованих у тридцятикілометровій зоні атомних станцій.

Можливо, це спрацювало ваше упереджене ставлення до району, де вас не влаштовувала голова адміністрації? Тоді це ще гірше, бо ви, як державна людина, маєте дбати про розвиток території, вам дорученої, а не зводити особисті рахунки. Звичайно, район розвивався і в умовах, м’яко кажучи, несприятливих. Коштами районного бюджету ремонтувалася центральна районна лікарня, купувалися машини швидкої допомоги, автомобіль в територіальний центр обслуговування громадян похилого віку та автобус у відділ молоді і спорту, газифікувались ФАПи, школи, садочки , амбулаторії. І освітяни, і працівники культури та охорони здоров’я можуть підтвердити - бюджет 2007 року для розвитку галузей був чи не найкращий за останні роки. При тому, що району був доведений на 2007 рік найвищий в області план росту власних доходів. Тобто на фінансування видатків районного бюджету ми мали заробити значно більше самі, отримуючи невелику (у відсотковому вираженні) дотацію вирівнювання.

Та й, зрештою, не в цифрах справа, а в підходах. А які підходи в обласного керівництва, зокрема у вас особисто, до району, стало ясно на початку вересня, коли в районі проводилася виїзна колегія обласної адміністрації. Це був просто «розгін» у кращих традиціях засідань райкомів партії. Особливо показовою виявилася ситуація з виступом тодішнього начальника відділу освіти В.Карпетченка. Володимир Миколайович - людина незалежна в поглядах і, на щастя, не мав і не має чиновницького остраху перед «вищестоящими». Тому й говорив вам правду про ситуацію в освітній галузі. До речі, ту ж саму правду про тендерні безглуздя, яку говорили Президенту України голови районних адміністрацій, про яку криком кричать всі бюджетники на будь-якій зустрічі. Проте вам, на відміну від Президента, правда потрібна не була. Ви буквально на другому реченні перервали В.Карпетченка і заявили, що він може залишити посаду, якщо працювати в таких умовах не може. Посаду він залишив , бо терпіти самодурство не звик, а ви мені нагадали типаж, змальований ще в брежнєвські часи М.Жванецьким: «Работать невзирая на обстоятельства... Это как? Обстоятельства есть, а мы на них «невзирая»?»

Проте, це був лише початок. У жовтні в район прийшов новий прокурор І. Ольшанецький. Представлення його прокурором області В.Баганцем відбувалося доволі дивним чином. У невеликому кабінеті прокуратури стояли попід стіночкою керівники установ і організацій району, голова ради, голова адміністрації, міський голова, а прокурор області говорив про те, що в районі, де є цемент і є промисловість, у такому стані знаходиться прокуратура і ( о, жах!) кабінет прокурора. Ну а мені як тоді ще голові адміністрації дісталось особисто. Бо ж прокуратура просила, щоб адміністрація купила квартиру прокурору, а ми ж не купили. І далі прозвучало: « То ж ви навчіть голову адміністрації поважати прокуратуру. Завтра ж усі розпорядження на перевірку і подивіться, куди там витрачаються бюджетні кошти». «Завтра» тривало два місяці: щодня нові запити, нові витребовання документів. Проте, нічого так і не знайшли. Ви знали про ситуацію терору з боку прокуратури, проте мовчки спостерігали. Я ж можу ще раз підтвердити: за три роки моєї роботи питання купівлі житла працівникам прокуратури адміністрація не ставила навіть на порядок денний. Я вважаю злочином при такому фінансуванні медицини, освіти, культури купувати житло прокурорам, які міняються чи не через півроку (встигаючи, звичайно, це житло приватизувати). Зрештою з’явилось ваше подання на ім’я Президента щодо мого звільнення. З газет я дізналась, що під час розмови зі мною ви виявили, що в нас не збігається бачення перспектив розвитку району. По-перше, ми з вами тоді не про перспективи говорили. Ви просто сказали мені, що ця посада не для мене, що я маю піти, і якщо я погоджуся на запропоновану вами посаду в структурі обласної адміністрації, то район взагалі не буде згадано в розпорядженні за підсумками дев’яти місяців 2007 року.

Тобто показники вже б зразу стали нормальними, так, Вікторе Йосиповичу? А по-друге, чому взагалі має збігатися моє бачення з вашим? Я працювала на державній службі, а не у вашій приватній фірмі. Тому моє бачення мало б збігатися з державним, а не з вашим. А з вашим моє бачення справді не збігається. Зокрема, як найголовніший недолік у роботі адміністрації ви називали відсутність іноземних інвестицій. Це правда. Але, з моєї точки зору, Іноземний інвестор - не священна корова, на яку треба молитися. Куди важливіші українські інвестиції...

  Закінчення у наступному числі.

Світлана Ніколіна.