«Термінатор»? – Провокатор!

Перед тим, як продовжити нашу повість про правоохоронця, правдолюбця й захисника всіх знедолених, не можемо не подякувати Юрію Віталійовичу за насолоду, отриману від бійки в Секретаріаті Президента двох високих достойників – Льоні-Космоса та Юри-Пістолета. За підсумками мордобою (чи, як стверджує Черновецький – пахобою), мер Києва ледь не позбувався того «органу, яким пишаються чоловіки». А міністр внутрішніх справ – переконав громадськість, що на чолі української міліції перебуває психопат, якого не можна допускати навіть на посаду дільничного інспектора.

«Катрусин кінозал» продовжувався ледь не всю ніч з 18 на 19 січня. Соратники Космоса оповідали про море крові, струс марсіанського мозку та пошкоджені дітородні органи київського юродивого. А Луценко, у свою чергу, роздавав інтерв’ю про хитрість, підступність і безпощадність ворога: «пан Черновецький підступно вдарив ногою мене в колінку, яка болить з часів Майдану. Я щойно заїжджав у лікарню і зробив усі дії, щоб це зафіксувати. У відповідь я дав ляпасу Черновецькому. Це бачили всі губернатори. Відкритою долоню я дав чоловічого ляпасу». Одним словом, колінка Майдану постукала в серце Луценка: не витримав міністр внутрішніх справ й по виході з засідання РНБОУ навішав звіздюлєй давньому опонентові. Тепер ми очікуємо на другу частину Марлезонського балету, яка розпочнеться після того, як обидва дуелянти намалюють собі у відомчих лікарнях тяжкі тілесні ушкодження. А «чоловічий ляпас» - це взагалі щось новеньке в лексиконі малахольного «Термінатора». Юрію Віталійовичу, треба було ще вчепитися Черновецькому в зачіску, розшкарябати йому своїм манікюром фізіономію та пообіцяти облити Космоса кислотою…

Хоча, в принципі, ідея непогана – провести судову реформу шляхом запровадження судів Лінча. Розпочати можна з самого пана міністра. Щоправда, начистити Луценкові рило на вулиці не вдасться – Юрій Віталійович скрізь з охоронцями ходить. Але у Верховній Раді, як тільки «Термінатор» туди припреться, спробувати можна запросто. Я за російського пацаньонка сам залюбки пару разів Луценкові в п’ятак заїду – нехай знає, покидьок, як людей незаконно на тюремні нари кидати. Потім Колесников підтягнеться. «Тому що несудимий» Федорович, думаю, також до Луценківської мармизи кулаком приложиться – йому не звикати. Юлькін депутат, цей, як його, Шепелев, той взагалі ногами відбуцкає. Від Литвина чоловіки три-чотири, думаю, допоможуть. Від «Нашої України» ціла делегація прибіжить, щоби Юрія Віталійовича мордою по підлозі потягати. А потім пан міністр нехай по прокуратурах бігає та скарги пише…

«Я не жалкую з цього приводу і вважаю, що це чоловічий вчинок, який має робити кожен, хто хоче жити в чесній державі, - так міністр внутрішніх справ прокоментував свою витівку в Секретаріаті Президента. - Багато хто з нас у повсякденному житті відчуває, як багато лайна і бруду навколо. І ми постійно жаліємося, що ось так пройдисвіти, брехуни і злодії керують нами, а чесні люди - якось мовчать. Я вважаю, що на відверту брутальну брехню треба відповідати».

Святі слова. Позаяк автор цих рядків також хоче жити в чесній державі, також не в захваті від того, що країною керують «пройдисвіти, брехуни і злодії» на кшталт Луценка і також, проходячи вулицею Богомольця, кожного разу відчуває запах лайна, то, відкинувши сором’язливість, він розповість, що ж саме примушувало Юрія Віталійовича так плазувати перед російськими спецслужбами.

Луценко в принципі не може бути дієздатним агентом жодної спецслужби. Істеричний психопат, він не тягне навіть на міліціонера патрульно-постової служби, не кажучи вже про те, щоби виконувати роль таємного Джеймса Бонда, чи, на худий кінець - Мати Харі. Насправді Юрій Віталійович Луценко був завербований Службою безпеки України в березні 2001 року не для виконання якихось агентурних доручень, а виключно для того, щоби писати доноси на учасників акції «Україна без Кучми».

Ця знаменна подія в житті «польового командира Майдану» трапилося після того, як 9 березня 2001 року учасники антикучмівського мітингу намагалися перешкодити тодішньому главі держави покласти вінок до пам’ятника Кобзареві в Києві. Між демонстрантами та міліцією виникли сутички, кілька протестантів були затримані й жорстоко побиті, а доблесна СБУ отримала з Банкової розпорядження порушити кримінальну справу за фактом «масових заворушень» та демонстративно покарати активних опозиціонерів.

Але притягнути до відповідальності активістів «Україна без Кучми» було непросто попри наявність великого обсягу оперативних відеозаписів подій. Треба було спочатку процесуально бездоганно провести ідентифікацію осіб, знятих СБУ-шниками. Бо видно на запису, як, наприклад, біля міліцейських кордонів бігає громадянин, схожий на Андрія Шкіля. Але хіба ця схожість є підставою для висунення обвинувачення? – Звісно ні. Спочатку треба провести процедуру, яка йменується «впізнання».

Процедуру провели дуже просто: Юрій Віталійович Луценко був викликаний до керівника слідчої групи СБУ Миколи Михайловича Герасименка, де ледь не оконфузився по-маленькому, коли почув, що може бути покараний за відмову співробітничати з «органами». З тремтячими руками й дрижаками на обличчі Луценко всівся біля монітору та став розглядати кадри оперативної відеозйомки: «Оце – Шкіль… Стоп, зупиніть запис, оце – Зайченко. Поруч з ним – Гальчик…». Все це дійство писалося на відеокамеру, окрім того, Юрій Віталійович не відмовився дати свідчення письмово. Після чого його взяли під білі руки та відвели в кабінет до опера… Юрію Віталійовичу, а не підкажете, яким псевдонімом Ви підписували доноси на соратників? Сподіваюсь не «Термінатор»?                                           

«ОРД».

Боягуз ніколи не стане героєм

Дуже шкода, що ми живемо в державі, у якій високопосадовці не лише займаються привселюдним рукоприкладством, а й вважають мордобій героїчним вчинком. Дуже жаль, що значна частина політиків, журналістів і навіть представників творчої інтелігенції знаходять будь-які аргументи, щоб виправдати негідну поведінку міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Сергій Степанишин

Адже всім зрозуміло, що такий вчинок високопоставленого чиновника лише ганьбить самих учасників інциденту й Україну в цілому перед усім світом. Напад зі спини Луценка на Черновецького може стати прикладом для інших чиновників і по суті дає добро на вседозволеність та беззаконня.

Прикро також, що Президент України не дав однозначної оцінки інциденту, який стався на його очах, на засіданні Ради національної безпеки, поставивши питання про відставку Луценка й Черновецького з посад міністра внутрішніх справ і голови Київської міської адміністрації, а лише доручив прокуратурі розібратися з хуліганськими діями своїх підлеглих. Бо наперед відомо, що справу або відправлять на довгі місяці під сукно, вислуховуючи лжесвідків типу Матчука, який захищає свого земляка й одноблочника на всіх килимах, або все завершиться штрафними санкціями за дрібне хуліганство.

Та, на щастя, є в українському політикумі й серед когорти журналістів ті, хто жодної секунди не сумнівався в тому, що Луценко своїм підлим вчинком поставив крапку на своїй політичній кар’єрі, а Черновецькому більше ніколи не стати київським головою.

Представник Блоку Юлії Тимошенко Валерій Писаренко сказав, що «він (Луценко) підклав свиню своєю поведінкою, оскільки ні на хвилину не повинен забувати, що він міністр».

Студентка факультету журналістики Львівського університету Христина Горобець вважає: «Коли міністр внутрішніх справ б’є в обличчя людину, а тим більше мера, - це ганебно».

Зі свого боку додамо, що дати кулаком по пиці у присутності великої кількості людей ніяке не геройство, а вчинок боягуза, бо наперед відомо, що присутні не дадуть можливості дати здачі, повиснувши у скривдженого на руках і ногах.

Цікаво, як тепер трактуватиме вчинок свого шефа Сергій Штурхецький, який у відповідь на правдиві публікації «Волині» про Луценка назвав конкретні дії Василя Червонія проти антидержавних та антиукраїнських шабашів Луценка та українофоба Несенюка «печерним екстремізмом». Чи визнає він і його самооборона, що Червоній у своїх діях завжди керувався не особистими амбіціями, а захистом національної честі та гідності, захистом національних святинь, української історії, української Церкви, а не меркантильними інтересами, як Юрій Луценко, який шукає найпримітивніших шляхів до дешевої популярності?

При всій своїй показній рішучості Луценко - звичайний боягуз, заклопотаний лише власними амбіціями і можливістю отримати чергову посаду.

Але відповідати за свою ганебну поведінку має не лише Юрій Луценко. Відповідати повинні й Кабінет міністрів, і прем’єр, і партія, і так звана демократична коаліція. А нам усім дуже вже цікаво буде глянути, як буде діяти на практиці передвиборче гасло НУНСу «Закон – один для всіх».