До 90-річчя бою під Крутами

Нині виповнюється 90 років героїчній битві під Крутами, коли 300 київських студентів полягли в нерівному бою з більшовицькими полчищами, вкривши себе невмирущою славою.

Андрій Ціпак,

 голова Рівненської районної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів.

З початку грудня 1918 року Раднарком РФСР, хоча і визнав Українську Народну Республіку, але 5 грудня оголосив Україні війну. 8 грудня було захоплено Харків, де створено «лівий» радянський уряд для України і на його «прохання» Москва надає «допомогу», висилаючи 30-тисячне військо під командуванням Антонова-Овсієнка, у складі якого було 4 армійські групи, якими командували Муравйов, Єгоров, Берзінь та Кудинський. Наступ російських військ супроводжувався жорстокими репресіями українців.

Станція Крути була ключем до Києва, дорогу до якого Муравйов всіяв трупами українців. Ситуація ускладнювалася тим, що Центральна Рада, сподіваючись, що соціалісти Московії добровільно знімуть налигач з України, розпустила випробуваних у боях вояків 2-мільйонної армії Південно-Західного та Румунського фронтів. Тому Крути лишилися захищати 300 гімназистів, щоб бодай на кілька днів зупинити більшовицьку навалу.

Юнаки утримували станцію Крути та село Бахмач. У лівому відтинку залізниці оборону тримав сотник Гончаренко, а правий обороняв студентський курінь Омельченка. Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 кілометри в довжину. Поряд зайняли оборону студенти Української Військової Школи. Студентський курінь нараховував до трьохсот юнаків та чотири десятки старшин. Насипом курсував бронепоїзд під командуванням сотника Лощенка з платформою, на якій було встановлено гармату та два кулемети. В обороні знаходилися вихованці Першої Київської Школи та сотня січовиків з рушницями і 16 кулеметами. Бій тривав зранку до вечора 29 січня. Захисники відбивали атаку за атакою, стримуючи кількакілометровий фронт. Близько 300 захисників прийняли геройську смерть. Втрати більшовиків сягали 2 тисяч.

У той же час у Києві в ніч з 28 на 29 січня загонами Петлюри, Вільного Козацтва і сотні січовиків під проводом Коновальця було придушене більшовицьке повстання. Це дало можливість підписати Брест-Литовський мирний договір, внаслідок чого більшовицькі війська були видворені з усієї території України, а 1 березня 1918 року Центральна Рада повернулася до Києва.

Було вирішено перевезти загиблих під Крутами студентів до Києва. У групі, яка прибула на місце бою, був підполковник Української армії Максим Петриков, батько нашого земляка Анатолія Петрикова, теперішнього члена Рівненської обласної ради Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Родичі розшукували своїх близьких, але нікого не могли впізнати – так понівечили їх більшовицькі кати. Два дні стояв над полем бою плач і стогін родичів та свідків трагедії.

19 березня відбулося перепоховання 28 учасників бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

Легендарний бій під Крутами, хоча й закінчився поразкою, пробудив вільний дух козацтва і дав українцям велику моральну перевагу в боротьбі з ворогом. Він назавжди буде вписаний золотими літерами в історію боротьби нашого народу за власну державність, а юнаки-герої стали взірцем для нинішнього та прийдешніх поколінь.

Вічна пам’ять героям Крут, які вкрили себе невмирущою славою в боротьбі за Українську державу.

Слава Україні! Слава Героям!