ВСЕCПОПЕЛЯЮЧА ВІДДАНІСТЬ УКРАЇНІ

На жаль, ще й досі, на сімнадцятому році незалежності України, велика кількість українців або взагалі нічого не чули про волинського Гомера, або, як втовкмачила радянська пропаганда, вважають його прислужником фашистів.

  Сергій СТЕПАНИШИН

А між тим Україна має пишатися, що Улас Самчук входить до еліти світового письменства, а його могутній роман «Волинь» був номінантом Нобелівської премії в галузі літератури. Він першим з усіх письменників світу розповів людям правду про голодомор 1932 — 1933 рр. у романі «Марія»; прославив вояків УПА у творі «Чого не гоїть огонь». Не менш вагома й публіцистична спадщина Уласа Самчука, апогеєм якої стало його редакторство в газеті «Волинь», що почала виходити в Рівному в 1941 році.

Улас Самчук — один з небагатьох українських письменників, творчість якого всерйоз зацікавила західних критиків. Усі вони вважали за честь писати про його романи, повісті, драматургію, називаючи його високопрофесійним письменником і підкреслюючи поєднання в одній особі великого прозаїка та уславленого журналіста. Інакше й бути не могло, адже Улас Самчук завжди перебував у епіцентрі громадсько-політичного життя України та Європи. Ось як він сам писав про себе, коли йому виповнилося 40 років: «Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни та революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордону. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріату України, Другого Райху, Третього Райху...»

І все ж першоджерелом натхненної думки та публіцистичної майстерності великого письменника завжди була рідна Волинь, задля якої він жив і творив і яку, зрештою, прославив на весь світ в однойменному романі. Старовинне містечко Дермань, де народився Улас Самчук у лютому 1905 року, було одним з осередків української культури протягом кількох століть. У Свято-Троїцькому монастирі діяла перша в Україні сільська друкарня (1603 — 1605 рр.), керована Доміаном Наливайком, працювало училище. Тут зростали такі видатні українські діячі, як Іван Федорович, Іов Княгиницький, Антоній Грекович, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький. Саме ця дерманська культурна аура, що сформувалася протягом віків, і створила ґрунт для формування світогляду та таланту Уласа Самчука, який казав: «Дермань для мене — центр центрів на планеті...»

Таку віддану любов до своєї малої батьківщини письменник зумів перенести на всеохоплюючу та всеспопеляючу відданість Україні, яка чи не найбільше проявилася під час німецької окупації. Парадоксально, але якраз та частина життєдіяльності Самчука, яка давала підстави радянській пропаганді називати його «геббельсом», стала чи не найяскравішою сторінкою його творчості, виявом мужності та мудрості водночас. Саме в період 1941 — 1942 років, коли Самчук був редактором «Волині», він проявив послідовність і непохитність у відстоюванні українських інтересів. А «копроміс, як пише дослідник життя та творчості Уласа Самчука Андрій Жив’юк, пов’язаний з появою газети та висвітленням у ній позиції офіційних німецьких чинників (у чому й звинувачувала письменника радянська критика), був неминучий, і це треба ясно усвідомити». Натомість це був єдино правильний шлях вірного члена ОУН, який таким чином знайшов своє місце у складних умовах німецької окупації.

Завдяки редакторському та публіцистичному таланту Уласа Самчука та обласної плеяди авторів часопису, письменників О.Ольжича-Кандиби, О.Теліги, Є.Маланюка, Ю.Клена, Ф.Дудка, «Волині» вдалося не лише досягти фантастичного на той час тиражу в 60 тисяч примірників, а й стати, по суті, дороговказом для багатьох волинян. Та й не лише волинян, бо газета поширювалася по всій Україні. У створенні УПА далеко не остання роль належала Самчуковій газеті. Усвідомивши, яку величезну небезпеку таїть у собі геніальна задумка журналіста, гітлерівці навесні 1942 року запроторили головного редактора «Волині» до в’язниці.

Що ж так налякало керівництво Райхскомісаріату, що викликало його гнів? Безумовно, це проукраїнська, антиколаборантська спрямованість часопису та відважна позиція його авторів, серед яких блискучою, гострою публіцистикою виділявся Улас Самчук. Протягом лише півроку письменник опублікував 30 газетних передовиць. Серед них такі статті, як «Крути», «Шевченко», «Європа і ми», «Героїзм наших днів», «Нарід чи чернь», які не втратили своєї актуальності й сьогодні. А матеріал «Так було — так буде» настільки налякав окупаційну владу, що одразу після його виходу в березні 1942 року «Волинь» було закрито, а Уласа Самчука заарештовано. І хоча автор відзначався дипломатичним хистом та послуговувався езоповою мовою, змушуючи читачів читати «між рядками», свою незалежницьку та антифашистську позицію він так і не зміг приховати. «Історія вписує нову сторінку, — писав Улас Самчук. — На мапі Європи закреслюється новий простір із назвою Україна ...Песимісти (тобто німці) не переродять нас, а що найголовніше — не винищать тих мільйонів і мільйонів дуже цупких, по суті, духом людей, які, коли треба, влізуть і під землю (погроза окупантам і натяк на підземну армію), щоб тільки не бути зметеними з поверхні планети». Лише за ці слова Уласові Самчуку варто ставити пам’ятники по всій Україні, бо він один зумів у часи жорстокої фашистської окупації в легальній пресі відверто закликати українців до масового опору німецьким та будь-яким іншим зайдам.

А ще були прекрасні подорожево-репортерські нариси «Крізь бурю і сніг», «У світі приблизних вартостей», «Колеса мусять крутитися», у яких задокументовано найхарактерніші ознаки подій 1941 — 1943 років в Україні та винесено смертельний вирок радянській комуністичній системі та імперським намаганням німецької влади полонити українців.

Незважаючи на те, що Улас Самчук 40 повоєнних років перебував поза Батьківщиною, в еміграції, він ніколи не поривав з Україною духовно. І на чужині продовжував писати гострі публіцистичні статті, що мали відродити українську державницьку ідеологію. Врешті-решт життєздатність його ідейної платформи знайшла своє втілення у створенні Світового Конгресу Вільних Українців (12 — 19 листопада 1967 року, Нью-Йорк), який, по суті, поклав початок об’єднанню всіх українців на землі сущих і не втратив своєї актуальності до наших днів.

Таким чином, ми маємо унікальне явище у світовій літературі, коли видатний письменник протягом кількох років був хронологістом життя українського народу в часи найтяжчих його випробувань, журналістом високого класу, літописцем Волині. Тому цілком закономірно, що його ім’я повертається з небуття. У Рівному з ініціативи Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України, обласної організації Української народної партії, рішенням Рівнеради в дні святкування 100- річчя від дня його народження на Театральному майдані обласного центру постав пам’ятник Уласові Самчуку . Це знак пошани вдячних земляків та акт вищої справедливості. Бо Улас стоїть на перехресті двох редакцій: першої «Волині» та «Волині» теперішньої. Як символ зв’язку поколінь та вічної історичної пам’яті українців.