Повстанський край

Згадуючи імена героїв...

Дмитру Казвану («Чернику»), керівнику штабу військової округи «Богун» УПА-«Північ», уродженцю села Охматків Демидівського району, йшов 28 рік, коли підступна ворожа куля обірвала молоде життя. Сталося це 14 березня 1946 року в селі Глибока Долина біля козацьких могил. Онук Івана Семенюка Петро Пограничний згадує, що в садибі діда була криївка, де переховувався Дмитро Казван зі своїм охоронцем, але зрадник-іуда доніс про місцезнаходження командира органам радянської влади. Не встигли повстанці від облави добігти до найближчого лісу. Сліди на снігу стали останніми в їхньому житті.

Олена Рашко

Місцеві хуторяни зберігають в пам’яті ці трагічні сторінки нашої історії. У 1996 році, до 50-річчя від дня загибелі славного земляка, було споруджено Хрест пам’яті з меморіальною дошкою У дев’яту суботу після Великодня о.Віталій (Возний) освятив Хрест. Урочистою ходою з Козацьких Могил прибуло козацтво «Волинської Січі» на чолі з Василем Червонієм, щоб на місці загибелі «Черника» прийняти присягу на вірність Україні.

21 серпня 2005 року районна організація УНП відновила вшанування пам’яті Дмитра Казвана. Цьогоріч, як тепер і кожного року, 18 березня зібралися патріоти, щоб гідно вшанувати земляка-повстанця. Панахиду за загиблими героями відправив настоятель Свято-Покровського храму УПЦ КП о.Віталій (Возний). Сільський голова Петро Шелест відкрив мітинг-реквієм, присвячений пам’яті загиблих за волю України.

До традиційних вшанувань, які проводить РО УНП разом з місцевою владою, залучаються учні місцевих шкіл. Завдяки ґрунтовній підготовці до цієї акції директора Глибокодолинської дев’ятирічки пані Катерини Овчарук та вчителів школи присутні почули прекрасні виступи учнів. У цій школі працював Сергій Олеськів («Негус»), командир куреня родом з села Назавизів Надвірнянського району Івано-Франківської області, який загинув у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами поблизу села Симони Ємільчинського району Житомирської області 17 жовтня 1943 року.

Уперше на місце загибелі свого односельця прибув 86-річний вояк УПА Юстин Казван з Малева. Уважно слухали його виступ дорослі та діти, відкриваючи для себе маловідомі сторінки біографії «Черника». Як і Дмитро, його брат Микола («Гірняк»), сестри Віра та Люба були членами формувань ОУН-УПА. Сім’я Віри проживає нині в м.Понінки на Хмельниччині.

Про свої зустрічі з «Черником» розповів ветеран Іван Джеджера, який добре пам’ятає події тих років і ділиться з молоддю своїми спогадами.

У мітингу-реквіємі взяли участь голова Демидівської РО УНП Михайло Марчук, заступник голови Демидівської районної ради Микола Семенюк, заступник голови райдержадміністрації Анатолій Бондаренко, міжрайонний голова районної організації ВО «Свобода» Володимир Тутевич.

Спільною молитвою «Отче наш» було завершено мітинг. До підніжжя Хреста лягли вінки та квіти від вдячних земляків.

Підтримуючи добру традицію, УНП пропонує місцеву школу назвати іменем героя України «Черника».

Річниця одного з перших боїв УПА

16 березня в селищі Оржів Рівненського району українські патріоти відзначили 65 річницю одного з перших боїв УПА і вшанували пам’ять загиблих у ньому героїв: командира відділу УПА Сергія Качинського-«Остапа» та його побратимів Василя Кулаковського, Степана Лукащика, Мефодія Столярчука.

Петро Поліщук, голова Рівненської районної організації УНП, депутат Рівненської районної ради.

Тоді, 65 років тому, знищивши 60 окупантів, вони загинули на території Оржівського ДОКу. На вшанування полеглих героїв прибули члени Рівненського братства вояків УПА ім. Клима Савура, депутати обласної ради від фракції УНП, представники районної організації Української Народної Партії, районної організації Української Народної Молоді.

Після панахиди, відправленої настоятелем місцевого храму Української Православної Церкви Київського Патріархату о.Петром, розпочався мітинг-реквієм.

Перед присутніми виступили селищний голова Юрій Бобровник, голова Рівненської обласної організації Братства вояків УПА Олексій Мануйлик, який наголосив на важливості для України тієї боротьби, яку вела УПА. Депутат обласної ради, уродженець Оржева Сергій Олексіюк зазначив, що з Оржевом пов’язано багато видатних українських родин, що дали Україні героїв, і сьогоднішні мешканці повинні пишатися своїми земляками і вшановувати їх, продовжуючи їхню справу в уже незалежній Україні. Керівник фракції УНП в Рівненській обласній раді, голова Рівненської обласної організації УНП Василь Червоній наголосив, що ніхто не буде робити нам Україну українською – це справа самих українців. І до влади на наступних виборах ми повинні привести лише патріотів-українців, як це було на виборах до сейму Польщі в 1928 році, коли жоден кандидат з неукраїнських блоків не став депутатом.

На мітингу виступили також учні місцевої школи, яким допомагала готуватися до заходу директор школи Зоя Лустюк.

Але, як не прикро, повинен сказати і про те, що, крім директора школи і двох вчителів-членів УНП, інші 50 учителів захід проігнорували, а з ними і працівники Будинку культури, які здатні організувати для молоді селища День пива, але не відчули потреби побувати на патріотичному заході. Представникам районної влади теж такі заходи обтяжливі –на них же давить тягар державних справ, тож у неділю святий обов’язок – відпочити.

Сподіваюся, що згадані особи змінять свій погляд на героїчне минуле України і ми їх обов’язково побачимо на вшануванні командира УПА Дмитра Клячківського – Клима Савура, яке відбудеться у травневі дні в урочищі Лісничівка біля Оржева.

Подружжя Надії та Сергія Кротіків осяяні любов’ю до Боремля

У газеті «Волинь» неодноразово друкувався заклик до всіх українських патріотів написати історію свого села, селища, міста. Адже це наша історія, яка потрібна, в першу чергу, нашим дітям та внукам. На жаль, у цьому плані чомусь особливих здвигів немає.

Як виняток і водночас зразок трепетної любові до своєї малої Батьківщини може слугувати книжка подружжя вчителів – Надії та Сергія Кротіків «Боремель», яка вийшла друком в Луцьку 2007 року.

Сергій Степанишин

Докладно описувати цікаву і повчальну книгу немає ніякої необхідності – краще її почитати. Але відзначу деякі моменти, які, на мій погляд, заслуговують на особливу увагу.

Історія цього населеного пункту починається ще з ІІІ тисячоліття до нашої ери, а перша письмова згадка датується 1100 роком, коли у місті В’ятичеві, зібралися руські князі, щоб покарати князя Давида Ігоревича, який порушив постанови Любецького з’їзду 1097 року. На покарання у Давида забрали Володимирське князівство, а взамін дали міста Остріг, Дубно, Заславль, Чорторийськ і Боремель. Отже, уже тоді Боремель був розвиненим містом.

З того часу немало змін відбулося: княжа доба, правління поляків, німців, князів Буремських, московська експансія, татарські набіги, перша світова війна, знову польське панування, німецька окупація, радянське рабство, незалежна Україна.

Особливу роль в історії Боремля зіграло з’явлення ікони «Ісус Христос Боремельський» (зображення Спасителя, який несе свій Хрест на Голгофу) на місці зруйнованої католиком Михайлом Чацьким православної церкви. Щоб якось спокутувати провину своїх предків, його син Францішек поставив на місці явлення ікони статую Спасителя з Хрестом на кам’яному п’єдесталі.

«Сама ж ікона спочатку була перенесена до місцевого костелу, а згодом до церкви Святої Трійці, де вона знаходилася до 1914 року. У цей період частина населення Боремля була евакуйована у глиб Росії. Під час евакуації оригінал ікони було втрачено. У Боремлі в Георгіївській церкві зберігаються тепер дві копії ікони. Кожного року в п’ятницю після Пасхи велика кількість людей сходиться, щоб поклонитися іконі Боремельського Спасителя.

Один із найбільших розділів книги «Рух опору» автори-вчителі присвятили героїчній боротьбі воїнів Української Повстанчої Армії.

Біля витоків УПА в с.Боремель стояв місцевий активіст ОУН Антон Мичковський («Осип»). Найближчим його помічником і соратником був Матвій Токар («Босота»).

Після того, як українська міліція пішла в ліс, і було проведено кілька успішних боїв проти німців, майже над усім Дубенським надрайоном встановлюється влада УПА.

А коли в село знову повернулася більшовицька влада, боротьба УПА розгорнулася з новою силою, але вже проти совєцких окупантів.

«У липні 1941 року керівники повстанських загонів були скликані на таємну військову нараду до села Шибин, що за два кілометри від Боремля. Цю нараду організували в спецвідділі радянської контррозвідки. Вони хотіли зібрати в одному пункті місцевих провідних керівників УПА і всіх їх знищити. Через таємних агентів, які просочилися в повстанські ряди, були заслані, нібито з Головного проводу, відповідні повідомлення. На нараду зібралося понад 30 польових командирів. Коли вони розташувалися в одній з хат, несподівано їх оточили переважаючі сили військ НКВС. Більшість командирів було знищено. Хто не загинув під час бою, той застрілився сам, щоб не потрапити в полон. Лише невеликій групі вдалося вирватися з оточення. Усіх убитих повстанців енкаведисти скинули до Стиру. Як згадують місцеві жителі, вода в той день була червоною від крові. Уночі родичі загиблих забрали тіла своїх рідних і таємно поховали на околиці села Шибин. Лише в 90-х роках на місці поховання цих героїв було встановлено надмогильні хрести. Щороку в день їх загибелі відправляється поминальна панахида.

Енкаведисти своєї мети досягли. Цією акцією і сотнями інших повстанський рух було задушено. Серед загиблих – члени УПА, жителі с.Боремель, імена яких лишилися в людській пам’яті: Олійницький Іван, Олійницький Петро, Машин Петро, Кучер Ніна, Майдан Мефодій, Савченко Павло («Орел»), Ткачук Павло, Ткачук Степан, Гуц Микола, Роюк Федір, Сущук Микола, Рудик Микола, Ткачук Кіндрат, Загоруйко Семен, Токар Матвій («Босота»), Мичковський Антон («Осип»).

Боротьбу продовжували лише невеликі групи УПА, які вирішили стояти до останнього.

У 1944 році головою сільської ради було обрано Мельничука Олександра. На цій посаді він зміг попрацювати лише рік. У грудні 1945 року загін НКВС оточив будинок Мельничуків. Хтось доніс, що їхня родина співпрацює з УПА і переховує декого з них у себе вдома. Не проводячи слідства, енкаведисти холоднокровно розстріляли Олександра Мельничука і двох його доньок. Живими залишилися дружина і тринадцятирічний син Микола.

У 1949 році була знищена група Проскоровського Івана («Пташечки»), що діяла в Боремельських лісах. У 1950 році НКВД арештувало сотника Матвія Токаря і його 13 бійців та відправило до Дубенської тюрми. Після жорстоких тортур повстанців було страчено. Місце поховання невідоме.

У 1951 році зрадник видав місце, де переховувався легендарний польовий командир «Щит», група якого діяла в Хрінниках. Після короткого бою «Щит» підірвав себе гранатою».

До здобутків книги «Боремель» можна віднести десятки фотографій та фотодокументів. У авторів зберігається оригінал карти спецвідділу МДБ «Зони діяльності загонів і псевдо командирів УПА в Рівненській області».

Надією та Сергієм Кротіками проведена величезна дослідницька робота. Їх праця є справжньою окрасою Боремельської шкільної бібліотеки, а їх подвижницький труд сприятиме патріотичному вихованню боремельських школярів, які, упевнений, стануть справді гідними українцями – нащадками їх предків-героїв.