Формуванням нової політичної еліти мають передовсім займатися українські журналісти

Скільки уже писано-переписано про те, що в Україні криза, чи то навіть крах політичної еліти.

Сергій Степанишин

Не зовсім погоджуюся з цією тезою. Еліти, як потужної провідної сили, в нашій державі не має зовсім. Її формуванням з часу проголошення Незалежності держава не займалася. Те, що ми зараз хоча б умовно називаємо політичною елітою, є багатошаровою сумішшю з колишніх (тобто есесерівських) партноменклатурників, червоного директорату, колишніх дисидентів, а також злодіїв у законі та політичних шахраїв. Як правило, усі вони не мають жодного уявлення і бажання кудись вести країну, бо сформовані на рабській, а не козацькій психології, яка породжує лише жадобу особистої наживи. Вони всі мислять і говорять іноземною( тобто російською) мовою, вдягаються в однакові костюми, їздять на однакових автомобілях, шикують на дорогих закордонних курортах і тусуються на тих же вечірках. Їм, як правило, не вистачає елементарної гуманітарної освіти, щоб промовити бодай щось путнє на ту чи іншу серйозну тему. Зате вони легко й невимушено поводять себе перед телекамерами, навчившись «молоти» язиком годинами ні про що і обіцяючи народу золоті гори, водночас не уявляючи, як це можна здійснити на практиці. Жодної путньої, справді осмисленої ідеї (я вже не говорю про її втілення) від них не дочекаєшся.

Гадаю, не лише мені вже набридли одні й ті ж вгодовані обличчя (пишу інтелігентно, аби, не дай Боже, кого не образити, але думаю те саме, що й більшість), їхні трафаретні, звичні, замусолені фрази, їхні «політичні» суперечки, які зводяться до того, хто більше вкрав. А розтиражовуємо їх і підсовуємо українському глядачеві і читачеві ми, українські журналісти.

Рейтинги, звичайно ж, рейтинги… А ще, звичайно, гроші, про які ми, на жаль, ніколи не забуваємо. Якщо півкраїни прикипає у п’ятницю ввечері до «ящика» в пошуках «месії», дивлячись «Свободу» Савіка Шустера, то тут, скажете ви, вже нічого не поробиш. Народ, мовляв, хоче хліба і видовищ. От ми йому й даємо видовище. Тобто нібито журналісти тут зовсім ні при чому.

Ні, в жодному разі я не закликаю позакривати геть усі телевізійні політичні балагани, які, окрім шкоди і формування викривленої думки, суспільству нічого не дають. Я лишень хочу, щоб кожен журналіст хоч раз, хоч на одну передачу чи інтерв’ю запросив бодай одну світлу, незаплямовану і розумну особистість. Такі люди завжди були навколо нас, вони є й зараз. Потрібно просто пильніше глянути навкруги і вийти з того гріховного зачаклованого кола політичних імпотентів.

Повірте, це лише підсилить вашу самоповагу. А головне, саме ви, журналісти, започаткуєте процес формування не ерзац-еліти, а справжнього українського панства, чий благородний посил буде спрямований не на купівлю чергової вілли в Англії за 85 млн. фунтів для дочки Кучми, а на розвій Української держави.

Згода, панове журналісти?!