ФОТО, ЯКОГО НЕ ВИСТАЧАЛО. ПОЦІЛУНОК ЛУЦЕНКА Й АХМЕТОВА

Була п’ята ранку. Берлін. Я вертався з нічного клубу в Кройцберге, ішов уздовж стіни й побачив чоловіків, що цілуються. Зроблю сміливе визнання - вони на мене справили велике враження.

Сергій Лещенко,»УП».

Насправді це були намальовані чоловіки, уже мертві на той момент - Хонеккер і Брежнєв. Поцілунок Хонеккера й Брежнєва є одним із символів НДР - країни, з якої бігли і яка не добігла до соціалістичного щастя.

Зараз стіни в Берліні залишилося зовсім небагато, може, кілометр або півтора вона в районі східного вокзалу. Частину стіни упорядкували й назвали East Side Gallery. Уздовж стіни ходять туристи, які шукають це легендарне графіті - поцілунок Брежнєва й Хонеккера. Тоді в п’ять ранку я його теж знайшов. Точніше, два малюнка. Один - оригінальний поцілунок із часів НДР і підписом: «Господи, допоможи мені вижити серед цієї смертної любові». Я не знаю, зберігся цей малюнок зараз чи ні. Зате у відреставрованій частині стіни є ще одне графіті з поцілунком, його до всього прикрасили «Трабантом» - народним автомобілем із пластмаси, що повинен був задовольнити потреби НДР у транспортних засобах. Усе-таки той чоловічий поцілунок серйозно відбився на психіці німців.

Сьогодні на сайті «Острів» я побачив інших чоловіків, що цілуються, які любили один одного дуже мало, але все одно цілувалися. Ринат Ахметов і Юрій Луценко.

Луценко ріс у родині комуністичного керівника області. Можливо, він там прилучився до цієї традиції. Ахметов ріс у більш складному середовищі, однак, судячи з фільму «Хресний батько», при зустрічі цілувалися не тільки партробітники. Сьогодні ця традиція цілуватися зіграла поганий жарт з обома учасниками поцілунку, але в більшій мірі - з Юрієм Луценком. Можливо навіть, фото поцілунку Ахметова й Луценка підійшло б для символу країни загиблих ідеалів жовтогарячої революції. Хоча вмерли вони набагато раніше, просто ілюстрації вдалої не було.

Ясно, що це фото не набуде такої популярності, як фото Брежнєва й Хонеккера, і не затьмарить собою зображення, характерні для українських огорож.

Безумовно, Луценко має право цілуватися з ким він хоче. Тільки йому не можна бути при цьому політиком. Тому що виборець запитає в такого політика: чекайте, ви нам три роки розповідали про «Донецьку мафію», навіть таку книжку надрукували, а ваш підлеглий Корнич, що тоді керував всім українським Убопом, називав Ахметова «реальним керівником організованого злочинного угруповання»... А сьогодні ви при зустрічі з цією людиною цілуєтеся!

Мені як виборцеві цікаво: може, через три роки Луценко буде цілуватися і з Черновецьким?

Зрозумівши, яким проколом був його поцілунок з Ахметовим, уже наступного дня Луценко на прес-конференції в Донецьку почав знову розповідати: «Мене, як і все суспільство України, хвилює, чому люди з темним минулим мають найбільші капітали в Україні?» Хвилює? Так взяв би й запитав прямо на вушко під час поцілунку, блін...

Чи можна цілуватися Ахметову з Луценком? Теж не можна. Учора він саджав твого друга у в’язницю, «беркут» штурмував на бронетранспортері твій будинок і при обшуку бігав по твоєму ліжку в черевиках... І нехай Луценко сьогодні міністр і багато чого вирішує, однак навіть це не привід цілуватися. Якщо Ахметову хочеться лояльності влади, то йому правильніше було б цілуватися безпосередньо з Ющенком. Або, що більш природно й, напевно, приємніше, - з Тимошенко.

Однак відбулося що відбулося. Двоє чоловіків злилися в поцілунку, а я пишу цей блог.

Суто з цікавості. Мені просто цікаво, кого до кого першим потягнуло - Луценка до Ахметова або Ахметова до Луценка?