ПОДВИГ ПІД ГУРБАМИ

На великодні дні 1944 року у Гурбенських лісах відбувалася найбільша битва в історії УПА. З п’яти тисяч учасників - жоден український повстанець не здався на милість російського ворога, жоден - не зрадив.

Наближення большевицьких армій поставило Українську Повстанську Армію перед важливим і надзвичайно важким завданням: перейти німецько-большевицькі фронти й опинитися в большевицькому запіллі, залишаючись на українських землях. Розбита, відступаюча німецька армія не становила вже великої небезпеки для українських повстанців, тим більше, що мадярські, а також інші чужонаціональні складові частини німецької армії, бачачи цілковиту прогру, взагалі не входили в бої з українськими повстанськими відділами, а мадярське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад. Зате большевицькі армії, що посувалися величезними масами, становили аж надто серйозну небезпеку для УПА.

Петро Мірчук, журнал «На зміну», липень 1950 р..

Першими зустрілись з большевицькою армією частини УПА-Південь та частини загону Енея, які вже при тій зустрічі вписали на листу своїх боєвих перемог неабиякий осяг: в бою з автоколоною большевицьких панцирних частин на шосі Корець-Рівне в дні 20 березня 1944р. зліквідували вони головнокомандуючого І-го фронту Червоної Армії ген. Ватутіна та кількох його штабовиків. Та скоро після цього саме тим частинам - відділам північного крила групи УПА-Південь, що під тиском фронтів перейшли в південно-східню частину Волині, - прийшлося перейти хресний вогонь боєвої зустрічі УПА з Червоною Армією, вірніше - з «заградітєльними отрядами НКВД», які як складова частина фронтових військ ішли все позаду властивих військ Червоної Армії для того, щоб винищувати дезертирів Ч.А. та розбиті й розпорошені частини німецької армії. «Заградітєльниє отряди НКВД», подібно як німецькі «ес-еси», складалися з добірного, найзавзятішого й найжорстокішого большевицького елементу.

У квітні 1944 р. большевики згуртували на відтинку Шепетівка-Рівне-Збараж великі сили своїх військ і в безустанних боях з поодинокими відділами УПА замкнули в «кітлі» Гурбенських лісів більшість відділів північної частини УПА-Північ під командуванням командира Ясеня, а саме: курінь Сторчана, курінь Мамая, курінь Дика, курінь Докса, курінь Довбенка, курінь Бувалого, курінь Андрія-Шума, курінь Залізняка та сотню Ваньки, разом около 5.000 бійців УПА. В наступ проти тих частин УПА кинуло большевицьке командування 5 бригад НКВД, силою 30.000 бійців з гарматами, танками і літаками.

В днях 22 і 23 квітня 1944 р. розгорілись бої у селах Антонівка, Забари, Андрушівка, Обгів і другі. Перед переважаючими силами ворога, відділи УПА відступили в ліс по лінії: Майданські Гори - Гурби - Мости - Святе - Мощаниця - Обгів. Тим часом появилися большевицькі військові з’єднання теж з другої сторони, в наслідок чого повстанські відділи в Гурбенських лісах опинилися в «мішку».

В ніч з 23-24 квітня 1944 р. пробувало командування окружених частин УПА зробити прорив на зади ворога, та це виявилось неможливим і треба було приймати бій.

Опис головного бою під Гурбами знаходимо в журналі Крайового Осередку Пропаганди ОУН «На зміну», ч. 8. за липень 1950 р.:

«В год. 3-тій 24 квітня наші відділи почали займати становища, копати окопи, вкопувати гармати. Курінь Сторчана зайняв північно-східній відтинок оборони Мости - Будки - Хнівка - Гурби, на якому сподівалися найбільшого удару. Відтинок Гурби - Майдан зайняв відділ командира Мамая. Відтинок Обгін - Мощаниця - Свято зайняв відділ командира Докса. Відтинок, що лучив Сторчана і Дока, зайняв відділ командира Яструба з куреня Дика. Відділ командира Залізняка зайняв другу запасну лінію відтинка Сторчана.

Крім цих відділів, в лісі були ще курені Довбенка і Бувалого, що відпочивали після вчорашніх боїв, сотні Андрія Ванька, а також чота Чорногори. Ці відділи розміщено в західніх частинах лісу для зв’язку між відділами Докса і Мамая.

В лісі зібралася велика кількість свіжозголошених до УПА мужчин, а також населення довколишніх сіл, яке прибуло сюди шукати захисту від большевиків. Всіх свіжозголошених, цивільне населення і табори вислано в глиб лісу.

О год. 4-ій большевики почали обстрілювати відтинок Сторчана з гармат і мінометів. По кількахвилиннім барабаннім вогні артпідготови вони кинулись до атаки.

Повстанці на становищах мовчали. Міцно стиснувши у руках зброю, вони всю свою увагу зосередили на ворогові, який з диким криком зблизився вже на 150-200 метрів.

Вогонь! - скомандував к-р Сторчан.

Заклекотіли повстанчі кулемети, несучи смерть ворогам: затахкали міномети, загриміли наші чотири гармати, проріджуючи ворожі лави відсколками заліза і вогнем. Большевики не видержали повстанського обстрілу. Вони панічно втекли. Та мало кому з них пощастило вирватися з-під влучних повстанських куль. Між іншими згинув тут один большевицький полковник, герой фінського фронту.

Після короткої перерви большевики при допомозі танків повели другу атаку, - вже на всіх відтинках повстанчої оборони. Відділ к-ра Яструба не видержав шаленого тиску ворога і відступив. За ним відступив відділ Залізняка і таким чином курінь Сторчана попав в оточення. Большевики почали безперервно атакувати оточений курінь. Але всі ці атаки повстанці відбили і перейшли в протинаступ. Три сотні, забравши гармати, прорвалися з большевицького оточення, а біля 60 повстанців з к-ром Сторчаном большевики окружили.

Розгорілась страшна, нерівна боротьба між 60-ти повстанцями та безчисленними бандами большевиків. Геройсько боронились повстанці до год. 11-ої. Врешті не стало набоїв. Хто не згинув від ворожої кулі, той останнім набоєм стрілявся сам. Ніхто не здавався живим. Всі згинули по-геройськи. Згинули тут: к-р Сторчан, сотенний Вулка, заступник сотенного Ігор, чотовий Хмеленко, чотовий Корнієць і інші.

За цей час поставлено другу оборонну лінію. На південний відтинок перекинуто відділ Андрія Шума, який зайняв Гурбенську гору і по-геройськи держав її до вечора. Аж вечором большевикам вдалося при допомозі танків викинути Андрія Шума із становища на горі. Інші відтинки скріплено куренями Довбенка і Бувалого.

Завзятий бій на всіх відтинках тривав до ночі. Всі большевицькі атаки з намаганням знищити наші відділи заломились об геройську повстанчу оборону.

Під прикриттям ночі, звівши кілька стрічних боїв з большевицькими заставами, наші відділи вирвались з ворожого оточення.

В боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюються понад 800 вбитими і багато ранених».

Біля сто ранених бійців УПА та понад 200 ще не озброєних новозголошених до УПА, які попали в большевицький полон, большевики в варварський спосіб закатували на смерть.

Та на цьому наступ большевиків на відділи УПА не закінчився. Вже чергового дня, 25. 4. 1944 р. частина відділів, що прорвалися з окруження під Гурбами, попадає в бій з переслідуючими большевиками, в якому впав командир куреня Мамай, родом з Полтавщини, відомий з побідних боїв з німецьким окупантом та з большевицькими партизанськими загонами на східніх, осередніх та північних українських землях.

Вирвавшись з кітла гурбенських лісів, частина відділів УПА відступила на Сурожські ліси, а головні сили взяли напрям на Полісся. У Бущі прийшло знов до великого бою з сильними большевицькими заставами, в якому повстанським відділам вдалось розбити большевиків і вийти на шосу Рівне-Київ.